ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 серпня 2019 року № 826/9457/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2
до відповідача Київської міської ради
треті особи Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України
про зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Київської міської ради, треті особи - Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Комітет з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України в якому просить суд:
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період незаконного перебування позивача на нижчій посаді, а саме з 27 січня 2006 року по 07 серпня 2006 року, та здійснити виплату недоплаченої суми грошового забезпечення на користь позивача;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії за період з дня її призначення і до дати прийняття судового рішення по даній справі, та здійснити виплату недоплаченої пенсії на користь відповідача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2017 року відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивачі зазначають, що згідно Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» від 12 січня 2006 року, відповідачем повинно було прийнято рішення про створення фонду житла соціального призначення. Проте, згідно з відповіддю Департаменту будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 29.01.2016р. № 056/53-9 стало відомо, що відповідно до рішення Київської міської ради від 26.02.2010р. № 11/3449 «Про створення житлового фонду соціального призначення» (зі змінами від 20.09.2012 №6/8290) Київською міською радою з метою формування житлового фонду соціального призначення, встановлення єдиного порядку обліку, збереження та контролю за жилими приміщеннями зазначеного фонду затверджено Реєстр жилих приміщень житлового фонду соціального призначення. Проте, Фонд житла соціального призначення не створений, а створений Реєстр.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені в письмових запереченнях та долучені до матеріалів справи.
Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку щодо можливості перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
Позивачі є малозабезпеченою сім'єю, з 23.09.2015 року перебувають на обліку, як особи переміщені з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, на підставі довідок від 23.09.2015 року № 3002015221, № 3002015222 виданих Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.
12 січня 2006 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про житловий фонд соціального призначення».
Позивачі вважають, що відповідачем в порушення вимог законодавства, а саме не виконання зазначеного Закону та не прийнято рішення про формування фонду житла соціального призначення, а тому, звернулися з даним адміністративним позовом до суду.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з пунктом 7 статті 1 Житлового кодексу України житловим приміщенням є приміщення, призначене та придатне для постійного і переважного проживання (квартира, кімната).
Положеннями частини 1 статті 7 Житлового кодексу України визначені права та обов'язки власників житла, зокрема у разі, якщо власником житла є держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада села, селища, міста, фізична чи юридична особа, що набула право власності на житло відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 8 Житлового кодексу України за формою власності житловий фонд поділяється на комунальний житловий фонд, який належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, призначених для постійного проживання врегульовано Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР № 470 від 11.12.1984 року (далі - Правила № 470).
Відповідно до п. 8 Правил № 470 обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.
Облік громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і в виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем проживання.
Пунктом 13 Правил № 470 визначено, що на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:
1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів разом з радами профспілок;
2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;
3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я УРСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок;
4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
6) які проживають у гуртожитках;
7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім'ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі, старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати);
8) внутрішньо переміщені особи з числа інвалідів війни, визначених у пунктах 11 - 14 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та члени їх сімей; а також члени сімей загиблих, визначені абзацами четвертим - восьмим, шістнадцятим - двадцять другим пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
За приписами ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VII (надалі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті. Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 4 Закону № 1706-VII).
Як вбачається із матеріалів справи, родина ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщені особи в управлінні праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.
Відповідно до Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, сім'ї призначено грошову допомогу.
Згідно з Порядком використання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 535, сім'ї ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг.
Надання і користування житловими приміщеннями для тимчасового проживання регулюються Порядком формування фондів житла для тимчасового проживання та Порядком надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 422 (далі - Порядок № 422).
Пунктами 2, 3 Порядку № 422 визначено, що житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, якщо: таке житло є єдиним місцем проживання, а їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого житлового приміщення; середньомісячний сукупний дохід сім'ї за попередні шість місяців, розрахований виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, Київською та Севастопольською міськдержадміністраціями відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, менший від прожиткового мінімуму на сім'ю в розрахунку на місяць та величини регіонального показника опосередкованої вартості найму житла. Житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються за рішеннями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, Київської і Севастопольської міськдержадміністрацій.
В матеріалах справи наявний лист № 056/53-9 від 29.01.2016 року Департаменту будівництва та житлового забезпечення, відповідно до якого рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 11/3449 «Про створення житлового фонду соціального призначення» (зі змінами від 20.09.2012 № 6/8290) Київською міською радою з метою формування житлового фонду соціального призначення, встановлення єдиного порядку обліку, збереження та контролю за жилими приміщеннями зазначеного фонду затверджено Реєстр жилих приміщень житлового фонду соціального призначення.
До зазначеного Реєстру було включено 62 квартири, розташовані у трьох житлових будинках (новобудовах) за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
У 2010 та 2012 роках вказані квартири передано Головним управлінням житлового забезпечення (на сьогодні - Департамент будівництва та житлового забезпечення) до районних в місті Києві державних адміністрацій для поліпшення житлових умов громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку, для укладання з ними договорів найму соціального житла.
