Справа № 640/6094/19 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
03 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення ОСОБА_1 , пенсії з 06 жовтня 2018 року у розмірі 14350,00 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 починаючи з 06 жовтня 2018 року пенсію без обмеження максимального розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачений з 06 жовтня 2018 року розмір пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 06 жовтня 2018 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» позивачу призначена та виплачується пенсія, однак, на думку позивача, відповідач неправомірно обмежив розмір його пенсії десятьма розмірами прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року даний адміністративний позов - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції у та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , проходив службу у лавах Збройних Сил України, 05 жовтня 2018 року був звільнений з військової служби в запас з посади старшого напрямку відділу управління військової частини НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України №2262 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Як вбачається із протоколу Головного управління Пенсійного фонду України в м .Києві за пенсійною справою №2601039790 (Міноборони) від 10 грудня 2018 року, ОСОБА_1 з 06 жовтня 2018 року призначено пенсію за вислугою років згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII у розмірі 16 098,10 грн. Однак, пенсія позивачу виплачується у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
18 березня 2019 року позивач направив до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві запит про надання інформації щодо того, який розмір пенсії був нарахований для призначення та яка сума пенсії фактично виплачується і на яких підставах це здійснюється.
Листом від 27 березня 2019 року №63252/02 відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI (в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII) максимальний розмір пенсій (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), зокрема, призначених (перерахованих) відповідно до Закону, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), зокрема, призначених (перерахованих) відповідно до Закону, не може перевищувати 10740 гривень.
Також відповідач зазначив, що з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-VIII та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, якими врегульовано питання пенсійного забезпечення у 2017 році. Відповідно до Закону 1774-VIІІ у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищену, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн. (крім щомісячного довічного грошового утримання).
Законом України №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень. Відповідно максимальний розмір пенсії з 01 січня 2018 року становив 13730,00 грн., з 01 липня 2018 року - 14350,00 грн., з 01 грудня 2018 року - 14970,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі, виходячи з наступного.
Положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність доповнено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №848-VIII.
Зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
Так, згідно п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, ч.7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня ч.7 статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у ч.7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Отже, стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Таким чином, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774 до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17 та від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17.
Між тим, статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI визначено, зокрема, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Наведена норма неконституційною не визначувалась, на даний момент є чинною та підлягає застосуванню відповідними учасниками правовідносин.
Відповідно до ч.2 Перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Однак, таке виключення не може бути застосоване до позивача, оскільки йому пенсія призначена у жовтні 2018 року, тобто, після набрання чинності даним Законом.
Таким чином, обрахований розмір пенсії позивача перевищує встановлений Законом №3668-VI її максимальний розмір, а тому, визначаючи належний до виплати розмір пенсії позивача з 06 жовтня 2018 року у сумі 14350 грн., відповідач діяв у відповідності до статті 2 Закону №3668-VІ.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова ГУ ПФ в м. Києві у виплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження граничного розміру пенсії не призвела до зменшення розміру пенсії останнього, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням права останнього на соціальний захист, з огляду на таке.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року (у справі за заявою Великода проти України) підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».
У цьому Рішенні вказано, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 Рішення).
Конституційний Суд України визначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
З системного аналізу наведених рішень слідує, що при їх прийнятті Конституційний Суд України виходив із додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування у межах фінансових можливостей держави права кожного на достатній життєвий рівень.
Оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що розмір пенсії позивача перевищує передбачений законом тимчасовий максимальний її розмір, такі положення закону у спірний період неконституційними не визнавались і підлягали застосуванню відповідачем під час обчислення пенсії позивачу, тому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.
Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку