Іменем України
04 вересня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2864/19
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Тихонова І.В.
при секретарі судового засідання - Таращенко О.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
представників відповідача - Ластовицька О.К.,
Середа О.Г.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
04 липня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі- позивач) до Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення (допомоги для оздоровлення) при звільненні у розмірі 43 265 грн.
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 22 905 грн.
- стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально- побутових питань у 2019 році у розмірі 100 процентів місячного грошового забезпечення у розмірі 18 769,50 грн.
В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає, що позивач з 01.09.1992 по 18.04.2019 проходив службу у системі МВС України, МНС України та ДСНС України, а на момент звільнення саме у ГУ ДСНС України у Луганській області на посаді заступника начальника управління -начальника відділу пожежної безпеки управління запобігання надзвичайним ситуаціям Головного управління
18.04.2019 позивача було звільнено із служби цивільного захисту у відставку за станом здоров'я згідно наказу ДСНС України від 17.04.2019 № 152 «Про звільнення із служби цивільного захисту» та виключений з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу Головного управління та знятий з усіх видів забезпечення з 18.04.2019 згідно наказу Головного управління від 17.04.2019 № 126 «Про кадрові питання» (зі змінами згідно наказу Головного управління від 22.04.2019 № 133) з правом призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
В останній день служби відповідач зобов'язаний був виплатити мені одноразову грошову допомогу при звільненні, яку в день звільнення виплачене не було. Зазначену грошову допомогу було виплачене тільки 23.05.2019, що видно з банківської роздруківки по картковому рахунку.
Більш того, відповідач у день звільнення не розрахувався по виплаті грошового забезпечення, а саме: допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення, частину якої було виплачене 23.04.2019, а остаточний розрахунок Головним управлінням здійснено 24.06.2019 в розмірі 7 136 грн. 32 коп., що також видно з банківської роздруківки по моєму картковому рахунку.
Так як, позивачу не було вчасно виплачене вищевказані виплати, то він вважає, що має право просити стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення з 18.04.2019 (дата звільнення) по 24.06.2019 (дата фактичного розрахунку), а також стягнути середній заробіток за час затримки виплати грошової допомоги при звільненні за період з 18.04.2019 (дата звільнення) по 23.05.2019 (дата фактичного розрахунку).
Ухвалою суду від 09.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, з викликом сторін (а. с. 1-2).
Від представника ГУ ДСНС України у Луганській області 18 липня 2019 року надійшов відзив на позов, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (а. с. 49-56).
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу визначено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» (далі - Інструкція).
Пунктом 8 розділу XXVII «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту керівником відповідного органу управління (підрозділу), за наявністю вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Інструкцією визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі органу управління (підрозділу) на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу (пункт 6 Інструкції). Відповідно, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту потрібне додаткове фінансування.
ГУ ДСНС України у Луганській області з метою виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні та недопущення зниження грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу звернулося до ДСНС про збільшення кошторисних призначень та виділення коштів після того, як підготовлено наказ про звільнення та здійснено обрахунок суми, яку необхідно виплати.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача вважає, що ГУ ДСНС України у Луганській області вжило всіх необхідних заходів для повного та своєчасно розрахунку з позивачем
Крім того, представник відповідача зауважує, що в органах і підрозділах цивільного захисту трудове законодавство поширюється тільки на осіб, яким не присвоєно спеціальних звань, тобто, працівників по трудовому законодавству, до яких позивач не віднесений.
Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань.
У відповідності до п. 1 розділу XXIX Інструкції - особам рядового і начальницького складу за рішенням керівника (начальника) органу управління (підрозділу) в межах Фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу управління (підрозділу), один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення. При розподілі між підрозділами ДСНС видатків на 2019 рік, кошти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не передбачалися. Ця інформація також знайшла відображення в листі ДСНС від 12.04.2019 за № 03-5623/2019.
Рішення щодо виплати Позивачу такої допомоги для вирішення соціально- побутових питань не приймалося.
Позивач позовні вимоги в судовому засіданні підтримав у повному обсязі
Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
Згідно з копіями паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (а. с. 14-15,16).
