Іменем України
06 вересня 2019 року
Київ
справа №820/1276/16
адміністративне провадження №К/9901/11099/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Калашнікової О.В.,
суддів - Білак М.В., Губської О.А.
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/1276/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Самойлової В.В., суддів: Зінченко А.В., Тітова О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Сіренко О.І., суддів: Спаскіна О.А., Любчич Л.В.)
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року № 10-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що оскаржуване рішення відповідача є таким що прийняте, всупереч вимог діючого законодавства України, що порушує його права, свободи та законні інтереси і потребує судового захисту.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії. Місце народження та постійного проживання у країні походження Сирії - Дамаск. У 2010 році позивач перетнув кордон України.
3.1. 29 грудня 2014 року позивач вперше звернувся до органу міграційної служби в Харківській області із заявою № 84 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.2. 22 січня 2015 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято висновок про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.3. За результатами розгляду справи ОСОБА_1 № 2014 КН 0083, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято висновок щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем особою, яка потребує додаткового захисту.
3.4. 27 квітня 2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення за № 349-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2015 року по справі №820/4857/15 було скасовано рішення Державної міграційної служби України від 27 квітня 2015 року № 349-15 та зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.6. Рішенням Державної міграційної служби України №61-15 зобов'язано Головне управління ДМС у Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3.7. 17 лютого 2016 року рішенням Державної міграційної служби України відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, позов задоволено.
4.1. Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 17 лютого 2016 року № 10-16 про відмову ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4.2. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4.3. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що рішення ДМС України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято без урахування всієї інформації по країні походження та дослідження всіх обставин справ, а тому не може вважатись правомірним.
IV. Касаційне оскарження
5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
6. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що судами не було враховано, що рідне місто скаржника - Дамаск, знаходиться поза контролем терористичної організації «Ісламська держава» та позивач має можливість дістатися його повітряним шляхом. Також, відповідач зазначає, що позивач тривалий час проживав на території України та звернувся за міжнародним захистом лише після закінчення терміну легального перебування. Вважає, що рішення про відмову позивачу у наданні притулку в Україні прийнято у відповідності до правил чинного законодавства, на підставі та у межах наданих відповідачу повноважень.
7. Позивачем подано заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого вказує на протиправність спірного рішення відповідача та посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням процесуальних норм на підставі повно та всебічно з'ясованих обставинах справи, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
8. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Відповідно до п. 1 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 360 (далі - Положення) Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
10. Згідно з п. 2 Положення ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
11. Відповідно до положень статті 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закону України) під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
12. Пунктом 13 цієї ж статті Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
13. Згідно з частинами 1 та 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
14. Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
15. Частиною 7 статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
16. Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
17. Зокрема, частинами 1 та 2 вказаної статті встановлено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців; працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
18. Частиною 11 статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
19. Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Крім того, відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
21. Відповідно до статті 4 Директиви Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
VI. Позиція Верховного Суду
22. При розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту міграційною службою не враховано, що інформація про країну походження, в даному випадку відомості щодо подій у Сирії, належить до загальновідомої інформації.
23. В Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності.
24. У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.
25. За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria, 15 January 2013, Syria OGN v 8, доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013]), враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.
26. Починаючи з травня 2012 року ситуація в Сирії продовжувала погіршуватись, а рівень насильства різко зріс, поширюючись на більшість великих міст, включаючи Дамаск, Алеппо, Хомс, Дера'а, Хаму, Ідліб і Сувайду. Більшість військових дій сконцентрована в основних містах, розташованих на заході країни, але сільська місцевість також втягується у конфлікт. У брифінгу Міжнародної Амністії йдеться про те, що сирійська армія веде не вибіркове повітряне бомбардування та артилерійські атаки в районі Джабал Аль - Завія , інших частинах Ідлібу та північних регіонах Хами. Представники Міжнародної Амністії стали свідками щоденних не вибіркових авіа ударів та бомбардувань, націлених на міста та села по всьому регіону впродовж свого візиту (у період з 31 серпня по 11 вересня 2012 року).
27. Кількість людей, що загинули після початку насилля, за повідомленнями, більше 100 тисяч, а 6,8 мільйона людей, або третина населення, потребує гуманітарної допомоги, що значно більше у порівнянні з 1 мільйоном людей - станом на березень 2012 року. Ріст гуманітарних потреб населення особливо помітний в провінціях Алеппо, Риф Дамаск, Идлиб, Дейр-эз-Зор, Хама, Деръа, Ракка, Латакія і Дамаск.
28. Таким чином, у регіоні м. Дамаск, в якому проживав позивач та його родина, існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення.
29. Управління Верховного комісара ООН зазначає, що потрібні великодушні підходи до захисту, що відображаються у незастосуванні санкцій до тих, хто прибуває без документів, що посвідчують особу (або іншим неправомірним шляхом), та у високому проценті позитивних рішень по клопотаннях про надання статусу біженця, поряд із забезпеченням супутніх прав. Ще однією доречною формою солідарності у теперішній кризисній ситуації була б гнучкість застосування критеріїв та процедур возз'єднання родини, рівно як і скасування певних вимог для отримання віз та полегшення в'їзду громадян Сирії з метою роботи або навчання або за сімейною чи гуманітарною метою в межах національних програм.
30. У своїх рекомендаціях Управління Верховного комісара ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.
31. Відповідно до пункту 171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.
32. Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.
33. При цьому, ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом.
34. Разом з тим, звертаючись в Україні за захистом, позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні, які, в свою чергу, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; до того ж, позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.
35. Проте, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.
36. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту
37. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справі №815/2017/17 (постанова К/9901/21500/18 від 03 липня 2019 року).
38. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що відповідачем не доведено факту наявності у позивача передбачених статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" підстав для відмови у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
39. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.
40. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
41. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
VI. Судові витрати
42. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
М.В. Білак
О.А. Губська ,
Судді Верховного Суду