Постанова
Іменем України
28 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 754/3558/16-ц
провадження № 61-22781св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року у складі судді Таран Н. С. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов мотивовано тим, що вона з відповідачем проживала однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу з червня 1997 року по вересень 2001 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
Відповідач є його батьком, проте він відмовився подати в орган реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства, тому запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень був проведений у порядку, передбаченому статті 135 СК України.
Факт батьківства відповідача підтверджується наступними доказами: фотоматеріалами про спільне проживання та виховання дитини, показаннями свідків про спільне проживання у квартирі відповідача та відвідуванням останнім пологового будинку після народження дитини.
Відповідач спілкується з дитиною, але не надає систематичної матеріальної допомоги на утримання дитини, хоча зобов'язаний це робити згідно статті 180 СК України.
Дитина проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.
Враховуючи наведене та з урахуванням уточнень, ОСОБА_1 просила суд: визнати, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягувати щомісячно з відповідача на її користь на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду та до досягнення дитиною 18 років.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, актовий запис про народження № 727, складений 23 жовтня 2001 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 березня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Рішення районного суду мотивовано тим, що позивач довела належними та допустимими доказами обґрунтованість її позовних вимог щодо визнання батьківства, зокрема, показаннями свідків та фотографіями про спільне проживання сторін, а також висновком експерта про біологічне батьківство відповідача.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини, суд виходив із того, що відповідач не проживає з дитиною та не надає матеріальної допомоги, заперечував щодо стягнення з нього аліментів на утримання дитини. При цьому врахував передбачений статтею 180 СК України обов'язок батька утримувати дитину до досягнення нею повноліття й вимоги статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів на утримання дитини.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року в частині визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасовано.
Встановлено батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Києві, актовий запис про народження № 727, складений 23 жовтня 2001 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Слов'янську реєстраційної служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявляючи позовні вимоги з підстав, передбачених статтею 53 КпШС України, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просила задовольнити позов на підставі статті 128 СК України. Проте сама по собі ця обставина не є підставою для скасування по суті правильного рішення суду з урахуванням пункту 4 частини першої статті 264 ЦПК України, якою передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Отже, норму матеріального права при ухваленні рішення визначає суд.
При цьому зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та помилково застосував статтю 128 СК України, згідно якої за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
Разом з тим, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Ураховуючи те, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому питання про встановлення батьківства у цьому випадку повинно регулюватися нормами КпШС України.
Таким чином, за статті 53 КпШС України встановлення судом батьківства може мати місце у разі доведення хоча б однієї із обставин, зазначених у вказаній статті.
Підстави для визнання батьківства, передбачені статтею 128 СК України, суттєво відрізняються від підстав його встановлення згідно зі статтею 53 КпШС України та указана стаття не містить такої підстави встановлення батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі.
Проте частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції про доведення факту батьківства відповідача на підставі показань свідків, фотографій, а також висновку експерта про беззаперечне біологічне батьківство відповідача.
Разом з тим, оскільки районним судом неправильно було застосовано норми матеріального права, а саме - застосовано закон, який не підлягав застосуванню, та не застосував закон, який підлягав застосуванню, тому апеляційний суд вважав, що рішення районного суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання ОСОБА_2 батьком відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про встановлення батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 53 КпШС України.
Апеляційний суд також погодився з частковим задоволенням вимоги про стягнення аліментів у розмірі, який має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Враховуючи те, що матеріально утримувати дитину є законодавчим обов'язком обох батьків, а також те, що відповідач не надає таку допомогу, що ним не заперечується, тому колегія суддів погодилась з висновком районного суду про стягнення з відповідача на корись позивача аліментів у зазначеному розмірі, який районним судом правильно визначений з урахуванням зазначених вимог закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати указані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства. Посилався на те, що районний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог й необґрунтовано послався на відсутність у позивача юридичної освіти, яка не скористалась своїм правом на правничу допомогу для правильного визначення підстав заявленого позову. При цьому послався на те, що з наданих останньою фотографій не можна зробити висновок про їх спільне проживання з позивачкою до народження дитини, оскільки там є зображення дитини. З паспорта позивачки встановлено, що цей період вона була зареєстрована у м. Слов'янську Донецької області, а показання указаних свідків не підтверджують фактичних даних, які є підставами для встановлення батьківства, зазначені у статті 53 КпШС України, а висновок експертизи, взятий судом до уваги, не передбачав такої підстави для встановлення батьківства на момент виникнення спірних правовідносин.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року було відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Деснянського районного суду м. Києва указану цивільну справу.
У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 23 жовтня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Слов'янського міського управління юстиції у Донецькій області, батьками якого значаться: матір'ю - ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_2 (а. с. 5).
Відповідно до копії актового запису про народження № 727, складеного 23 жовтня 2001 року Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, відомості про батька дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані зі слів матері на підставі заяви від 23 жовтня 2001 року № 81 відповідно до частини другої статті 55 КпШС України (а. с. 127-128, 136).
