Постанова
Іменем України
14 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 372/510/17-ц
провадження № 61-28880св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараш А. А., Лесько А. О., Петров Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Обухівська міська рада Київської області, публічне акціонерне товариство «Обухівське»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області в складі суддів: Мережко М. В., Матвієнко Ю. О., Суханової Є. М., від 30 жовтня 2017 року,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Обухівської міської ради Київської області, публічного акціонерного товариства «Обухівське» (далі - ПАТ «Обухівське») про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
Позов обґрунтовано тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 за життя мав право на приватизацію земельної частки (паю), оскільки працював у радгоспі «Петровський» («Обухівський»), був членом КСП і входив до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) в процесі розпаювання земель ВАТ «Обухівський».
Згідно Протоколу № 1 від 21 вересня 2013 року конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розпаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське», було складено списки осіб, які мають право на отримання земельних часток (паїв).
Згідно витягу з Протоколу № 3 від 22 лютого 2014 року загальних зборів членів ПАТ «Обухівське», які працюють у товаристві, а також пенсіонерів з числа працівників та спадкоємців, що мають право на отримання земельної частки (паю) в процесі розпаювання та відповідно процедури проведення розподілу земельних ділянок шляхом жеребкування, залишається неоформленим право на земельну частку (пай) під № НОМЕР_1 , на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» площею 3,3901 га.
Після смерті чоловіка залишилась спадщина у вигляді земельної частки (паю), площею 3,3901 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під № НОМЕР_1 , на території Обухівської міської ради Обухівського району Київської області.
Позивач зазначає, що у неї відсутній сертифікат на земельну частку (пай), оскільки відповідач зволікав з процедурою розпаювання земель.
Позивач просила визнати за нею, як спадкоємцем за законом, право на спірну земельну частку (пай)
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) № НОМЕР_1 , площею 3,3901 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Обухівської міської ради Київської області, і право на яку мав померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та пункту 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» № 720 від 08 серпня 1995 року право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту. В процесі розпаювання та приватизації земель ПАТ «Обухівське» ОСОБА_2 , як колишній працівник був внесений (Протоколом № 1 від 21 вересня 2013 року) до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), розміром 3,3901 га та згідно схеми поділу земель знаходиться під номером № НОМЕР_1 , що розташована на території Обухівської міської ради Київської області. Списки з розмірами часток (паїв) були подані до Обухівської районної державної адміністрації для затвердження та видачі сертифікатів, однак сертифікат та державний акт на ім'я ОСОБА_2 не був виготовлений. Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом свого чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема і на земельну частку (пай), право на яку набув її чоловік за життя, але не встиг оформити правовстановлюючий документ.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Обухівське» задоволено.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 червня 2017 року скасовано.
Ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Обухівське» про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені не повно, а доводи апеляційної скарги підтверджені належними та допустимими доказами і спростовують висновки суду першої інстанції. Докази, які містяться в матеріалах справи містять протиріччя щодо того, кому належала спірна земельна ділянка № НОМЕР_1 . Крім того, позивач не надала належних і допустимих доказів, що за життя ОСОБА_2 набув право власності на земельну частку (пай) при розпаюванні земель ПАТ «Обухівське», а відтак не може бути успадковане особисте нереалізоване право, тому помилковим є висновок районного суду, що після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на земельну частку (пай), а тому рішення суду про задоволення позову підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, на думку скаржника, не повно дослідив зібрані у справі докази та дійшов помилкових висновків про відмову у позові. Апеляційний суд помилково вважав, що спірна земельна ділянка № НОМЕР_1 могла належати іншій особі - ОСОБА_3 , оскільки рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 травня 2017 року у справі № 372/509/17 установлено, що померлій ОСОБА_3 належала земельна ділянка № НОМЕР_2 у спірному масиві. Апеляційний суд не взяв до уваги долучений позивачем протокол конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розпаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське» № 1 від 21 вересня 2013 року. Указаним протоколом було вирішено внести в списки, які сформовані під час проведення перших зборів 05 травня 2007 року та повторних зборів 19 травня 2007 року, осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) ПАТ «Обухівське», однак які із порушенням закону не були внесені у відповідні списки, зокрема внесено до списку ОСОБА_2 Апеляційний суд помилково послався на положення статті 328 ЦК України (підстави набуття права власності), тоді як позивач просила визнати за нею право на земельну ділянку (пай) в порядку спадкування після смерті пайовика товариства, оскільки за життя останнього землі розпайовані не були із незалежних від померлого підстав. Статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначені документи, якими підтверджується право на пай, зокрема, рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Спірний пай був власністю члена товариства і має бути успадкований його спадкоємцем. У рішенні апеляційного суду відсутні посилання на Указ Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», на Указ Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», на статті 23-25 ЗК України. Крім того, член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку (роз'яснення пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).
