30 серпня 2019 року
Київ
справа №599/1919/17
адміністративне провадження №К/9901/24598/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2018 року та на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі №599/1919/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Зборівської районної державної адміністрації Тернопільської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , Зборівського районного військового комісаріату про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу,-
Позивач звернувся з позовом до суду у якому просить суд зобов'язати Міністерство оборони України виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму у зв'язку зі смертю сина.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням № 118 від 17 листопада 2017 року, яке оформлене протоколом Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової строкової служби відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, відповідно до якого, призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть) військовослужбовця настала внаслідок навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства.
Позивач вважає, що доказом самогубства не може бути лікарське свідоцтво про смерть від 26.05.2015 року № 1168, так як воно не підтверджує факту самогубства. На думку позивача, встановлення факту самогубства можливе лише за результатами комплексного дослідження відбитків взуття на місці події, відбитків пальців на зброї, проведення балістичної експертизи, даних про психічне здоров'я та психологічний стан загиблого впродовж служби, відібрання пояснень у знайомих, родичів, що можливе в межах кримінального провадження. Враховуючи те, що кримінальне провадження за фактом смерті ОСОБА_2 триває, висновок відповідача про смерть ОСОБА_2 внаслідок самоушкодження, на думку позивача, є передчасним.
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Визнано відмову Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму у зв'язку із смертю сина - ОСОБА_2 під час несення ним військової служби в зоні АТО протиправною та зобов'язано Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму на час смерті сина - ОСОБА_2 , а саме 609 000 гривень.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2018 року в справі № 599/1919/17 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Скасовано пункт 181 рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової строкової служби № 118 від 17 листопада 2017 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, Міністерства оборони України подало касаційну скаргу, яка зареєстрована у Верховному Суді 28.08.2019.
Предметом оскарження в зазначеній справі є дії відповідача щодо розгляду заяви про надання одноразової грошової допомоги членам сім'ї загиблого військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Згідно з п. 10 ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З урахуванням того, що за предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження, тому з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судове рішення у справі незначної складності.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі скаржник не навів обставин, передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Зазначене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) 19 грудня 1997 року, згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 06 червня 2018 року та на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі №599/1919/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Зборівської районної державної адміністрації Тернопільської області, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , Зборівського районного військового комісаріату про зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л.В. Тацій
Суддя А.І. Рибачук
Суддя С.Г. Стеценко