ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 серпня 2019 року № 826/3043/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ,
до відповідача Міністерства юстиції України
про зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) з позовом до Міністерства юстиції України (надалі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- зобов'язати Міністерство юстиції України надати письмову відповідь на скаргу позивача від 30 грудня 2016 року;
- зобов'язати Міністерство юстиції України подати до суду у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що не отримав жодної відповіді на подані до відповідача скарги від 30 грудня 2016 року та від 13 лютого 2017 року.
Позивач вважає, що зазначена бездіяльність відповідача є протиправною та є порушенням вимог чинного законодавства, а подана скарга підлягає розгляду по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 05.10.2017 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Добрянська Я.І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 826/3043/17 до судового розгляду у судовому засіданні на 01 лютого 2018 року.
01 лютого 2018 року проаналізувавши матеріали справи, суд ухвалив перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
У поданих запереченнях на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що листом від 21.02.2017 Міністерством юстиції України було надано відповідь на лист позивача від 13 лютого 2017 року щодо ненадання інформації та повідомлено скаржника щодо розгляду скарги від 30.12.2016. При цьому, повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до вимог пункту 17 Порядку Рішення Міністерства юстиції України у формі наказу буде надіслано, після його належного оформлення.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
30 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою, у якій просив:
- скасувати державну реєстрацію права власності щодо квартир №108А, 168А у будинку АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсними свідоцтва на право власності №7941549, 7944430 від 14 серпня 2013 року.
Дана скарга обґрунтована тим, що працівниками Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві, на думку позивача, в порушення вимог статей Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» передано у приватну власність квартири № 108 А та №168 А по АДРЕСА_2 у приватне користування.
Наявними матеріалами справи також підтверджується, що 05 січня 2017 року до Міністерства юстиції України надійшла скаргу ОСОБА_1 від 30.12.2016 року з вимогою скасувати державну реєстрацію права власності щодо квартир № №108А, 168А у будинку АДРЕСА_2 та визнати недійсним свідоцтва на право власності №№ 7941549, 7944430 від 14 серпня 2013 року.
21 лютого 2017 року відбулось засідання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, на якому розглядалась зазначена скарга щодо наявності підстав для розгляду її по суті та було встановлено, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме скарга не містить реквізитів рішення державного реєстратора, що оскаржується, а також закінчився встановлений законом строк подачі скарги (а.с.101-103).
Листом від 21.02.2017 №8824/С-4784/19 Міністерство юстиції України надіслало на адресу позивача лист від 13.12.2017 щодо ненадання інформації та повідомлено скаржника щодо розгляду скарги від 30.12.2016.
Також позивача додатково повідомлено, що відповідно до вимог пункту 17 Порядку Рішення Міністерства юстиції України у формі наказу буде надіслано, після його належного оформлення (а.с.100).
Рішенням Міністерства юстиції України у формі наказу від 07.03.2017 року № 697/7 прийняте на підставі висновку Комісії за результатами розгляду зазначеної вище скарги було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 30.12.2016р.(а.с.99).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року № 1952-IV.
Разом з тим, 26 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 834- VIІІ "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України, який набрав чинності 13 грудня 2015 року.
Згідно з вищевказаним Законом Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено в новій редакції, яка почала діяти з 01 січня 2016 року.
Згідно з ч. 2 ст. 37 Закону №1952-IV Міністерство юстиції України розглядає скарги:
1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір);
2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів (абз. 3 ч. 3 ст. 37 Закону №1952-IV).
Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України або його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв'язку від скаржника поштового відправлення зі скаргою, яка зазначена відділенням поштового зв'язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті.
Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, процедуру розгляду відповідно до законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту (далі - суб'єкт оскарження), що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами (далі - суб'єкт розгляду скарги) визначено Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 (далі - Порядок №1128), згідно з яким, для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
На підставі викладеного, Наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2016 року № 37/5 затверджено Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, зареєстроване Міністерством юстиції України від 13 січня 2016 року за № 42/28172 (далі - Положення № 37/5).
Відповідно до п. 2 розділу І, п. 1, 8 розділу ІІІ Положення № 37/5, Комісія є постійно діючим колегіальним консультативно-дорадчим органом при Міністерстві юстиції України, що в межах повноважень, визначених законами України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 № 1128, забезпечує розгляд скарг у сфері державної реєстрації.
Формою роботи комісії є засідання, які проводяться у разі потреби. Дату, час і місце проведення засідання комісії визначає її Голова.