Доводи інших учасників справи
У грудні 2017 року голова правління ПАТ «Обухівське» - ОСОБА_4 , подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи апеляційним судом встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Радгоспу-комбінату «Обухівський» було передано у користування 2 164,6 га, 1 327 га та 1 687,9 га земель згідно державних актів виданих Першотравневою, Нещерівською та Обухівською радами. Ці землі не передавались у колективну власність, а тому не підлягають розпаюванню. Посилання на роз'яснення пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» є недоречними, оскільки ПАТ «Обухівське» ніколи не було КСП, а померлий ОСОБА_2 не був членом КСП, який би мав право на отримання земельної частки (паю) у власність. Під час внесення останнього до списку осіб, які мають право на виділ земельної ділянки ОСОБА_2 вже був померлим, а до повноважень відповідної конференції не належало включення будь-кого до указаних списків. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі із 07 серпня 1975 року.
ОСОБА_2 18 листопада 2010 року звільнився з ВАТ «Обухівське» за власним бажанням з виходом на пенсію по інвалідності.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 208 424 простих іменних акцій серії А, номінальною вартістю 0,25 грн, що знаходяться у ВАТ «Обухівське» та належали померлому ОСОБА_2 на підставі сертифікату акції серії А № 165, виданого реєстратором - ТОВ «Цінні папери АПК» від 27 листопада 2009 року.
На праві постійного користування у радгоспі-комбінаті «Обухівський» перебувало 2 164,6 га земель , 1 327 та 1 687,9 га земель (а. с. 15-19).
Відповідно до пункту 1 Статуту ПАТ «Обухівське» є правонаступником ВАТ «Обухівське» (а. с. 54).
Відповідно до статті 12.2.1 статуту ПАТ «Обухівське» вищим органом товариства є загальні збори (а. с. 57).
Протоколом № 1 від 12 лютого 2010 року загальних зборів працівників та пенсіонерів ВАТ «Обухівське» вирішувалося питання щодо формування пайового фонду земель, що виділяються до резервного фонду в процесі розпаювання та приватизації земель ВАТ «Обухівське», затвердження попереднього списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) при приватизації земель ВАТ «Обухівське», створення комісії з працівників ВАТ «Обухівське» для організації робіт з паювання земель ( а. с. 76-81).
Протоколом № 2 від 05 березня 2010 року загальних зборів ПАТ «Обухівське» було прийнято рішення про розпаювання та приватизацію сільськогосподарських угідь. Цими ж зборами було затверджено уточнений список осіб, які мають право на земельну частку ( пай) (а. с. 82-105).
Уточнений список осіб, які мають право на земельну частку (пай) при приватизації земель ВАТ «Обухівське», даних щодо ОСОБА_2 не містить (а. с. 95 зворот).
