19 вересня 2019 року місто Київ
справа № 359/1450/18
провадження № 22-ц/824/9061/2019
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «ПриватБанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Журавського В.В.,
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У лютому 2018 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачка ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву б/н від 21 листопада 2013 року, згідно якої отримала кредит в розмірі 0,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, та тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого ліміту ( з 21 листопада 2013 року в сумі 2800 грн.). Натомість відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, у зв'язку з чим станом на 6 грудня 2017 року сума аборгованості становить 117000 грн. У зв'язку з цим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати в розмірі 1762 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2019 року в задоволенні позову АТ «КБ «ПРИВАТБАНК'до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором в розмірі 117000 грн. відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зокрема, посилався на те, що висновок суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що відповідач ОСОБА_1 надала третім особам повний доступ до інформації про картковий рахунок та таким чином забезпечила можливість зняття відповідних коштів з карткового рахунку останньою, є незаконним, оскільки судом інформація по даному факту не перевірялась, запити до правоохоронних органів судом не здійснювались, що є важливим для встановлення фактичних обставин справи. Відповідачем суду не надано доказів того, що ним було своєчасно повідомлено банк щодо незаконного використання картки, клієнтом не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу, а тому вважає апелянт, що відповідальність за операції, що проводилися, несе тільки клієнт. Предметом позову, який підлягає доказуванню, є розмір заборгованості за кредитним договором, позивач надав суду докази щодо наявності заборгованості за договором (розрахунок заборгованості), відповідач же не довів відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі.
Правом на подання відзиву відповідачка ОСОБА_1 не скористалася.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Клопотання позивача про виклик представника банку в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи, яке викладено в тексті апеляційної скарги, задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не наведено переконливих підстав для розгляду справи в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 21 листопада 2013 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг, підписала заяву б/н на отримання кредитної картки «Універсальна» з кредитним лімітом на суму 0,00 грн.
Відповідно до довідки про зміну умов кредитування 27 липня 2015 року на кредитну картку відповідача було встановлено ліміт в сумі 25000 грн.
Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 21 листопада 2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на 6 грудня 2017 року становить 117000 грн.
Крім того, судом установлено, що після того, як ОСОБА_1 зателефонувала на гарячу лінію АТ КБ «Приватбанк», їй порадили звернутись до найближчого відділення АТ КБ «Приватбанк», де у неї було розпаковано конверт із карткою № НОМЕР_1 (оскільки платіжні операції з неї не виконувались та сама картка у використанні не була) та працівником позивача вказану картку було деактивовано шляхом розрізання. Натомість відповідачу було надано копії квитанцій про здійснення оплат, з яких вбачається, що 27 липня 2015 року з інтервалом у 3 хвилини з карткового рахунку відповідача було здійснено дві транзакції: 1) о 13:55 годині на суму 10050 грн. на ім'я ОСОБА_4 та 2) о 13:58 годині на суму 14070 грн. на ім'я ОСОБА_5 .
Вказані події стали підставою для звернення ОСОБА_1 до Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області з повідомленням про вчинення відносно не злочину.
Згідно копії Витягу з кримінального провадження № 12015110100000994 від 6 травня 2015 року вбачається, що 27 липня 2015 року ОСОБА_1 отримала телефонний дзвінок з номеру телефону НОМЕР_2 , під час телефонної розмови чоловік представився представником «Приватбанк», шляхом зловживання довірою, використовуючи комп'ютерні технології заволодів грошовими коштами в сумі 24070 грн. з картки «Приватбанк» № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 та грошовими коштами в сумі 700 грн. з картки «Приватбанк» № НОМЕР_3 т на ім'я ОСОБА_1
25 лютого 2016 року представник відповідача звертався до позивача з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію з приводу заволодіння грошовими коштами в сумі 700 грн. з картки «Приватбанк», однак вказаний запит не було задоволено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що представником позивача не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме, що шкода заподіяна майну позивача неправомірними діями відповідача, що між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина відповідачки ОСОБА_1 . В матеріалах справи відсутні докази того, що органом досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12015110100000994 від 6 травня 2015 року встановлено, що відповідач ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла незаконному використанню ідентифікуючих даних по її картковому рахунку, які дають змогу ініціювати платіжні операції і давали б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції. Крім того, позивачем суду не надано належних доказів тому, що ОСОБА_1 надала третім особам повний доступ до інформації про картковий рахунок та таким чином забезпечила можливість зняття відповідних коштів з карткового рахунку останньої.
