04 вересня 2019 року справа №360/1709/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 360/1709/19 (головуючий 1 інстанції Н.М. Басова повний текст рішення складено 25 червня 2019 року у приміщенні суду за адресою: просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування вимоги,-
В квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДФС у Луганській області від 14 березня 2019 року № Ф-3899-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн (а.с.3-4).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного Управління ДФС у Луганській області від 14 березня 2019 року № Ф-3899-51 щодо зобов'язання ОСОБА_1 сплатити борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн (а.с. 63-65).
Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 14.01.2019 року було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 року № 9303798518, копія якого міститься в матеріалах справи. Платником єдиного внеску самостійно визначено суму з ЄСВ до сплати у розмірі 9828,72 грн. У зв'язку з несплатою цієї суми за звітом і створилась заборгованість з ЄСВ, яка обліковується в оскаржуваній вимозі від 14.03.2019 року № Ф-3899-51, яка була направлена платнику поштою 26.03.2019 року та вручена 06.04.2019 року. Заява ОСОБА_1 , якою він повідомляє про те, що є інвалідом 3 групи з 2015 року та у зв'язку з чим вважає, що звільнений від сплати ЄСВ, подана до ГУ ДФС у Луганській області лише 15.04.2019 року, тобто після отримання ним вимоги про сплату боргу (недоїмки) та відповідно подання звіту з ЄСВ. Крім того, жодних підтверджуючих документів щодо наявності інвалідності до заяви додано не було (а.с. 73).
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що судом першої інстанції ухвалено законне та обгрунтоване рішення виходячи з того що позивач в силу закону звільнений від сплати єдиного внеску. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заявили клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , є фізичною особою підприємцем з 17.12.2007 року, № 2390000000000834 зареєстрований виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради Луганської області (а.с. 6,7-9,10,27-28).
Відповідно до інформації зазначеної у виписці з акту огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи загального захворювання з 20.04.2015 року (а.с.11).
З пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 07.11.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером за інвалідністю ІІ групи загального захворювання (а.с.12).
На запит суду першої інстанції від 19.06.2019 року № 360/1709/19/20089/19 Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України надало відповідь від 20.06.2019 року № 12162/03.1, в якому зазначено, що відповідно до особистої заяви від 02.08.2016 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше призначено пенсію по інвалідності другої групи загального захворювання з 02.08.2016 згідно з випискою з акту огляду МСЕК від 13.06.2016 року серії 12 ААА № 500539. Пенсія по інвалідності третьої груп ОСОБА_1 управлінням не призначалась. В матеріалах пенсійної справи наявна первинна виписка з акту огляду МСЕК (сер 12 ААА № 162384), видана 18.05.2015 року Лисичанською МСЕК, згідно з якою ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 20.04.2015 року по 30.04.2016 року. Повторна виписка з акту огляду МСЕК (серія 12 ААА № 500539), яка видана Лисичанською МСЕК від 13.06.2016 року містить інформацію про встановлення другої групи інвалідності з 16.05.2016 року по 31.05.2018 року, при цьому зазначено, що третю групу інвалідності зараховувати з 01.05.2016 по 16.05.2016 року. У вересні 2018 року управлінням подовжено ОСОБА_1 пенсію по інвалідності другої групи з 01.06.2018 року довічно на підставі виписки з акту огляду МСЕК від 27.08.2018 року серії 12 ААА № 778635. Станом на 20.06.2019 року ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як фізична особа-підприємець 17.12.2007 року, перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с.59,61).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем були направлені до відповідача своєчасно звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 та 2018 роки (а.с.15-17,18-19).
Вказані звіти відповідачем були прийняті 19.01.2018 року та 15.01.2019 року відповідно (а.с.14,17).
Виправлений звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) без нарахування сум єдиного внеску 11.04.2019 року прийнятий не був у зв'язку з виявленими помилками (а.с.20).
14 березня 2019 року Головним управління ДФС у Луганській області сформовано позивачу вимогу про сплату боргу № Ф-3899-51, у якій зазначено, що станом на 28 лютого 2019 року заборгованості зі сплати єдиного внеску становить 9828,72 грн, з яких 9828,72 грн - недоїмка, 0,00 грн - штраф (а.с.5).
Вказану вимогу направлено поштовою кореспонденцією на адресу позивача 26.03.2019 року та отримано останнім 06.04.2019 (а.с.39).
15.04.2019 року позивач звернувся до Головного управління ДФС у Луганській області з заявою, в якій з посиланням на частину 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначив про те, що 14.01.2019 року ним помилково був направлений звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) з сумою нарахованого єдиного внеску. Разом з вказаною заявою надіслав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (форма № Д5 (річна)) без нарахування сум єдиного внеску для його прийняття як правильного (а.с.13).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) (тут і надалі положення Закону № 2464 наведені у редакції чинній на час виникнення спірних відносин між сторонами).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
При цьому в ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Частиною першою ст. 4 Закону № 2464 передбачено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску, зокрема до них відносяться фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
При цьому у ч. 4 вказаної статті передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, а саме, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Оскільки позивач є особою з інвалідністю 2 групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, отримує пенсію по інвалідності з 02.08.2016 року по теперішній час включно, заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не подавав, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, що позивач на підставі положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI відноситься до осіб, які звільнені від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. А тому, враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску в силу закону, правових підстав для нарахування йому недоїмки у відповідача не було.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 360/1709/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про скасування вимоги - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 360/1709/19 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 4 вересн 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
Г.М. Міронова