ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/37308.02.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД"
до Фізичної особи - підприємця Скітейкіна Максима Юрійовича
про стягнення заборгованості 299 340,22 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники :
Від позивача Руденко О.Ю. -представник за довіреністю № 8 від 29.01.2009 р.
Від відповідача Ножовнік О.І. -представник за довіреністю № б/н від 24.12.2009 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Скітейкіна Максима Юрійовича про стягнення заборгованості в розмірі 299340,22 грн. відповідно до Договору поставки № 309 від 01.02.2009 р., з яких: 283870,48 грн. основного боргу, 194,54 грн. інфляційних нарахувань, 309,76 грн. трьох відсотків річних, 6130,99 грн. пені, 9029,00 грн. штрафу. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2009 р. порушено провадження у справі № 39/373 та призначено справу до розгляду на 14.12.2009 р. о 12:40 год.
Представник позивача в судовому засіданні 14.12.2009 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 27.11.2009 р., а також Уточнення до позовної заяви № 09/12/09-2юр від 09.12.2009 р. та Заяву про зменшення позовних вимог № 11/12/09-1юр від 11.12.2009 р. Відповідно до вищенаведених уточнень та заяви, позивач зменшив суму основного боргу до розміру 273870,48 грн. у зв»язку зі сплатою відповідачем 08.10.2009 р. 10000,00 грн. заборгованості за поставлений товар, в іншій частині позовні вимоги збільшив у зв»язку з невірним розрахунком ціни позову, а саме: інфляційні нарахування визначив у сумі 385,79 грн., три відсотки річних -у сумі 1924,30 грн., пеню -у сумі 14554,41 грн., штраф -у сумі 28387,05 грн., ціну позову вказав у сумі 328736,24 грн. При цьому позивач додав до Уточнень до позовної заяви відповідні розрахунки сум інфляційних нарахувань, 3% річних, пені та штрафу, докази направлення відповідачу наведеного уточнення та докази сплати державного мита квитанцією № 560202 від 14.12.2009 р. у сумі 300,00 грн. з огляду на збільшення позовних вимог.
Представник відповідача в судове засідання 14.12.2009 р. не з»явився, вимоги ухвали суду від 27.11.2009 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про поважність причин неявки в судове засідання суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2009 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 25.01.2010 р. о 12:00 год.
Ухвалою Заступника голови Господарського суду міста Києва від 17.12.2009 р. продовжено строк вирішення спору у справі № 39/373 на один місяць.
Представник позивача в судовому засіданні 25.01.2010 р. подав Заяву про зменшення позовних вимог № 25/01/10-1юр від 25.01.2010 р., відповідно до якої зменшив суму основного боргу до розміру 263870,48 грн. у зв»язку зі сплатою відповідачем 12.01.2010 р. 10000,00 грн. заборгованості за поставлений товар, в іншій частині позовні вимоги залишив без змін.
Представник відповідача в судове засідання 25.01.2010 р. не з"явився, 25.01.2010 р. через відділ діловодства суду надіслав телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи. Судом клопотання задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 08.02.2010 р. о 12:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні 08.02.2010 р. подав Заяву про зменшення позовних вимог № 08/02/10-1юр від 08.02.2010 р., відповідно до якої зменшив суму основного боргу до розміру 253870,48 грн. у зв»язку зі сплатою відповідачем 01.02.2010 р. 10000,00 грн. заборгованості за поставлений товар, в іншій частині позовні вимоги залишив без змін.
В судовому засіданні 08.02.2010 р. судом розглянуті подані позивачем заяви про зменшення позовних вимог № 11/12/09-1юр від 11.12.2009 р., № 25/01/10-1юр від 25.01.2010 р., № 08/02/10-1юр від 08.02.2010 р., відповідно до яких позовні вимоги в частині основного боргу були зменшені до 253870,48 грн. з огляду на здійснення відповідачем 08.10.2009 р., 12.01.2010 р. та 01.02.2010 р. оплати заборгованості за поставлений товар на загальну суму 30000,00 грн.
Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 08.02.2010 р. вищезазначені заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог (в частині основного боргу).
Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.
Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його заявах № 11/12/09-1юр від 11.12.2009 р., № 25/01/10-1юр від 25.01.2010 р., № 08/02/10-1юр від 08.02.2010 р., прийнято господарським судом, то сума основного боргу, виходячи з якої розглядається спір, судом встановлюється у розмірі 253870,48 грн. При цьому суд враховує приписи ч. 2 ст.49 ГПК України, якими передбачено право господарського суду покласти державне мито на сторону незалежно від результатів вирішення спору, якщо спір виник внаслідок її неправильних дій, та покладає державне мито, а рівно і витрати на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу в частині суми зменшення основного боргу на суму 30000,00 грн. на відповідача.
В судовому засіданні 08.02.2010 р. судом розглянуті Уточнення до позовної заяви № 09/12/09-2юр від 09.12.2009 р., які фактично є збільшенням позовних вимог в частині інфляційних нарахувань до 385,79 грн., трьох відсотків річних до 1924,30 грн., пені до 14554,41 грн., штрафу до 28387,05 грн. (відповідні розрахунки сум інфляційних нарахувань, 3% річних, пені та штрафу із зазначенням періодів нарахування відповідно до кожної видаткової накладної на поставку спірного товару додані позивачем до матеріалів справи).
Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз'яснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві -така дія кваліфікується як зміна предмета позову.
Оскільки позивачем фактично було збільшено суму позову за тими ж вимогами, які були заявлені у позовній заяві, суд прийняв в судовому засіданні 08.02.2010 р. вищезазначене збільшення позовних вимог в частині інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних, пені та штрафу.
Згідно Уточнень до позовної заяви № 09/12/09-2юр від 09.12.2009 р. позивач вказав ціну позову в розмірі 328736,24 грн., яку в подальшому фактично зменшив на 30000,00 грн. (зменшення позовних вимог в частині основного боргу) (328736,24 грн. -30000,00 грн. = 298736,24 грн. - ціна позову, вказана позивачем).
Відповідно до п.п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 55 ГПК України, ціна позову, зокрема, у позовах про стягнення грошей, визначається стягуваною сумою та сумами неустойки (штрафу, пені). Приписами ч. 3 вищезазначеної статті ГПК України встановлено, що ціну позову вказує позивач, а у випадку неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.
Враховуючи неправильне зазначення ціни позову позивачем, відповідно до ст. 55 ГПК України, судом визначається дійсна ціна позову у розмірі 299122,03 грн. (253870,48 грн., основний борг з урахуванням зменшення вимог в цій частині + 385,79 грн., інфляційні нарахування з урахуванням збільшення вимог в цій частині + 1924,30 грн., три відсотки річних з урахуванням збільшення вимог в цій частині + 14554,41 грн. пеня з урахуванням збільшення вимог в цій частині + 28387,05 грн., штраф з урахуванням збільшення вимог в цій частині = 299122,03 грн.).
Представник відповідача в судове засідання 08.02.2010 р. з»явився, подав письмові пояснення, відповідно до яких позовні вимоги визнав частково та на підставі ст. 121 ГПК України звернувся до суду з клопотанням про відстрочку виконання рішення суду по сплаті боргу Товариству з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" згідно Договору поставки № 309 від 01.02.2009 р. строком до 01.07.2010 р.
Представник позивача проти задоволення клопотанням про відстрочку виконання рішення суду заперечував.
Судом клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду відхиляється з огляду на наступне:
Приписами ч. 1 ст. 121 ГПК України встановлено, що заява сторони, зокрема про відстрочку виконання судового рішення, розглядається господарським судом, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника.
Отже, ст. 121 ГПК України не передбачає можливість подання, а рівно і розгляду заяви про відстрочку виконання рішення суду до видачі господарським судом виконавчого документа.
Фактично станом на день подання відповідачем до суду клопотання про відстрочку виконання рішення суду виконавчий документ (наказ) по справі № 39/373 у відповідності до ст. 116 ГПК України не видавався.
Крім того, з приписів частини 1 статті 121 ГПК України вбачається, що господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Фактично позивач визначив як винятковість обставин свого звернення до суду з клопотанням про відстрочку виконання рішення суду по справі № 39/373 до 01.07.2010 р. своє скрутне матеріальне становище, пов'язане з втратою відповідачем рибної сировини у зв»язку з поламкою холодильного обладнання 08.08.2009 р., а також відповідач посилався на економічну кризу в країні, різкі коливання курсу долара, девальвацію національної валюти.
Вищезазначене посилання відповідача на його скрутне матеріальне становище та, до того ж, доказово останнім не підтверджене, суд не вважає винятковою обставиною при здійсненні підприємницької діяльності субЧєктами господарювання. Так, акт № 8 від 10.08.2009 р. про втрату рибної сировини тільки названий відповідачем, проте до матеріалів справи не залучений.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлена до стягнення сума основної заборгованості відповідача за поставку товару на підставі Договору поставки № 309 від 01.02.2009 р. згідно видаткових накладних, в т.ч. № Кі -0002297 від 10.03.2009 р. (у сумі 20015,63 грн.), № ЛДЦ-03904 від 28.04.2009 р. (у сумі 29411,25 грн.), № ЛДЦ-03906 від 28.04.2009 р. (у сумі 11525,75 грн.), № ЛДЦ-09311 від 02.06.2009 р. (у сумі 60566,90 грн.), № ЛДЦ-12957 від 24.06.2009 р. (у сумі 29263,50 грн.), а отже, заборгованість у наведених сумах виникла у відповідача ще до втрати рибної сировини у зв»язку з поламкою холодильного обладнання 08.08.2009 р.
Отже, жодних доказів наявності дійсно виняткових обставин, які можуть бути підставою для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду, відповідачем не названо та до матеріалів справи не залучено.
Таким чином, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду та відхилення останнього, запобігаючи одночасно ще більшому порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як субЧєкта господарювання, що здійснює підприємницьку діяльність.
В судовому засіданні, призначеному на 08.02.2010 р., за згодою представників сторін, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
01.02.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" (позивачем), визначеним як Постачальник, та Фізичною особою - підприємцем Скітейкіним Максимом Юрійовичем (відповідачем), визначеним як Покупець, укладений Договір поставки № 309 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов»язується здійснювати приймання та оплату товару на умовах даного Договору протягом всього строку його дії.
У пункті 1.2 Договору зазначено, що під Товаром у тексті Договору слід розуміти продукти харчування, назва, асортимент і кількість яких зазначається в накладних або рахунках, або специфікаціях, котрі являються невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору його загальна сума визначається сторонами при підписанні видаткових накладних на поставку Товару шляхом її збільшення на суму наступної, погодженої Сторонами, партії Товару. Партією вважається кількість Товару, що поставляється за однією накладною.
Датою постачання вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття Товару Покупцем від Постачальника. Підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами свідчить, що Товар поставлений в повному обсязі, з усією необхідною супровідною документацію, та без явних дефектів (п. 2.6. Договору).
Згідно п. 2.9 Договору право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту одержання Товару (підписання повноважними представниками Покупця накладної). Покупець несе всі ризики загибелі й ушкодження Товару, а також усі втрати по Товару з моменту передачі Товару в його розпорядження.
У п. 3.1. Договору зазначено, що ціна за одиницю Товару вказується у накладній, яка супроводжує поставку конкретної партії Товару і є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 5.7 Договору передбачено, що Товар передається представнику Покупця тільки при наявності довіреності Покупця. Довіреність повинна бути заповнена згідно з вимогами Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. № 99.
У пунктах 6.1 -6.8 Договору сторони узгодили порядок оплати Товару, а саме:
Покупець приймає та оплачує Товар у відповідності з цінами вказаними у накладній (п. 6.1. Договору).
Оплата кожної партії товару здійснюється з відстрочкою платежу (або шляхом 100% передплати, чи іншим способом, передбаченим п. 6.3 цього Договору), в безготівковій формі або шляхом внесення вартості отриманого від Постачальника Товару в касу Постачальника, з обов'язковою видачею розрахункового документу сурової звітності. Всі розрахунки проводяться в національній грошовій одиниці. (п. 6.2. Договору).
Покупець зобов'язаний сплатити вартість Товару протягом 21 (двадцять одного) календарного дня з моменту отримання Товару від Постачальника (п. 6.3. Договору).
Згідно п. 9.1 Договору встановлений строк його дії: з моменту підписання Договору сторонами та до 31 грудня 2009 року, але у будь -якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов»язань.
Вищенаведені умови Договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі -ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Зібрані у справі докази свідчать, що позивач за період з 03.03.2009 р. по 01.09.2009 р. поставив відповідачу Товар, передбачений умовами Договору, на загальну суму 437021,10 грн., проте відповідач розрахувався за поставлений Товар частково на суму 153150,62 грн., що підтверджується банківськими виписками (копії знаходяться в матеріалах справи). За таких обставин, станом на час подання позову до суду, заборгованість відповідача за спірний Товар становила 283870,48 грн. (437021,10 грн. - 153150,62 грн. = 283870,48 грн. -основний борг).
