Справа № 640/5500/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Вовк П.В.
Іменем України
17 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Літвіної Н.М.,
Федотова І.В.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Національної поліції України у формі листа від 21 лютого 2019 року за № Д-245 щодо відмови в оформленні документів для призначення позивачу пенсії;
- зобов'язати Національну поліцію України оформити та подати до органів Пенсійного фонду України документи для призначення пенсії позивачу;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у формі листа від 25 лютого 2019 року за № 38848/03 щодо відмови у призначенні пенсії позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачу пенсію з урахуванням вислуги 26 (двадцять шість) років 1 (місяць) 16 (шістнадцять) днів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що пільговий стаж вислуги років позивача дає йому право на призначення пенсії.
Національна поліція України у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що наказом Національної поліції України від 05 квітня 2016 року № 212 о/с «По особовому складу Департаменту захисту економіки» (т. 1 а.с. 27) позивача звільнено зі служби в поліції (за власним бажанням) з 11 квітня 2016 року відповідно до п. 7 ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», в якому також визначено стаж служби в поліції на день звільнення - 18 років 07 місяців 29 днів та вислугу років на пільгових умовах - 07 років 05 місяців 17 днів.
Водночас, за результатами розгляду заяви позивача від 05 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 28), листом від 21 лютого 2019 року № Д-245 (т. 1 а.с. 29), ДЗЕ НПУ повідомив позивачу, що його вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 18 років 07 місяців 29 днів, з огляду на що він не має права на призначення пенсії за вислугу років адже потрібна календарна вислуга у 22 календарні роки та 6 місяців і більше.
Також позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою (т. 1 а.с. 30), в якій просив підготувати відповідні документи для призначення йому пенсії.
За результатами розгляду такої заяви, листом від 25 лютого 2019 року № 38848/03 (т. 1 а.с. 31) ГУ ПФУ в м. Києві повідомлено позивачу, що для вирішення питання про можливе призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» необхідно звертатись до уповноваженого структурного підрозділу за місцем звільнення з військової служби.
Також зазначено, що до ГУ ПФУ в м. Києві документи для призначення позивачу пенсії не надходили, а відтак, відсутня можливість розглянути таке питання.
При цьому, ГУ ПФУ в м. Києві додатково вказано, що органи Пенсійного фонду України виконують лише функції з призначення і виплати пенсій особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років. При цьому, підставою для призначення пенсії, в силу вказаних норм, є відповідні документи і подання про призначення пенсії уповноваженого структурного підрозділу, а не заява особи безпосередньо до Пенсійного фонду України.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до вимог частини першої статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарні роки та 6 місяців і більше.
Проаналізувавши викладені норми, колегія суддів дійшла висновку, що в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 22 років та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Зазначеними законодавчими нормами чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 295/6454/17, від 10 липня 2019 року у справі №299/509/15-а, від 25 липня 2019 року у справі № 806/1402/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування викладених норм права у подібних правовідносинах палата, об'єднана палата або Велика Палата Верховного Суду не відступала.
При цьому, судом відхиляється посилання скаржника на рішення Вищого адміністративного суду України, оскільки правові позиції висловлені цим судом, на відміну від правових позицій Верховного Суду, не є обов'язковими для врахування судами в інших справах.
Враховуючи викладене, у позивача не виникло права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «б» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» саме календарної вислуги років, що складала 18 років 07 місяців 29 днів.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Літвіна
Суддя І.В. Федотов