Єдиний унікальний номер 243/3753/19 Номер провадження 22-ц/804/2114/19
27 серпня 2019 року м. Бахмут Донецька область
Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Канурної О.Д.,
суддів: Агєєва О.В., Мальованого Ю.М.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 року у цивільній справі № 243/3753/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги (суддя першої інстанції Гончарова Аліна Олександрівна ), -
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 01 червня 1994 року він працевлаштувався та почав свою трудову діяльність з посади учня регулювальника швидкості руху вагонів станції Микитівка Донецької залізниці.
З 08 липня 2016 року прийнятий до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень «Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно до наказу № 4659/ДН-ос від 10.07.2017 року він був звільнений з роботи з 17.07.2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату.
Проте в день звільнення і після звільнення із ним не було проведено повного розрахунку, а саме:
роботодавець не розрахувався із ним по заборгованості із заробітної плати за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року, не було виплачено компенсацію за 35 днів щорічної відпустки, що відображено в наказі від 10.07.2017 року, а також вихідну допомогу у розмірі не менше середнього заробітку у відповідності до положень ст. 44 КЗпП України:
- березень 2017 року - 3900,60 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 1279,57 грн.);
- квітень 2017 року - 2851,21 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 2 799,06 грн.);
- травень 2017 року - 2851,21 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 2799,05 грн.);
- червень 2017 року - 717,18 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 704,16 гри);
- липень 2017 року - 12231,40 грн. (у т.ч. оплата вимушеного простою 133,29 грн., компенсація за невикористану відпустку 6597,50 грн., вихідна допомога при звільненні 5276,87 грн.).
Всього заборгованість по заробітній платі складає 22551,60 грн.
Відповідач відмовляється добровільно виплатити заборгованість по заробітній платі, а також видати довідку про розмір заборгованості по заробітній платі.
Позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року у сумі 22551,60 грн.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги задоволені частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в сумі 20969,82 грн. з утриманням з цих сум податків й інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» та подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до Донецького апеляційного суду 18 липня 2019 року.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права, а також неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача.
Відповідач просив Донецький апеляційний суд скасувати повністю рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 року по справі № 243/3753/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 , стягнути з позивача на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1153,00 грн.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження у даній цивільній справі та надано позивачу по справі строк для надання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02 серпня 2019 року.
Копії ухвал про відкриття апеляційного провадження учасниками справи отримані (а.с. 112,113,114), копія апеляційної скарги відповідача позивачем по справі отримана (а.с. 112). Відзив на апеляційну скаргу від позивача по справі до Донецького апеляційного суду не надійшов.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 08 серпня 2019 року справу призначено до розгляду в письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Як передбачено ч. 3 ст. 368 ЦПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі 22551,60 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що з 01.06.1994 року ОСОБА_1 працевлаштувався учнем регулювальника швидкості руху вагонів станції Микитівка Донецької залізниці.
З 08.07.2016 року ОСОБА_1 прийнятий до Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
17.07.2017 року ОСОБА_1 був звільнений у зв'язку зі скороченням штату п.1 ст.40 КЗпП України згідно з наказом № 4659/ДН-ОС від 10.07.2017 року.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідки-розрахунки заробітної плати, надані позивачем.
Так, позивачу було нарахована заробітна плата у період:
за березень 2017 року - 3900,60 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 1279,57 грн.;
за квітень 2017 року - 2851,21 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 2799,06 грн.,
за травень 2017 року - 2851,21 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 2799,05 грн.,
за червень 2017 року - 717,18 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 704,16 грн.,
за липень 2017 року - 12231,40 грн., в тому числі оплата вимушеного простою 133,29 грн., компенсація за невикористану щорічну відпустку 6597,50 грн., вихідна допомога при звільненні 5276,87 грн.
Суд першої інстанції також врахував надану відповідачем відомість на виплату грошей № 23 за березень 2017 року, за якою позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 1273,33 грн. і тоді сума за березень 2017 року становить 2318,82 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку становить 20969,82 грн.
Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати, є безпідставними, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції помилково не застосував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року до вимоги по стягненню заробітної плати, є безпідставними, оскільки Науково-правовий висновок підтверджує події, які відбуваються в Україні в зоні проведення АТО (ООС), який в сукупності з іншими доказами, що маються в матеріалах справи, підтверджують відсутність вини відповідача в несвоєчасному розрахунку з робітниками внаслідок вказаних подій.
Що стосується виплати заробітної плати, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.
Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпПУ, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі «документів», складених після 16 березня 2017 року невідомими особами, є безпідставними, оскільки як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Позивачем надані суду на підтвердження не виплаченої заробітної плати розрахункові листи (табулеграми), копії табелів обліку використання робочого часу, довідка-розрахунок невикористаних днів відпустки, розрахунок оплати відпустки.
Апеляційний суд вважає, що позивач надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 червня 2019 року і задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» немає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку, як така, що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді:
Повний текст постанови складений 27 серпня 2019 року
Суддя: О.Д.Канурна