Згідно до статті 5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» Житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування шляхом:
1) будівництва нового житла;
2) реконструкції існуючих жилих будинків, а також переобладнання нежилих будинків у жилі;
3) отримання житла, переданого в дар органам місцевого самоврядування українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, міжнародними громадськими організаціями;
4) передачі в комунальну власність житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим;
5) передачі забудовниками місцевим радам частки жилої площі в новозбудованих будинках на підставах, передбачених законодавством;
6) передачі з державної в комунальну власність соціального житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету;
7) використання на договірних засадах приватного житлового фонду;
8) набуття права власності на житло на інших підставах, не заборонених законом
Тобто, з 2012 року до теперішнього часу Київською міською радою не було прийнято рішення про створення фонду житла соціального призначення, а був створений реєстр квартир соціального призначення, що прямо суперечить Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».
За таких обставин, неприйняття відповідачем рішення про створення фонду житла соціального призначення, порушує права позивачів, на отримання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, тобто така бездіяльність Київської міської ради щодо не виконання Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» є протиправною.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Київської міської ради прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення, суд зазначає таке.
Так, виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві (ст. 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»).
Виконавчий орган міської ради, згідно зі ст. 7 вказаного Закону, включено до системи місцевого самоврядування у місті Києві.
Згідно з п. 6 рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003 у справі №1-45/2003 за конституційним поданням Президента України та конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 118, ч. 3 ст. 133, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 140, ч. 2 ст. 141 Конституції України, ст. 23, п. 3 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу», ст.ст. 12, 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 10, 13, 16, п. 2 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», ст.ст. 8, 10 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (справа про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті Києві), Конституцією України визначені засади здійснення виконавчої влади в областях і районах місцевими державними адміністраціями, а також засади місцевого самоврядування, зокрема, в населених пунктах (села, селища, міста).
Відповідні конституційні положення конкретизовані в Законах України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «;Про службу в органах місцевого самоврядування» тощо.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ч. 1 ст. 118 Конституції України).
Положеннями ч. 2 ст. 118 та ч. 2 ст. 140 Конституції України встановлено, що особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, які відповідно до ч. 2 ст. 133 мають спеціальний статус, визначаються окремими законами України, і до прийняття таких законів виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації (п. 10 розділу XV «Перехідні положення»).
Отже, Конституція України уповноважила визначити законом, якими мають бути особливості здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві порівняно із загальним порядком здійснення виконавчої влади в областях і районах та із загальним порядком здійснення місцевого самоврядування в інших, ніж міста Київ та Севастополь, населених пунктах.
Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначив спеціальний статус міста Києва як столиці України, особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування у місті відповідно до Конституції України та законів України.
Однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в місті Києві є зосередження у Київській міській державній адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Безпосередньо функції у сфері виконавчої влади реалізуються спеціально уповноваженими посадовими особами Київської міської державної адміністрації. Функції місцевого самоврядування здійснюють посадові особи, зокрема заступники Київського міського голови з питань здійснення самоврядних повноважень тощо (ст.ст. 14, 16 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ»).
При здійсненні повноважень у сфері виконавчої влади Київська міська державна адміністрація є підзвітною та підконтрольною Кабінету Міністрів України. При здійсненні повноважень місцевого самоврядування Київська міська державна адміністрація як виконавчий орган є підконтрольною, підзвітною і відповідальною перед Київською міською радою (ч. 7 ст. 118 Конституції України, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Отже, створення в місті Києві єдиного в організаційному відношенні органу, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади і який з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, є підзвітним і підконтрольним відповідній раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (Кабінету Міністрів України), відповідає положенням ч.ч. 1, 2 ст. 118, ч.ч. 1, 2 ст. 140 Конституції України. Створення такого органу також узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування, яка визначає місцеве самоврядування як право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення (п. 1 ст. 3) (п. 7 рішення Конституційного Суду України від 25.12.2003 р. №21-рп/2003).
Згідно пункту 3.1 рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Частиною 3 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язок доказування правомірності своїх дій та рішень в адміністративних справах покладається на суб'єкта владних повноважень, який подає до суду докази на обґрунтування правомірності своїх рішень, дій або бездіяльності, але ці докази були наявні та враховувались на момент прийняття оскаржуваного рішення, вчинення дії або бездіяльності.
Судом встановлено, що відповідачем не доведено з посиланням на конкретні докази, відсутність підстав для формування фонду житла соціального призначення та прийняття відповідного рішення відповідно до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».
Частиною 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти, зокрема, рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними.
Відтак, зобов'язання Київську міську раду прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення не є протиправним втручанням у дискреційні повноваження.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що за встановлених обставин справи найбільш ефективним способом захисту прав позивачів є зобов'язання відповідача прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 2-4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Київської міської ради щодо невиконання Закону України «Про житловий фонд соціального призначення».
3. Зобов'язати Київську міську раду прийняти рішення про формування фонду житла соціального призначення.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Я.І. Добрянська