З таким висновком суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості за укладеним 21 листопада 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 договором про надання банківських послуг.
Отже, оскільки між сторонами існують договірні відносини, позивачем заявлені вимоги на підставі норм права, що регулюють зобов'язальні правовідносини, підстави для застосування в даному випадку норм права, що регулюють деліктні правовідносини, немає, а тому рішення суду першої інстанції слід змінити та виключити з мотивувальної частині рішення посилання на положення ст.1166 ЦК України.
В іншій частині висновки суду є правильними з огляду на таке.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг 21 листопада 2013 року підписала анкету-заяву, згідно якої отримала кредит у розмірі 0,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитним коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач в свою чергу грошові кошти банку для погашення заборгованості за кредитом своєчасно не надав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 117000 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 23415 грн.51 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 7886 грн.78 коп. та пеня в сумі 85697 грн.71 коп.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта ОСОБА_1 номер кредитного рахунку - НОМЕР_1 від 21 листопада 2013 року. З цієї довідки вбачається, що банком змінювався кредитний ліміт: 21 листопада 2013 року збільшення кредитного ліміту до 2800 грн., 26 листопада 2013 року до 4000 грн., 27 липня 2013 року до 13000 грн., 27 липня 2015 року до 25000 грн. (а.с.7).
У розрахунку заборгованості в графах «дата операції за рахунками обліку заборгованості» та «витрати клієнтом кредитних коштів» зазначено відповідно 27 липня 2015 року та 24843 грн.60 коп. ( а.с.6).
Установлено що 27 липня 2015 року (день установлення кредитного ліміту в сумі 25000 грн.) з інтервалом у 3 хвилини з карткового рахунку відповідача було здійснено дві транзакції: 1) о 13:55 годині на суму 10050 грн. на ім'я ОСОБА_4 та 2) о 13:58 годині на суму 14070 грн. на ім'я ОСОБА_5 (а.с.71).
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 користувалася карткою та відповідно грошовими коштами, наданими їй банком у розпорядження, у період з 21 листопада 2013 року по 27 липня 2015 року, представником позивача у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано. Наявні в матеріалах справи документи (розрахунок заборгованості) дають підстави для висновку, що після 27 липня 2015 року будь-які операції по картці № НОМЕР_1 не здійснювалися.
Крім того, установлено та не оспорюється позивачем, що 27 липня 2015 року відповідачка ОСОБА_1 зателефонувала на гарячу лінію позивача та повідомила про зникнення грошових коштів з її карткового рахунку, а також звернулася з заявою до Бориспільського ВП ГУ Національної поліції у Київській області з повідомленням про вчинення відносно неї злочину.
З витягу з кримінального провадження вбачається, що за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про шахрайські дії, скоєні невідомою особою, яка 27 липня 2015 року шляхом зловживання довірою, використовуючи комп'ютерні технології заволоділа грошовими коштами в сумі 24070 грн. з картки ПАТ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком за рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 37. Статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Відповідно до пунктів 7,8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління НБУ від 5 листопада 2014 року № 75, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідачка ОСОБА_1 , виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підставі для задоволення позовних вимог.
При цьому апеляційним судом прийнято до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 320/1169/16-ц.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідачем не надано доказів повідомлення банку щодо незаконного використання картки, а також що судом фактичні обставини справи не з'ясовані, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції наддав належну правову оцінку.
Посилання апелянта на те, що предметом розгляду у цій справі є заборгованість відповідача, яка підтверджується наданим позивачем розрахунком, який не спростований відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки при відсутності підстав для покладення на відповідача обов'язку повернути кошти, які остання не отримувала, сам по собі розрахунок заборгованості не може бути підставою для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 1 квітня 2019 року - змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на положення ст.1166 ЦК України.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: О.Ф. Мазурик
Л.Д. Поливач