апеляційне провадження №22-ц/824/10764/2019
справа №761/36704/18
12 вересня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Піхур О.В. 25 березня 2019 року,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання противоправним і скасування розрахунку плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування,-
встановив:
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування №57 від 09 липня 2018 року до акту №0022621, проведеного управлінням Укртрансбезпеки у Кіровоградській області.
Вимоги обґрунтовує тим, що вона є власником сідлового тягача, який на умовах оренди перебуває у користуванні юридичної особи. 09 липня 2018 року управлінням Укртрансбезпеки у Кіровоградській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажу із використанням зазначеного автомобіля, за наслідками чого складено зазначений у вимогах акт та розрахунок плати за проїзд.
Посилаючись на незаконність здійсненого розрахунку, а також на те, що вона не є перевізником щодо якого встановлюється обов'язок сплати, звернулась до суду із цим позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 вересня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання, а ухвалою від 29 листопада 2018 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року провадження у справі закрито.
Не погодившись з постановленою ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі посилається на те, що провадження у справі закрито на підставі заяви відповідача, проте в підготовчому судовому засіданні будь-яких заяв про непідвідомчість справи суду не подавалось та суд прийняв рішення про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті. У зв'язку із цим зазначає, що суд не мав права без з'ясування обставин справи закривати провадження у справі.
Окрім того, зазначає, що нею подавався аналогічний позов до Черкаського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 10 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі з посиланням на те, що розрахунок плати за проїзд не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у зв'язку із чим спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
З такими висновками суд апеляційної інстанції не погоджується з таких підстав.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З матеріалів справи убачається, що у вересні 2018 року, тобто до подання цього позову, позивач зверталась із аналогічним позовом (справа №2340/3570/18), пред'явивши його до Черкаського окружного адміністративного суду, яким 10 вересня 2018 року постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження в порядку адміністративного судочинства.
Мотивуючи висновки при постановлені ухвали, Черкаський окружний адміністративний суд виходив з того, що Укртрансбезпека виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу. Нормами чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю. Разом з цим, повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати. При цьому за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
Черкаський окружний адміністративний суд зазначив, що спір за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо правильності розрахунку завданих державі збитків.
Окрім того, адміністративний суд вказав, що аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 у справі №820/1203/17, і застосовується судом при вирішенні даної справи згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції не проаналізував суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог і характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, формально вказавши, що між сторонами виник публічно-правовий спір.
Поряд з цим, суд першої інстанції залишив поза увагою ухвалу Черкаський окружний адміністративного суду від 10 вересня 2018 року, якою відмовлено у відкритті провадження в порядку адміністративного судочинства за цими ж позовними вимогами.
Натомість у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства", заява №4451/70, §36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії", заява №36760/06, §230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами.
У рішенні від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви №7714/06 та №23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§27, 28, 38, 40).
У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява №34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України. Натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§13, 14, 23, 25, 26).
У рішенні від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява №52013/08) ЄСПЛ встановив, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§116, 119, 122, 125).
У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява №55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§13, 18, 24).
Велика Палата Верховного Суду у справі №766/10137/17 в постанові від 27 березня 2019 року встановивши наявність юрисдикційного конфлікту дійшла висновку про розгляд справи за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що заявниці має бути забезпечено доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному, адміністративному, судочинстві виникли у зв'язку з процесуальною діяльністю суду.
Таким чином, закриття провадження у цій справі поряд із ухвалою Черкаський окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року, якою відмовлено у відкритті провадження в порядку адміністративного судочинства за цими ж позовними вимогами, створює перешкоди заявниці у доступі до правосуддя, що є неприпустимим.
З огляду на наведене, ухвала суду не може уважатися законною і обґрунтованою, оскільки постановлена судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до статті 379 ЦПК України зазначене є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 березня 2019 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 вересня 2019 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова