Головуючий у суді першої інстанції Панченко О.М.
Єдиний унікальний номер справи № 754\11103\16-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9438/2019
10 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І., Фінагеєва В.О.
секретар - Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк « Хрещатик» про поділ спільного майна подружжя.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду , дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ВАТ КБ «Хрещатик»), про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 12 квітня 1996 року по 19 лютого 2016 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у період якого подружжям набуто у власність спірне нерухоме майно, яке мирним шляхом поділити не виявилось можливим, тому вона була вимушена звернутися до суду з даним позовом.
У позові ОСОБА_2 зазначила, що після розірвання шлюбу діти залишаються проживати з нею. Враховуючи їх хворобливий стан, необхідність в особливому лікуванні, харчуванні, санітарно - курортному лікуванні, беручи до уваги те, що відповідач сплачує аліменти на утримання дітей в недостатньому розмірі, а також той факт, що він приховав майно, що є об'єктом спільної сумісної власності, витратив кошти, які є спільною сумісною власністю на власний розсуд, тому вважає, що суд при поділі майна подружжя може відступити від рівності часток та визнати за нею право власності на всю квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач просила поділити майно подружжя наступним чином , а саме визнати за позивачем:
- право власності на трикімнатну квартиру за адресою : АДРЕСА_2 , загальною площею 90,90 кв.м., житловою площею 46,80 кв.м.;
- право власності на 1/2 частину на квартиру за адресою : АДРЕСА_3 загальною площею 97,3 кв.м., житловою площею 52,8 кв.м.;
- право власності на 1/2 частину грошових коштів в розмірі 362 050,13 грн.
-стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі
362 050,13 грн.,
- визнати право власності на 1/2 частину грошових коштів у розмірі 7 170,34 доларів США, що станом на 11 липня 2016 за курсом НБУ становить 174 095,97 грн.,
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 7 170,34 доларів США, що станом на 11 липня 2016 року відповідно до курсу НБУ становить 174 095,97 грн.
Під час розгляду справи позивач просила суд прийняти відмову від позовних вимог щодо визнання за нею права власності на грошові кошти та стягнення вказаних коштів з відповідача на її користь. Іншу частину її позовних вимог просила задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня .2017 провадження в справі в частині позовних вимог щодо визнання права власності на кошти та їх стягнення закрито..
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 90,90 кв. м, житловою площею 46,80 кв. м у порядку поділу спільного майна подружжя. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частини трикімнатної квартири АДРЕСА_4 площею 97,3 кв. м, житловою - 52,8 кв. м, у порядку поділу спільного майна подружжя. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права , і постановити нове рішення про відмову у позові.
Вказує, що відповідач є власником квартир та придбав їх в кредит, відсутні докази на підтвердження участі позивачки у їх придбанні чи у погашенні кредиту. Зазначив, що судом не було встановлено обсяг всього майна подружжя. Вказав, що розподіл квартир проведено без встановлення та врахування їх вартості. Відповідач у скарзі зазначає, що він ні повністю, ні частково не визнавав позов. Крім того , на думку відповідача, позивач не підтвердила жодним доказом утримання нею спільних дітей. Аліменти він сплачує на всіх дітей регулярно .
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 липня 2017 року скасовано , справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .
У постанові зазначено ,що встановивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 , яка є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, однак на яку за рішенням суду визнано право власності лише за позивачем, придбана за час шлюбу за кошти, отримані відповідачем у кредит, який не погашений, апеляційний суд не врахував, що у подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбану за рахунок кредитних коштів квартиру унаслідок укладення кредитного договору виникає також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, апеляційний суд не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цієї квартири. При цьому відповідач посилається на те, що він одноособово повертає кредит, отриманий на придбання спірної квартири.
Отже судами при здійсненні поділу спільного сумісного майна подружжя не враховано спільні борги подружжя, якими обтяжено це майно. Для правильного вирішення суду належало встановити яка частини кредиту погашена за час шлюбу, а також яка частина кредитних коштів повернута самостійно відповідачем, та яка частина зобов'язань перед банком залишається непогашеною, визначити розмір спільного боргу та здійснити розподіл майна із його урахуванням.
Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 1996 року до 19 лютого 2016 року.
Від шлюбу подружжя має дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .; доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а. с. 23-25).
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання спільних дітей до їх повноліття (т.1 а. с. 17-22).
За час перебування у шлюбі подружжям придбане нерухоме майно, а саме: квартира за адресою : АДРЕСА_3 , загальною площею 97,3 кв. м, житловою площею 52,8 кв. м,) . Квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 листопада 2013 року.
Квартира за адресою : АДРЕСА_2 ( трикімнатна квартира , загальною площею 90,90 кв. м, житловою площею 46,80 кв. м). Квартира належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 23 жовтня 2008 року.
За правилом статті 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 Сімейного Кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного Кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Відповідно до положень частини першої статті 71 Сімейного Кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
За загальним правилом, при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 Сімейного Кодексу України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 Сімейного Кодексу України кореспондує частині четвертій статті 65 Сімейного Кодексу України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного із подружжя у рахунок погашення кредитних зобов'язань.
Згідно із ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуться ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою усіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений такою особою без повноважень або з перевищенням повноважень, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника.
Як видно з матеріалів справи , ОСОБА_1 , укладено договір іпотечного кредиту з ВАТ « Комерційний банк Хрещатик» 19 грудня 2006 року ( т.1 а.с. 50 ,-53) . Поручителем за вказаним договором є ОСОБА_2 ( т.1 а.с. 48-49) . Договір іпотеки на спірну квартиру ( АДРЕСА_2 ) укладений з ОСОБА_1 ( а.с. 44-47) .Договір у кладений в межах Положення про порядок фінансово-кредитної підтримки молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво ( реконструкцію ) житла в м. Києві затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 570\1980. Відповідно до умов договору , позичальник , ОСОБА_1 безпосередньо сплачує Уповноваженому банку 237 635,34 грн . В подальшому були внесені зміни до договору , відповідно до яких позичальник має сплатити суму кредиту в сумі 135 424 грн ( т.1 а.с.,54 ,67) . Право власності на вказану квартиру зареєстровано 24 жовтня 2008 року Київським МБТІ ( т.1 а.с. 62-6) .
З наданих як позивачем, так і відповідачем , після розгляду справи касаційною інстанцією , довідок банку , видно ,що заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2006 року укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ « КБ Хрещатик» станом на 12 червня 2019 року відсутня ( т.2 а.с. 62 , 178 ,202,211 -213) . Як видно із довідок , сума 94 519, 29 грн в погашення кредиту сплачена із особистих коштів ОСОБА_2 . Так , з матеріалів справи видно загаьна сума позики складає 316 847,12 грн . Доплата(державна) по програмі дітей складає 124 353,12 грн . Під час шлюбу сторонами сплачено 35 207 грн ( перший внесок ) , 73 848 грн (сума кредиту сплачена під час шлюбу ) , позивач сплатила особисто 94 519,29 грн та 24 126,71 грн , тобто сума сплачена особисто позивачем є більшою, ніж внесена подружжям спільно .
Жодних належних і допустимих доказів на спростування вказаної обставини відповідач ОСОБА_1 не надав ні суду першої інстанції , ні до апеляційної скарги .
Крім того , як встановлено судом першої інстанції , подружжя придбало під час шлюбу квартиру за адресою : АДРЕСА_3 , загальною площею 97,3 кв. м, житловою площею 52,8 кв. м,) . Квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 листопада 2013 року.( т.1 а.с.32 , т.2 а.с. 143) .
Враховуючи положення ст. 61 Сімейного кодексу України , вказана квартира є спільним майном подружжя . Відповідно до ст. 81 ЦПК України відповідач ні суду першої інстанції , ні до апеляційної скарги не надав доказів на підтвердження придбання спірного майна за власні особисті кошти.
Частина друга статті 70 СК України передбачає, що в окремих випадках суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витратив його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» передбачено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 Сімейного Кодексу України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 Сімейного Кодексу України ). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні. Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.
Таким чином, суд може відступити від засад рівності часток подружжя, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав спільне майно, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Як вірно встановлено судом , від шлюбу сторони мають трьох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які після розлучення батьків, залишились проживати із матір'ю. Відповідач по мірі можливості допомагає дітям, сплачує аліменти на користь колишньої дружини на їх утримання на підставі рішення суду .
Син сторін у справі , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства, навчається на денній формі навчання, потребує додаткової матеріальної допомоги. ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також потребують постійного медичного догляду через часті захворювання .
За наведеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя правильними.
При цьому, приймаючі таке рішення колегія суддів враховує , що рішення суду повинно бути не тільки законним, а й справедливим.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було з'ясовано обсяг всього майна подружжя при його поділі не може бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, щодо іншого майна позивач вимоги не висувала, як і не звертався відповідач із відповідним зустрічним позовом до суду. Клопотання відповідача про залучення до матеріалів справи додаткових доказів колегія суддів відхилила , оскільки відповідач не надав доказів неможливості подання їх до суду першої інстанції .
Посилання в апеляційній скарзі на те, що наявність дітей та сина інваліда не може впливати на поділ майна подружжя, оскільки останніх зобов'язаний утримувати батько й матір є необґрунтованими.
При розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що діти проживають разом з позивачем, яка їх матеріально утримує, а син сторін ОСОБА_10 потребує додаткових витрат, а тому відповідно до вимог чинного законодавства, суд може з даних підстав відступити від засади рівності часток подружжя.
Крім того, встановлено, що аліменти, які одержує позивач для утримання дітей є недостатніми для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Доводи апеляційної скарги про те, що квартира, на яку визнано право власності позивача в повному обсязі, була придбана в кредит, який на даний час виплачує відповідач є безпідставними . Так в суді апеляційної інстанції ,з урахуванням висновків викладених у постанові касаційної інстанції , встановлено , що позивачем особисто сплачено більше половини суми наданого кредиту, а тому враховуючи встановлені обставини, відступ від засади рівності часток при поділі квартири за адресою : АДРЕСА_2 , та визнання за позивачем права власності на 1\2 частину на квартиру за адресою : АДРЕСА_3 , в даному випадку є обґрунтованим.
Як видно з журналу судового засідання від 26 травня 2017 року ( т.1 а.с. 200-201 ) , відповідач визнав позовні вимоги в частині визнання права власності на квартиру за адресою : АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 , та в частині поділу квартири по АДРЕСА_3 , та не заперечував Відповідно до ст. 249 ЦПК України , яка кореспондується із ст. 199 ЦПК України ( в редакції яка діяла на час прийняття рішення до 15 грудня 2017 року ) будь-яких зауважень на журнал судового засідання відповідач ОСОБА_1 не подавав , а відтак доводи апеляційної скарги, що відповідач позов не визнавав є безпідставними .
Враховуючи вищевикладене, фактичне визнання позову відповідачем у суду першої інстанції , вимоги апелянта є недоведеними та такими, що не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції, а тому не заслуговують на увагу.
Суд першої інстанції , оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності , всебічно, повно, об'єктивно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому підлягають задоволенню Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , які співвпадають із доводами його заперечень на позов , не містять належних і допустимих доказів на спростування висновків суду першої інстанції .
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції , відповідно до ст. 367 ЦПК України , колегія суддів вважає ,що рішення суду є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального законодавства , підстави для його скасування відсутні .
Керуючись ст.ст. 365, 367, 369,374, 375, 381 - 384 ЦПК України , колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття . Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення буде виготовлений не пізніше 17 вересня 2019 року.
Головуючий
Судді