Справа №367/3514/15-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/12139/2019
17 вересня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Березовенко Р.В., Сушко Л.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Гостомельської селищної ради Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,
03 червня 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, звернувся до суду із названим позовом, де просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», якимпередано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га,
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217586, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га,з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ,
витребувати із володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України, земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0045,площею 0,1000 га, вартістю 36 671,20 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що прокуратурою Київської області за результатами вивчення законності розпоряджень землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
Прокурор вказував, що рішенням селищної ради від 11 березня 2010 року затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га,для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
У подальшому ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2010 року відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а останній у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2010 року - на користь ОСОБА_1 .
Зазначав, що перевіркою встановлено, що рішенням Гостомельської селищної ради Київської у приватну власність громадянину передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту Гостомель.
На момент відведення спірна земельна ділянка перебувалау постійному користуванні лісового гоподарства та знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва.
Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га. Вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. Перевіркою також встановлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.
Крім того, цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено у порушення норм земельного та лісового законодавства не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області задоволено.
Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217586, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 .
Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Кабінету міністрів України, земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0045,площею 0,1000 га, вартістю 36 671,20 грн.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд зазначив, що рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року прийнято усупереч статті 19 Конституції України, статей 20, 55, 56, 84, 149 ЗК України.
Крім того, надання спірної земельної ділянки у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд відбулося з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки.
При цьому, зазначено, що прокурором строк позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого було заявлено селищною радою, не пропущено, так як прокурору стало відомо про порушення земельного законодавства тільки у травні 2014 року під час проведення перевірки додержання земельного законодавства.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Гостомельська селищна рада Київської області подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ( а.с. 31 т. 1 ).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217586 із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 29-30 т. 1 ).
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2010 року, ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , який, в подальшому, на підставі такого ж правочину від 30 серпня 2010 року відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 ( а.с. 32-33, 34-35 т. 1 ).
Яквстановлено, передана у власність відповідача ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими є планшети №№ 1, 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства ( а.с. 17, 18, 19 т. 1).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові №6-212цс14 від 24 грудня 2014 року, порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
А відтак, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Окрім цього, як встановлено судом, спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №18 Київського лісництва ( а.с. 25, 26 т. 1 )
При цьому, будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» та зміну її цільового призначення не надавало і уповноважений орган державної влади відповідного рішення з цього приводу не приймав ( а.с. 15-16 т. 1 ).
За таких обставин, рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року про передачу ділянки у власність ОСОБА_2 та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує права держави, які підлягають до захисту.
Крім того, на час передачі Гостомельською селищною радою у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, межі селища Гостомель Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні.
Наведене, у свою чергу, свідчить про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають до захисту.
Такі висновки повністю узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 червня 2014 року у справі №6-67цс14, де, серед іншого, зазначено, що встановивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки затвердженої у встановленому законом порядку документації, яка б встановлювала межі селища, суд на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 Перехідних положень ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту та недійсності такого рішення селищної ради.
Таким чином, на переконання апеляційного суду та враховуючи викладене, місцевий суд обґрунтовано дійшов до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га, із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №217586, що виданий на підставі вказаного рішення селищної ради.
Окрім цього, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності підстав для витребування із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету міністрів України земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, оскільки, вона вибула із власності держави з порушенням вимог чинного законодавства та поза волею уповноваженого органу.
При цьому, висновок щодо обґрунтованості позовних вимог з приводу витребування земельної ділянки повністю узгоджується з висновком викладеним у п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, відповідно до якого, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 256, 257, 261, 330, 387, 388, 396 ЦК України, ст.ст. 20, 116, 118, 122, 149, 152, ч. 1 ст. 155, п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 33, 57 ЛК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про задоволення позовних вимог.
А тому, доводи апеляційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, з точки зору суду другої інстанції, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, про те, що перебування спірної земельної ділянки в межах селища Гостомель підтверджується Перспективним планом формування території громад Київської області затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України №1206-р від 18 листопада 2015 року, приймаючи рішення про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 на користь держави, суд не врахував, що позивачем не оскаржується договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 серпня 2010 року, при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено принцип захисту права власності ОСОБА_1 , який закріплений в ст. 1 протоколу 1 Європейської конвенції по правах власності, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновків місцевого суду та не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог.
Крім цього, не є належною підставою для відмови в задоволенні позову посилання Гостомельської селищної ради Київської області у запереченнях проти позову на сплив строку позовної давності ( а.с. 59-68 т. 1 ) в яких зазначено, зокрема, про те, що прокурору було відомо про порушене право в даній справі ще в 2010 році, з врахуванням наступного.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 45 ЦПК України, в редакції, що діяла на момент звернення прокурора до суду з позовною заявою, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України, в зазначеній редакції.
Згідно із ч. 1 ст. 46 ЦПК України, в цій же редакції, органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Відтак, прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Зазначений висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі 697/2751/14-ц.
Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги заявлені в інтересах Кабінету Міністрів України, строк позовної давності має обчислюється з дня коли Кабінет Міністрів України довідалася або мів довідатися про порушення свого права.
Разом з тим, під час апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення представник Кабінету Міністрів України повідомив, про те, що їм стало відомо про порушення свого права з дня постановлення ухвали про відкриття провадження в даній справі - 03 червня 2015 року.
Будь-яких інших доказів у відповідності до ст.ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо або він міг довідатися про порушення свого права раніше матеріали справи не містять і таких не надано апелянтом.
Отже, враховуючи викладене, перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави,в особі Кабінету Міністрів України,звернувся 03 червня 2015 року до суду із даним позовом в межах строку позовної давності.
Відтак, викладені у апеляційній скарзі доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 141, 263, 264, 265, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Р.В. Березовенко
Л.П. Сушко