Справа № 640/43/19 Суддя першої інстанції: Григорович П.О.
03 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бєлової Л.В. та Степанюка А.Г.,
при секретарі - Кузик О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення коштів,
У січні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації про стягнення коштів, в якому просив:
- стягнути на користь ОСОБА_1 , 1951 р.н. з Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації 430 500 грн..
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу від Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що передумовою виплати одноразової компенсації є волевиявлення особи у формі звернення до Управління з заявою про таку виплату, разом з тим ОСОБА_1 до матеріалів справи не надано доказів звернення до відповідача з відповідною заявою, у зв'язку з чим, в рамках досліджуваного юридичного спору будь-яких рішень, дій або бездіяльності відповідача, які порушують інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин судом не встановлено, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 , як учасник ліквідації наслідків авари на Чорнобильській АЕС І категорії перебуває на обліку в Управлінні з 02.03.2006 року і отримує компенсаційні виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з довідкою МСЕК від 30.01.2001 р. № 000358 позивачу встановлено III групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як вбачається з листа Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» від 09.11.2018 року № 03-05-21-58/8076, позивачем отримана одноразова компенсація, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став особою з інвалідністю III групи, внаслідок виконання службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Страхова сума в розмірі 8544 грн. була перерахована до Київської міської дирекції HACK «Оранта» 09.08.2005 року.
22.08.2018 року, згідно довідки МСЕК серії АВ № 0963390, позивачу встановлено II групу інвалідності, пов'язану з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з Довідкою від 12.10.2018 року №01-23/18610, складеної Управлінням, відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація позивачу не виплачувалась, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України від 28.02.1991 р. № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Статтею 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції до внесення змін від 03.11.2006 Законом № 328-V), військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також вразі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується у порядку та розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 р. № 760 затверджено Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян.
Відповідно до пункту 9 Порядку, особам, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших законодавчих актів і визнані учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виплата одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, або сім'ям у зв'язку з втратою годувальника здійснюється відповідно до одного із таких законодавчих актів залежно від причин заподіяння шкоди здоров'ю або смерті годувальника.
Пунктом 3 Порядку визначено, що виплата одноразової компенсації здійснюється за єдиною заявою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1146 «Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги», поданою заінтересованою особою протягом шести місяців з дати встановлення інвалідності або смерті годувальника.
У разі встановлення вищої групи інвалідності особам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується різниця одноразової компенсації (пункт 5 Порядку).
Так, як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до листа Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» від 09.11.2018 р. № 03-05-21-58/8076, Позивачем вже отримана одноразова компенсація, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став особою з інвалідністю III групи, внаслідок виконання службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Страхова сума в розмірі 8544 грн. була перерахована до Київської міської дирекції HACK «Оранта» 09.08.2005 року, що, власне сторонами не заперечується.
22.08.2018 року, згідно довідки МСЕК серії АВ № 0963390, позивачу встановлено II групу інвалідності, пов'язану з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Як зазначалось вище, обов'язковою умовою для виплати одноразової компенсації є волевиявлення особи у формі звернення до Управління з заявою про таку виплату, проте, в матеріалах справи відсутня заява та одночасно відсутні докази звернення позивача з такою заявою до відповідача про виплату одноразової компенсації. Не надано таких доказів й до суду апеляційної інстанції.
Посилання позивача на довідку від 12.10.2018 року №01-23/18610, складену Управлінням про те, що відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація не виплачувалась, не можуть братися до уваги, адже дана довідка не є відмовою суб'єкта владних повноважень в призначенні та виплаті одноразової компенсації, а лише підтверджує факт невиплати позивачу такої компенсації, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Отже судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З урахуванням того, що передумовою виплати одноразової компенсації є волевиявлення особи у формі звернення до Управління з заявою про таку виплату, а позивачем до матеріалів справи не надано доказів звернення до відповідача з відповідною заявою, рамках досліджуваного юридичного спору відсутні будь-які рішення, дії або бездіяльність відповідача, які порушують інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2019 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 травня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Л.В.Бєлова
А.Г.Степанюк
Повний текст виготовлено 03 вересня 2019 року.