Дослідженням витягу із наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17 квітня 2019 року № 152 встановлено, що полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил України (зі зняттям з військового обліку) за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров'я). Вислуга років на службі станом на 18 квітня 2019 року: календарна - 26 років 07 місяців 18 днів; пільгова - 04 років 08 місяців 04 дні; загальна - 31 рок 0 місяці 22 днів (а. с. 19).
Згідно з витягом із наказу ГУ ДСНС України у Луганській області від 17 квітня 2019 року № 126 полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , який звільнено зі служби цивільного захисту згідно наказу ДСНС від 17.04.2019 № 152 «Про звільнення із служби цивільного захисту» у відставку ( із зняттям з військового обліку) за пунктами 173, 176 підпунктом 3 Положення (за станом здоров'я), виключено з кадрів ДСНС України зі списків особового складу Головного управління, знято з усіх видів забезпечення з 18 квітня 2019 року та направлено до Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області для зняття з військового обліку. Вислуга років на службі станом на 18 квітня 2019 року: календарна - 26 років 07 місяців 18 днів; пільгова - 04 років 08 місяців 04 дні; загальна - 31 рок 0 місяці 22 днів. Наказано провести всі необхідні виплати ОСОБА_2 відповідно во вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 № 623, з урахуванням календарної вислуги років, необхідної для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50-ти (п'ятдесяти) відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - 26 років 07 місяців 18 днів (а. с. 20).
Дослідженням розрахунку грошової допомоги при звільненні встановлено, що сума грошової допомоги при звільненні позивача складає 244003,50 грн (без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів ) (арк. спр. 60).
Виплата одноразової грошової допомоги при звільнені здійснена позивачу 23.05.2019 у сумі 240343,45 грн, що підтверджено випискою по картці/рахунку ОСОБА_3 (а. с. 22) та інформацією щодо сплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_3 (а. с. 68, 69).
Виплата матеріальної допомоги на оздоровлення здійснена позивачу 24.06.2019 у сумі 7136,325 грн, що підтверджено випискою по картці/рахунку ОСОБА_3 (а. с. 22) та інформацією щодо сплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_3 (а. с. 70,71).
З вищевикладеного слідує, що виплата позивачу одноразової допомоги при звільненні в сумі 240343,45 грн та матеріальної допомоги на оздоровлення здійснена позивачу у сумі 7136,325 грн здійснені відповідачем не у встановлений законодавством строк.
З інформації, яка викладена у відзиві на позовну заяву, вбачається, що рішення щодо виплати Позивачу такої допомоги для вирішення соціально- побутових питань не приймалося.
Зважаючи на обставини, викладені сторонами у заявах по суті справи, суд вважає, що між сторонами відсутній спір про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення. Спірним питанням є покладення на відповідача відповідальності за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та матеріальної допомоги на оздоровлення.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 101 Кодексу цивільного захисту України).
Згідно з частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, визначає порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулює питання, пов'язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення умов та розмірів виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).
Інструкція № 623 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 7 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 12 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:
для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення;
для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів), - посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.
До вислуги років особам рядового і начальницького складу для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в разі звільнення зараховуються періоди, визначені в пунктах 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (пункт 13 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623).
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону № 108/95-ВР).
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом з тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу дійшов таких висновків.
За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Всі належні при звільненні суми позивачу фактично виплачені 24 червня 2019 року, позов щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні до суду поданий 04 липня 2019 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції на позовній заяві.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позов у даній справі поданий з дотриманням тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Згідно з абзацом першим пункту 5 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 623 при виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день перебування на службі визначається шляхом поділу суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 3 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, звільненим зі служби цивільного захисту за віком, станом здоров'я та у зв'язку зі скороченням штатів, які щорічну основну відпустку за поточний рік тривалістю, передбаченою частиною другою статті 129 Кодексу цивільного захисту України, не використали, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.
При виплаті грошової компенсації за невикористану в році звільнення зі служби цивільного захисту відпустку до розрахунку береться грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення для виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 5 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623).
У разі звільнення особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту зі служби до закінчення календарного року, за який вона вже використала щорічну основну відпустку (крім звільнених за віком, станом здоров'я та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту. Відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані за рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, проводиться виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має особа рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 6 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623).
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 623 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту здійснюється з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.
Згідно з довідкою ГУ ДСНС України у Луганській області від 27 серпня 2019 року № 94 грошове забезпечення позивача, з якого обчислюється середньоденне грошове забезпечення особи начальницького складу служби цивільного захисту, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за лютий 2019 року - 18769,50 грн, за березень 2019 року - 18769,50 грн, а всього 37539,00 грн (а. с. 89).
За березень та лютий 2019 року позивачем відпрацьовано 59 календарний день (за лютий 2019 року - 28 календарних днів, за березень 2019 року - 31 календарний день).
День звільнення позивача 18 квітня 2019 року вважається останнім днем служби, що підтверджено відомостями з трудової книжки позивача та обхідного листа (а.с. 17,90).
Період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає:
- За допомогу при оздоровленні з 19 квітня 2019 року по 24 червня 2019 року та становить 67 календарних днів;
- За одноразову грошову допомоги при звільненні з 19 квітня 2019 року по 23 травня 2019 року становить 35 днів.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає: 37539,00 грн : 59 календарний день = 636,25 грн.
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні становить:
- За допомогу при оздоровленні з 19 квітня 2019 року по 24 червня 2019 року , яке належить стягнути на користь позивача, складає: 636,25 грн х 67 календарних днів = 42629,03 грн.;
- За одноразову грошову допомоги при звільненні з 19 квітня 2019 року по 23 травня 2019 року яке належить стягнути на користь позивача, складає: 636,25 грн х 35 календарних днів = 22268,75 грн.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2019 році у розмірі 100 процентів місячного грошового забезпечення у розмірі 18 769,50 грн. суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до норм чинного законодавства (пп. 3 п. 5 Постанови КМУ № 704, п. 1 розділів XXIX та ХХХ Інструкції) виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги для оздоровлення віднесена до права керівника державного органу, а не є обов'язковою виплатою.
Оскільки по справі встановлено, що керівництвом не приймалося рішення про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відносно позивача, відсутні законодавчо визначені підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити вказану виплату стосовно позивача.
Частинами першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 7 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Ратифікація Конвенції відбулась на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пункті 22 рішення від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини повторив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).
У пунктах 23, 24, 25 рішення від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Суд зауважив, що вимога заявника до національного суду ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на той час (див. пункт 13 вище). Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об'єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається. Замінювати національні органи у тлумаченні національного законодавства не є завданням Суду. Однак, національні суди аргументували свої рішення тим, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» не передбачав видатків для виплат, передбачених Указом Президента, і, відповідно, постановили, що заявник не мав права на такі виплати протягом відповідного періоду згідно з Законом України «Про бюджетну систему України». Таким чином, виявляється, що національні суди проігнорували положення статті 28 Закону України «Про бюджетну систему України», яке забороняло вносити зміни до законодавства Законом про Державний бюджет України, спочатку зміни слід було внести до відповідних законів (див. пункти 9 та 12 вище). Більше того, Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу.
Питання у цій адміністративній справі пов'язано з правом позивача на виплату, яке походить безпосередньо з чинного та передбачуваного положення національного законодавства - статті 117 КЗпП України, яке по суті захищається статтею 1 Першого протоколу.
Оскільки стаття 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні у вигляді обов'язку сплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не встановлює принципу співмірності та можливості суду як органу, який виносить рішення по суті спору, зменшити розмір такого відшкодування, втручання у право власності позивача шляхом визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи не буде законним та становитиме порушення державою статті 1 Першого протоколу.
Посилання відповідача в обґрунтування заперечень проти позову на відсутність вини у невиплаті позивачу у день звільнення одноразової грошової допомоги через відсутність бюджетних асигнувань від Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як головного розпорядника бюджетних коштів на виплату такої допомоги, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, а відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (код за ЄДРПОУ 38617137, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, будинок 1Б) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виплати допомоги для оздоровлення за період з 19.04.2019 по 24.06.2019 у сумі 42629,03 грн. та середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 19.04.2019 по 23.05.2019 в сумі 22268,75 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено та підписано 09.09.2019
Суддя І.В. Тихонов