Згідно протоколу № 1 від 21 вересня 2013 року конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розпаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське», до списків внесені особи, які були незаконно виведені, серед них є прізвище ОСОБА_2
Апеляційним судом установлено, що матеріали справи не містять доказів повноважень конференції осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю) сільськогосподарського виробництва в процесі розпаювання та приватизації в ПАТ «Обухівське» на внесення уточнень у списки, які затверджені рішеннями зборів товариства, як вищого органу ПАТ «Обухівське», а також зазначено на відсутність даних, за яких обставин та на підставі яких передбачених законом чи іншими документами повноважень проведена указана конференція, рішення якої надано позивачем без належного посвідчення.
Установлено, що померлий ОСОБА_2 за життя рішенням зборів ПАТ «Обухівське» не був внесений у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) при приватизації земель товариства. Крім того, за життя ОСОБА_2 не вирішував питання щодо внесення змін у відповідні рішення зборів з метою забезпечення свого права на отримання земельної частки (паю).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України в редакції станом на момент смерті ОСОБА_2 землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Відповідно до статті 25 ЗК України в указаній редакції при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.
Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на загальну кількість осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними. Розміри земельних ділянок, що виділяються для працівників державних та комунальних закладів, підприємств і організацій культури, освіти та охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, які проживають у сільській місцевості або селищах міського типу, не можуть перевищувати норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.
Внутрігосподарські шляхи, господарські двори, полезахисні лісосмуги та інші захисні насадження, гідротехнічні споруди, водойми тощо можуть бути відповідно до цього Кодексу передані у власність громадян, сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що створені колишніми працівниками державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.
Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
Установлено, що рішенням 5 сесії 22 скликання Обухівської міської Ради народних депутатів від 14 грудня 1995 року радгоспу-комбінату «Обухівський», правонаступником якого є ПАТ «Обухівське», передано в постійне користування землі сільськогосподарського виробництва 1687,9 га, які знаходяться в адміністративних межах Обухівської міської ради згідно з планом користування.
Протоколом загальних зборів № 2 від 05 березня 2010 року було вирішено провести розпаювання та приватизацію земель ПАТ «Обухівське» та затвердити список осіб, які мають право на земельну частку (пай).
Уточнений список осіб, які мають право на земельну частку (пай) при приватизації земель ВАТ «Обухівське», затверджений указаним вище рішенням зборів від 05 березня 2010 року, даних щодо ОСОБА_2 не містить.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною першої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
У справі, яка розглядається, позивач просила суд в порядку спадкування визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку, яка мала бути виділена померлому ОСОБА_2 за життя.
Загальні положення про спадкування визначені главою 84 ЦК України.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входятьусі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Судами попередніх інстанцій у даній справі установлено, що ОСОБА_2 за життя не був внесений рішенням зборів ПАТ «Обухівське» у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) при приватизації земель товариства.
Крім того, ОСОБА_2 за життя не вирішував питання щодо внесення змін у відповідні рішення зборів з метою забезпечення свого права на отримання земельної частки (паю).
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що право, яке позивач просить визнати за нею у порядку спадкування, спадкодавець за життя не набув, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові у даній справі.
Доводи касаційної скарги щодо незаконності оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів реалізації спадкодавцем за життя свого права на отримання у власність спірної ділянки, а також обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач набула права власності на спірну земельну ділянку не ґрунтуються на положеннях закону та матеріалах справи.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 посилалась на те, що у даній справі помилково не застосовано положень Указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва», Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», та статей 23-25 ЗК України.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).
Водночас відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Факт внесення спадкодавця до списків громадян-членів колективного сільськогосподарського підприємства лише вказує на наміри щодо виділення цій особі земельної ділянки.
Аналізуючи правові підстави набуття такої земельної частки (паю) у приватну власність, колегія суддів зазначає про неможливість наділення особи цим правом після її смерті.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 392/1660/16-ц (провадження № 61-24311св18) та від 29 травня 2019 року у справі № 395/268/17-ц (провадження № 61-36639св18).
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із рішенням апеляційного суду, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня
2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
А. О. Лесько
Є. В. Петров
С. П. Штелик