Звертаючись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_1 посилалась на проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з червня 1997 року по вересень 2001 року, народження сина ІНФОРМАЦІЯ_1 й спільне виховання дитини. Позивач просила визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , й на підтвердження доказів батьківства відповідача посилалась на показання свідків, фотографії батька та дитини (а. с. 10, 33, 60-62).
Фактично ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги, у своїй заяві посилалася на підстави встановлення батьківства, визначені статтею 53 КпШС України.
Допитана у якості свідка ОСОБА_5 суду показала, що працювала вихователем у дитячому садочку, який відвідував ОСОБА_3 з 2001 року по 2009 рік. Забирати дитину із садочка приходив відповідач. Дитина вважала його своїм батьком та й відповідач казав, що є його батьком. Також ОСОБА_2 ніс витрати у дитячому садочку. Документи у відповідача не перевірялись, оскільки у цьому не було потреби.
Свідок ОСОБА_6 показала, що з позивачем познайомились у 2001 році в пологовому будинку, оскільки у той час разом народжували дітей. Позивач просила відвезти одяг для її дитини, який знаходився у батька. Згодом бачила відповідача у позивача за адресою: АДРЕСА_1 , декілька разів, з 2006 року по 2008 рік. Крім цього, неодноразово чула як ОСОБА_3 називав відповідача батьком та відповідно останнім це не заперечувалось.
На спростування доводів ОСОБА_1 за клопотанням відповідача свідком був допитаний його син від першого шлюбу ОСОБА_7 , який показав, що відповідач у справі є його батьком. З 1982 року проживав з батьком і після розлучення батьків не чув, щоб у батька був син, а у нього відповідно рідний брат. Після розлучення батьків було вирішено, що він залишається жити з батьком, а його сестра з матір'ю. Бачив ОСОБА_1 , однак при яких обставинах не пам'ятає. Завжди жив з батьком, однак той від'їздив у відрядження тривалістю один чи два тижні.
За клопотанням позивача ухвалою суду від 31 травня 2017 року було призначено судово-генетичну експертизу.
Відповідно до висновку експерта Київського міського бюро судово-медичної експертизи від 18 серпня 2017 року № 197 молекулярно-генетичним дослідженням встановлено: вірогідність ствердження біологічного батьківства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 складає величину не менш ніж - 99,99%. Таким чином, згідно Hummel К at all «Biostatistische Abstammugs-begutachung mit blutgruppen befunden» Stuttgart, 1971., біологічне батьківство ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 практично доведено (а. с. 84-87).
Висновок експерта відповідає всім вимогам, які ставляться до нього, та містить всі відомості, передбачені статтею147 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже, норму матеріального права при ухваленні рішення визначає суд.
Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та помилково застосував статтю 128 СК України.
Так, згідно зі статтею 128 СК Україниза відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Разом з тим, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. 01 січня 2004 року набрав чинності СК України, у зв'язку із чим, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ про встановлення батьківства, слід виходити з дати народження дитини, тому якщо дитина, батьківство щодо якої оспорюється, народилась до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати норми КпШС України.
Враховуючи те, що дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому питання про встановлення батьківства, у цьому випадку, повинно регулюватися нормами КпШС України.
Частинами другою та третьою статті 53 КпШС України встановлено, що в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказами визнання батьківства можуть буті: листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Таким чином, за змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.
Підстави для визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України, відрізняються від підстав його встановлення згідно зі статтею 53 КпШС України.
Ця стаття не містить такої підстави встановлення батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі.
Проте частина третя статті 53 КпШС України не обмежує коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство.
Рішення щодо визнання/встановлення батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.
Тобто при вирішенні спору про встановлення батьківства мають враховуватись усі докази в сукупності.
Враховуючи наведене, правильним та обґрунтованим є висновок про доведення факту батьківства відповідача на підставі показань свідків, фотографій, а також висновку експерта про беззаперечне біологічне батьківство відповідача.
Разом з тим, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню та не застосував закон, який підлягав застосуванню, тому правильним є висновок апеляційного суду в частині задоволенні вимоги про визнання ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі статті 53 КпШС України.
За положеннями статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, системний аналіз норм права, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини.
У судах першої та апеляційної інстанцій відповідачем не заперечувалось, що дитина проживає разом з матір'ю, та останній підтвердив, що не проживає з дитиною та не надає матеріальної допомоги. При цьому заперечував щодо стягнення з нього аліментів на дитину.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів відповідно до статті 182 СК Українисуд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незадовільного стану здоров'я чи матеріального становища, наявності інших осіб, які перебувають на його утриманні, інших обставин, що мають істотне значення та які могли б бути врахованими судом при визначенні розміру аліментів.
Отже, правильним є висновок судів про часткове задоволення вимог про стягнення з відповідача на корись позивача аліментів у зазначеному розмірі, який судом правильно визначений з урахуванням зазначених вимог закону.
Рішення суду в цій частині відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених у скарзі, не вбачається.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих рішень та не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 січня 2018 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович