ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 27/56008.02.10
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир»
доДержавного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»
третя особаМіністерство вугільної промисловості України
простягнення 81 551,96 грн.
Суддя Дідиченко М.А.
Секретар Приходько Є.П.
Представники сторін:
від позивача:не з'явились;
від відповідача:Тимошенко К.А. -представник за довіреністю № 11 від 31.12.2009 року;
від третьої особи:не з'явились.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»про стягнення 81 551,96 грн.
Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 21е/08 від 01.09.2008 року позивачем надано на користь відповідача послуги на загальну суму 76 161,60 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що, в порушення умов договору, зобов'язання з оплати послуг відповідач не виконав. Посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 76 161,60 грн., збитки від інфляції у розмірі 4 119,61 грн. та 3 % річних у розмірі 1 270,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 17.11.2009 року.
Представник позивача у судове засідання 17.11.2009 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 27.10.2009 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача у судовому засіданні 17.11.2009 року подав витребувані ухвалою суду від 27.10.2009 року докази й відзив на позовну заяву та надав усні пояснення по суті спору.
У відзиві на позовну заяву відповідач визнає основну заборгованість перед позивачем та, посилаючись на відсутність в паспорті бюджетної програми, в рамках якої був укладений договір № 21е/08 від 01.09.2008 року, призначень на фінансування витрат зі сплати штрафних санкцій й частину 4 статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», заперечує проти позовних вимог про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2009 року відкладено розгляд справи 14.12.2009 року.
Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2009 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 17.11.2009 року, надав письмові пояснення на поданий відповідачем відзив та усні пояснення по суті спору.
Представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2009 року подав витребувані ухвалою суду від 17.11.2009 року докази й письмові пояснення, надав письмові доповнення до відзиву на позовну заяву та усні пояснення по суті спору.
Крім того, у судовому засіданні 14.12.2009 року представники сторін заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.
На підставі частини 4 статті 69 ГПК України, суд задовольнив заявлене сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 року відкладено розгляд справи на 19.01.2010 року та залучено до участі у справі на стороні відповідача у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Міністерство вугільної промисловості України, у зв'язку з тим, що останнє є головним розпорядником бюджетних коштів на виконання бюджетної програми, в рамках якої був укладений договір № 21е/08 від 01.09.2008 року.
Представник позивача у судове засідання 19.01.2010 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, однак через загальний відділ діловодства суду подав додаткові письмові пояснення на поданий відповідачем відзив.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.01.2010 року надав усні пояснення по суті спору.
Представник третьої особи у судове засідання 19.01.2010 року не з'явився, витребувані ухвалою суду від 14.12.2009 року докази та письмові пояснення не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2010 року відкладено розгляд справи 08.02.2010 року.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.02.2010 року подав докази, витребувані ухвалою суду від 19.01.2010 року, та надав усні пояснення по суті спору.
Представники позивача та третьої особи у судове засіданні 08.02.2010 року не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.09.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир»(надалі -позивач) та Державним підприємством «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»(надалі -відповідач) укладено договір № 21е/08 про надання послуг (надалі -договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов'язався за завданням відповідача виконати у відповідності з переліком послуг класифікатора DK016-97 позицію 73.10.1 «Послуги з досліджень та експериментальних розробок у галузі природничих і технічних наук»(складання паспортів місць видалення відходів (породних відвалів) на ліквідованих шахтах «Слав'яносербська»та ім. Кірова), а відповідач в порядку та у строки, визначені договором, зобов'язався оплатити позивачеві належним чином надані послуги.
Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що сума договору складає 76 161,60 грн.
На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 76 161,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами № 1 від 24.11.2008 року на суму 25 387,20 грн. (шахта «Слав'яносербська») та № 2 від 24.11.2008 року на суму 50 774,40 грн. (шахта ім. Кірова), які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками.
Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що джерелом фінансування послуг позивача є держаний бюджету, спрямований на реструктуризацію вугільної промисловості; оплата наданих послуг провадиться відповідачем при надходженні коштів держбюджету на зазначені цілі на підставі підписаних сторонами актів впродовж 90 календарних з моменту їх підписання.
Частина 1 статті 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З наведених норм судом вбачається, що договір про надання послуг є оплатним, і обов'язку виконавця надати певну послугу кореспондує обов'язок замовника цю послугу оплатити.
Відповідно до частини 1 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Проте, як вже зазначалось, договір про надання послуг є оплатним. Тобто обов'язок відповідача як замовника за договором оплатити надані послуги виникає згідно з положеннями закону та пункту 1.1 договору.
При цьому в пункті 2.6 договору сторонами узгоджено не умови виникнення у замовника вказаного обов'язку, а порядок і строки здійснення розрахунків, тобто строки виконання зобов'язання.
Згідно статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, положення статті 530 ЦК України передбачають як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, в розумінні даної норми обов'язковою умовою є те, що подія, з настанням якої зобов'язання підлягає виконанню, має неминуче настати.
В пункті 2.6 договору сторони обумовили настання строку виконання зобов'язання зі здійснення розрахунку надходженням коштів держбюджету на зазначені цілі. Проте, надходження коштів держбюджету не може визнаватися подією, що неминуче має настати, оскільки вона залежить від суб'єктивної поведінки третіх осіб, жодним чином не визначених в договорі.
Отже, пункт 2.6 договору в частині слів «при надходженні коштів держбюджету на зазначені цілі»не відповідає нормам законодавства.
Відповідно до частини 5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З огляду на вказане, оплатити надані послуги відповідач зобов'язаний був у термін до 23.02.2009 року.
Обов'язок розрахуватися за надані послуги відповідач не виконав.
Таким чином, станом на день вирішення спору у відповідача існує основна заборгованість перед позивачем у розмірі 76 161,60 грн.
Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Належних доказів виконання зобов'язання за договором щодо оплати наданих послуг відповідач не подав, основну заборгованість перед позивачем визнав.
Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи та визнаний відповідачем.
Згідно статтей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 76 161,60 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з останнього збитки від інфляції у розмірі 4 119,61 грн. за період з лютого 2009 року по липень 2009 року та 3 % річних у розмірі 1 270,75 грн. за період з 09.02.2009 року по 31.08.2009 року.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 6.7 договору сторони передбачили, що у разі відсутності фінансування з Державного бюджету України відповідач не несе відповідальності за прострочення оплати, але зобов'язується оплатити надані послуги відразу після надходження коштів з Державного бюджету України.
В силу ж частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Таким чином, відповідальність за порушення грошового зобов'язання наступає незалежно від наявності вини.
Отже, відсутність фінансування з Державного бюджету України не може впливати на наявність підстав для виникнення у відповідача зобов'язань зі сплати збитків від інфляції та 3 % річних.
Відповідач проти позовних вимог про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних заперечує, посилаючись на відсутність в паспорті бюджетної програми, в рамках якої був укладений договір № 21е/08 від 01.09.2008 року, призначень на фінансування витрат зі сплати штрафних санкцій й частину 4 статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».
Однак, суб'єкти господарювання, що належать до державного сектора економіки, не можуть посилатися на відсутність відповідних бюджетних призначень як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Частина ж 4 статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»визначає, що до 1 січня 2012 року забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється.
З наведеного вбачається, що предметом рулювання вказаної норми є відносини, що виникають виключно з договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва.
Водночас, укладений між сторонами договір спрямований на платне надання послуг та не пов'язаний з об'єктами житлового будівництва.
Крім того, штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Передбачене ж законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, не можуть розцінюватися як заходи впливу на особу за вчинене нею правопорушення у сфері господарювання та, у зв'язку з цим, відноситися до штрафних санкцій в розумінні наведеної вище частини 1 статті 230 ГК України.
За таких обставин, суд вважає доводи відповідача безпідставними та відхиляє їх.
Як зазначалося вище, оплатити надані послуги відповідач зобов'язаний був у термін до 23.02.2009 року. Таким чином, прострочення виконання зобов'язання має місце з 24.02.2009 року.
Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця -червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
Враховуючи зазначене, за перерахунком суду розмір збитків від інфляції за прострочення оплати наданих послуг складає:
76 161,60 грн. * (101,4 % * 100,9 % * 100,5 % * 101,1 % * 99,9 %) -76 161,60 грн. = 2 970,30 грн.
Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягає частковому задоволенню у розмірі 2 970,30 грн.
За перерахунком суду розмір 3 % річних за прострочення оплати наданих послуг складає:
76 161,60 грн. * 3 % * 189 (з 24.02.2009 року по 31.08.2009 року) / 365 = 1 183,11 грн.
Тому, позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 183,11 грн.
Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 901, 903 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «З ліквідації збиткових вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств «Укрвуглеторфреструктуризація»(03142, м. Київ, просп. Академіка Палладіна, 46/2; ідентифікаційний код 35703830) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська виробничо-екологічна фірма «Зефир»(91028, Луганська обл., м. Луганськ, пров. Тріщенко, 16-А; ідентифікаційний код 217622051) основну заборгованість у розмірі 76 161 (сімдесят шість тисяч сто шістдесят одну) грн. 60 коп., збитки від інфляції у розмірі 2 970 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят) грн. 30 коп., 3 % річних у розмірі 1 183 (одна тисяча сто вісімдесят три) грн. 11 коп., 803 (вісімсот три) грн. 15 коп. державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 41 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.
СуддяДідиченко М.А.
Дата підписання -15.02.2010 року.