Рішення комісії оформляються висновком, який підписується Головою комісії, секретарем та членами комісії, що брали участь у засіданні комісії.
З метою встановлення факту правомірності чи, навпаки, протиправності дій відповідачів щодо оформлення та видачі оскаржуваних висновків і наказів, необхідним є дослідження питання дотримання Комісією порядку розгляду скарг.
Відповідно до п.4 Порядку №1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.
Перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги (п.5 Порядку).
У разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті у формі наказу (п.7 Порядку).
Відповідно до п. 8 Порядку, під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб'єкта оскарження, і вирішує: 1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб'єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб'єкта оскарження; 2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб'єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб'єктом оскарження на законних підставах; 3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні; 4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
Згідно п.п. 9-11 Порядку №1128 під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Суб'єкт розгляду скарги своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті, повідомляє особам, запрошеним до розгляду скарги по суті, про час і місце розгляду скарги в один з таких способів: телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі); шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Мін'юсту; засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі та/або інших документах що додаються до скарги).
Копії скарги та доданих до неї документів надаються особам, запрошеним до розгляду скарги по суті (крім скаржника), не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги по суті. Суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів, мають право подавати письмові пояснення по суті скарги, які обов'язково приймаються комісією до розгляду.
Відповідно до п. 12 Порядку №1128 за результатами розгляду скарги суб'єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.
З аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається, що під час розгляду скарги по суті обов'язково запрошується скаржник та/або його представник(за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкт оскарження та інші заінтересовані особи, зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей реєстрів. Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Використання прислівника «обов'язково» свідчить про істотність вимоги про запрошення скаржника, суб'єкт оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) та заінтересованих осіб для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість взяти участь у засіданні, з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані.
З огляду на це, неповідомлення скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначеним у скарзі, не може вважатися формальним порушенням.
Неприбуття таких осіб, яким було належним чином повідомлено про розгляд скарги, а також неотримання такими особами повідомлень про час та місце розгляду скарги з причин, що не залежать від суб'єкта розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
Отже, розгляду скарги не перешкоджає неприбуття лише належним чином повідомлених осіб. Відтак, якщо на засідання не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду скарги. Ці обставини повинні з'ясовуватись до початку розгляду скарги секретарем комісії відповідно до п.3 розділу ІІІ Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2016 року №37/5.
Крім того, порядок не визначає вимог щодо змісту повідомлення. Водночас, враховуючи мету такого повідомлення, воно повинно містити інформацію щонайменше про скаржника, суб'єкта оскарження (державного реєстратора, дії якого оскаржуються), суть скарги, час та місце розгляду скарги. Зміст повідомлення повинен бути достатнім для того щоб зацікавлені особи (зокрема державний реєстратор), могли зрозуміти, що скарга стосується реєстраційних дій, до яких вони мають стосунок, і суть цієї скарги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 року №826/1632/17.
Водночас, зі змісту поданого заперечення відповідача, та поданих додатків неможливо встановити жодних із вищенаведених пунктів про повідомлення персони скаржника.
З висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 21.02.2017 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 30.12.2016, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 05.01.2017 №С-357, вбачається, що відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.7,12 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 N 1128, вирішено відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 без розгляду її по суті у зв'язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог частини п'ятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме: скарга не містить реквізитів рішення державного реєстратора, що оскаржується, а також закінчився законом строк подачі скарги.
Враховуючи викладене, зважаючи на порушення Міністерством юстиції України процедури розгляду скарг у сфері державної реєстрації, а саме вимог пунктів 5, 7, 9 та 11 Порядку №1128, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому, під час судового засідання 12 грудня 2017 року позивач зазначив, що станом на судовий розгляд справи ним отримано відповідь Міністерства юстиції України, однак він не погоджується із її змістом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Зобов'язання відповідача до розгляду скарги позивача по суті, в даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки, з урахуванням встановлених судом обставин, відповідно до положень законодавства, Міністерство юстиції України повинно було розглянути скаргу по суті.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи наведене, з огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 07 березня 2017 року № 697/7 "Про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 30.12.2016р.".
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи зазначене, керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №697/7 від 07.03.2017р.
3. Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 30 грудня 2016 року про скасування записів Державного реєстру щодо квартир №№ 108А , 168 А, у будинку АДРЕСА_2 , в тій самій редакції та з тими ж додатками, які були подані ОСОБА_1 30 грудня 2016 року.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська