Іменем України
06 вересня 2019 року
Київ
справа №825/2063/18
адміністративне провадження №К/9901/15257/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 825/2063/18
за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення недоотриманих коштів за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року, додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року (прийняті суддею Бергаміною Н.М.), на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (прийняті у складі колегії суддів: головуючого судді - Кучми А.Ю., суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.)
1. У травні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - ДФС України, відповідач), Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі - ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України № 2093-0 від 7 вересня 2017 року, яким ОСОБА_1 звільнено з 15 вересня 2017 року з посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області та зараховано у розпорядження ГУ ДФС у Чернігівській області;
-поновити позивача на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області з 15 вересня 2017 року;
-стягнути з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь позивача грошових коштів в сумі 19120,48 грн. недоотриманих коштів за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди в сумі 50000,00 грн., загальна сума 69120,48 грн;
-стягнути з ГУ ДФС у Чернігівській області на користь позивача понесені судові витрати за надання правової допомоги.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що оскаржуваний наказ про звільнення його з займаної посади є таким, що винесений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки в ньому не зазначено причину звільнення, займана ним до звільнення посада не скорочувалась, фактично змінилась тільки її назва, що обумовлено зміною назви відділу, попередження про звільнення не отримував, а саме звільнення відбулось в період його тимчасової непрацездатності.
3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України № 2093-о від 7 вересня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з 15 вересня 2017 року з посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області та зарахування у розпорядження ГУ ДФС у Чернігівській області. Поновлено позивача на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області з 16 вересня 2017 року. В решті позовних вимог - відмовлено.
4. Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
5. Постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року залишено без змін.
6. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДФС України звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду.
7. Ухвалою Верховного Суду від 3 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року, додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року.
8. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав, що, на його думку, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили всі обставини справи, надали оцінку всім доказам та встановили дійсний характер правовідносин. Тим самим, виконали вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. А тому ОСОБА_1 вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
II ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. ОСОБА_1 наказом ДФС України від 1 вересня 2015 року № 2789-о зараховано у розпорядження ДФС України та 2 вересня 2015 року призначено на посаду начальника відділу власної безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області.
10. Наказом голови ДФС України від 27 грудня 2016 року № 1038 уповноважено начальників головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Офісу великих платників податків ДФС вжити заходів щодо попередження працівників підрозділів внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС про зміни у структурах, штатних розписах, скорочення штатів та наступне звільнення; начальнику ГУ внутрішньої безпеки ДФС Шеремету Ю .В . здійснити заходи з відбору та призначення працівників та осіб начальницького складу підрозділів внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС на посади відповідно до затверджених штатних розписів головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Офісу великих платників податків ДФС; начальникам головних управлінь ДФС в областях, м. Києві, Офісу великих платників податків ДФС вирішити питання щодо подальшого проходження служби (роботи) попереджених осіб підрозділів внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС, посади яких підлягають скороченню відповідно до чинного законодавства.
11. Наказом ДФС України від 7 вересня 2017 року № 591 було введено в дію Зміни до Структур головних управлінь ДФС в областях, Головного управління ДФС у м. Києві, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
12. Наказом в.о. голови ДФС України від 7 вересня 2017 року № 2093-о позивача звільнено 15 вересня 2017 року з посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області, зарахувавши у розпорядження ГУ ДФС у Чернігівській області.
13. Судами попередніх інстанцій не встановлено та з матеріалів справи не вбачається доказів попередження позивача про скорочення його посади та стосовно ознайомлення його з оскаржуваним наказом про звільнення.
14. 14 вересня 2017 року наказом в.о. начальника ГУ ДФС у Чернігівській області № 1373 введено в дію затверджений в.о. голови ДФС України перелік змін № 2 до Організаційної структури ГУ ДФС у Чернігівській області.
15. Так, вказаним переліком змін № 2 до організаційної структури передбачено виведення зі структури відділу внутрішньої безпеки зі штатною чисельністю 10 чоловік та введення відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Чернігівській області зі штатною чисельністю також 10 чоловік.
16. Крім того, наказом в.о. начальника ГУ ДФС у Чернігівській області № 52-ф введено в дію з 14 вересня 2017 року перелік змін № 4 до штатного розпису на 2017 рік ГУ у Чернігівській області, затверджений в.о. голови ДФС України 14 вересня 2017 року, згідно з яким, зокрема, виведено зі штатного розпису посаду начальника відділу внутрішньої безпеки та введено до штатного розпису посаду начальника відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Чернігівській області.
17. В подальшому, начальником ГУ ДФС у Чернігівській області винесено наказ від 18 вересня 2017 року № 242-о про проходження служби у розпорядженні ГУ ДФС у Чернігівській області ОСОБА_1
18. Не погоджуючись із звільненням та зарахуванням , позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті, прийшли до висновку про наявність підстав для скасування наказу щодо звільнення ОСОБА_1 та поновлення його на посаді, яку він раніше обіймав до звільнення, оскільки відповідачем порушена встановлена трудовим законодавством процедура звільнення працівника з посади.
19.1 Окрім того, суди попередніх інстанцій вказали про відсутність змін організаційно-штатної структури управління внутрішньої безпеки, всі зміни та нововведення є фактично оптимізацією існуючої системи підрозділів ДФС України, оскільки жодних змін в структурі ГУ ДФС у Чернігівській області не відбулось, в той час як виведення зі структури управління внутрішньої безпеки та введення до структури управлінь (відділів) внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС не може розцінюватись як реорганізація чи перетворення такого управління.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
20. У касаційній скарзі відповідач вказав, що оскаржувані судові рішення ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, в них не в повній мірі з'ясовано обставини справи.
20.1 На думку відповідача, у спірних правовідносинах не вбачається порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття ДФС України наказу про звільнення ОСОБА_1 із посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області та зарахування у розпорядження ГУ ДФС у Чернігівській області, оскільки фактично вивільнення не відбулося. Після звільнення з посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області позивач проходить службу у Головному управлінні ДФС у Чернігівській області, отримує грошове забезпечення та є працевлаштованим у органах ДФС. Тобто звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області проведено в рамках здійснення організаційно-штатних заходів, що повністю узгоджується з підпунктом «в» пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (надалі - Положення № 114).
21. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то ДФС України також не погоджується із додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року, оскільки вважає, що судом не враховано співмірність розміру судових витрат при їх присудженні, зокрема, не враховано складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання певних робіт та обсяг наданих послуг відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Відповідачем оскаржуються рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині позовних вимог, які задоволені, тому оскаржувані рішення судом касаційної інстанції перевіряються лише в цій частині в межах доводів та вимог касаційної скарги.
24. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
26. Також однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
27. Відповідно до пункту 7 Положення "Про Державну фіскальну службу України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року N 236 (надалі - Положення N 236) Державна фіскальна служба України здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС України та її територіальні органи є органами доходів і зборів. У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.
28. Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ встановлений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.
29. Пунктом 8 Положення №114 визначено що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться:
за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії;
у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі;
за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків;
у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства, відомства (організації, установи);
за службовою невідповідністю;
у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", або кримінального правопорушення;
через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України;
у зв'язку з не проходженням випробування в період іспитового строку;
у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.
30. Таким чином, вищезазначений пункт Положення № 114 містить вичерпний перелік підстав дострокового звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ.
30.1. Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що жодна з вищезазначених підстав в наказі про звільнення позивача не вказана.
31. Також з матеріалів справи вбачається, що підполковника податкової міліції ОСОБА_1 з посади начальника відділу внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області звільнено на підставі підпункту "в" пункту 40 Положення № 114.
31.1 Відповідно до підпункту "в" пункту 40 Положення № 114 встановлено, що призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції.
При цьому враховується таке: при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.
У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням № 114 відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.
32. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вищезазначений пункт не може бути підставою для звільнення, оскільки він стосується правовідносин призначення на посаду.
33. Крім того, Верховний Суд зазначає, що питання звільнення при проведенні організаційно - штатних заходів спеціальним законодавством не врегульовано, а тому в цій частині слід застосовувати норми трудового законодавства.
34. Так, відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зміна найменування бюджетної установи, її структури та штатного розпису є її реорганізацією. В юридичній практиці така форма реорганізації називається перетворенням.
Переведення працівників з однієї посади на іншу чи з одного структурного підрозділу до іншого здійснюється в разі, якщо діяльність бюджетної установи не припиняється, але змінюються її повноваження, структура чи штатний розпис, тобто проводяться організаційно-штатні заходи, реорганізація.
Можливість для звільнення працівників у разі реорганізації підприємства, допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників.
35. Згідно з частинами другою та третьою статті 36 КЗпП України, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню.
36. Займана ОСОБА_1 до звільнення посада не скорочувалась та не виключалась, фактично змінилась тільки її назва (з начальника відділу внутрішньої безпеки - на начальника відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Чернігівській області), що обумовлено зміною назви самого Управління внутрішньої безпеки ГУ ДФС у Чернігівській області.
36.1. Тобто, в даному випадку мало місце перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший структурний підрозділ із іншою назвою, але майже з однаковими завданнями і функціями, та зміна назви посади позивача, що не може бути підставою для звільнення із займаної посади та зарахування в розпорядження органу внутрішніх справ.
37. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при звільненні позивача з посади, відповідачем не була дотримана встановлена трудовим законодавством процедура звільнення, а тому і наказ ДФС України № 2093-0 від 7 вересня 2017 року щодо звільнення позивача із займаної посади є протиправним та підлягає скасуванню.
38. Щодо оскарження додаткового рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.
39. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, стягуючи за рахунок бюджетних асигнувань ДФС України на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500, 00 грн, прийшов до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами співмірність його витрат на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт.
39.1 Верховний Суд погоджується із таким висновком з огляду на наступне.
40. Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
40.1. З матеріалів справи вбачається, що в уточненому позові представником позивача висунуто вимогу щодо стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Також матеріали справи свідчать, що у строк, встановлений законом, представником позивача надано докази, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
41. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги, що включає надання правової допомоги клієнту з усними консультаціями із вивченням документів, пов'язаних із справою в Чернігівському окружному адміністративному суді за позовом ОСОБА_1 до ДФС України, ГУ ДФС у Чернігівській області з представленням інтересів клієнта в суді першої інстанції з правами та виконанням вимог, передбаченими процесуальним законодавством.
41.2. Також матеріали справи містять ордер серії ЧН № 002368 від 23 серпня 2018 року, що підтверджує права представника.
41.3 Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги у справі № 825/2063/18 позивачу надана правнича допомога на загальну суму 5 000,00 грн.
42. На підставі вказаного детального опису позивачу надано квитанцію прибуткового касового ордеру № 18 від 15 серпня 2018 року.
43. Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
44. Згідно із частинами першою, шостою, сьомою та дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
45. Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється судом під час ухвалення відповідного судового рішення, шляхом відображення його у резолютивній частині такого рішення.
46. Згідно із частинами першою-п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
47. Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
48. Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а загальна сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу становить 5 000,00 грн., суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДФС судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн.
49. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях, а тому підстави для її задоволення відсутні.
50. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
51. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
52. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
2. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2018 року, додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Калашнікова
Судді М. В. Білак
О. А. Губська