Здійснення поставки Товару на загальну суму 283870,48 грн., а рівно прийняття Товару в зазначеній сумі відповідачем підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані Скітейкіним Максимом Юрійовичем на підставі довіреностей та скріплені печатками відповідача:
- № Кі - 0002297 від 10.03.2009р. (на загальну сума 101429,82 грн., заборгованість по якій становить 20015,63 грн.);
- № ЛДЦ-03904 від 28.04.2009р. на загальну суму 29411,25 грн.;
- № ЛДЦ-03906 від 28.04.2009р. на загальну суму 11252,75грн.;
- № ЛДЦ-09311 від 02.06.2009р. на загальну суму 60566,90 грн.;
- № ЛДЦ-12957 від 24.06.2009р. на загальну суму 29263,50 грн.;
- № ЛДЦ-18699 від 31.07.2009р. на загальну суму 79011,24 грн.;
- № ЛДЦ-19712 від 07.08.2009р. на загальну суму 34323,75 грн.;
- № ЛДЦ-24095 від 01.09.2009р. на загальну суму 10659,33 грн.;
- № ЛДЦ-23894 від 01.09.2009р. на загальну суму 9366,13 грн.
Копії видаткових накладних та довіреностей відповідача на отримання Товару знаходяться в матеріалах справи.
Таким чином, факт поставки Товару позивачем та його прийняття відповідачем вважається судом доведеним.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 6.3 Договору Покупець зобов'язаний сплатити вартість Товару протягом 21 (двадцять одного) календарного дня з моменту отримання Товару від Постачальника.
Виходячи з цього, Товар, поставлений за вищенаведеними видатковими накладними повинен бути оплачений відповідачем:
- до 31.03.2009 р. за видатковою накладною № Кі - 0002297 від 10.03.2009р.;
- до 19.05.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-03904 від 28.04.2009р. на загальну суму 29411,25 грн.;
- до 19.05.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-03906 від 28.04.2009р.;
- до 23.06.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-09311 від 02.06.2009р.;
- до 15.07.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-12957 від 24.06.2009р.;
- до 21.07.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-18699 від 31.07.2009р.;
- до 28.08.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-19712 від 07.08.2009р.;
- до 22.09.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-24095 від 01.09.2009р.;
- до 22.09.2009 р. за видатковою накладною № ЛДЦ-23894 від 01.09.2009р.
Отже, з урахуванням положень п.6.3 Договору, строк виконання зобов'язань щодо оплати Товару переданого згідно наведених видаткових накладних станом на час вирішення спору є таким, що настав.
Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, враховуючи вищенаведені норми ЦК України та умови Договору суд прийшов до висновку, що відповідач в порушення умов Договору (п.п. 1.1, 6.3) зобов»язання по оплаті поставленого Товару належним чином не виконав.
08.10.2009 р., 12.01.2010 р. та 01.02.2010 р. відповідач частково розрахувався за поставлений Товар у загальній сумі 30000,00 грн., що підтверджено позивачем у поданих суду заявах про зменшення позовних вимог № 11/12/09-1юр від 11.12.2009 р., № 25/01/10-1юр від 25.01.2010 р. та не заперечувалось відповідачем.
Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем станом на час розгляду спору по суті становить 253870,48 грн. (283870,48 грн. -30000,00 грн. = 253870,48 грн.).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 253870,48 грн. підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов'язання, покладені на нього Договором поставки № 306 від 01.02.2009 р., здійснивши поставку Товару відповідно до спірних видаткових накладних.
Відповідач належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог в частині стягнення основного боргу та їх розміру не надав.
Судом вище встановлено факт порушення відповідачем п.п. 1.1, 6.3 Договору щодо порядку розрахунків (сум та строків оплати), в результаті чого у відповідача й виникла заборгованість за Договором відповідно до спірних видаткових накладних.
З огляду на порушення відповідачем грошового зобов»язання за Договором, позивачем (з урахуванням поданого ним Уточнення до позовної заяви № 09/12/09-2юр від 09.12.2009 р.) заявлено також позовні вимоги про стягнення з останнього інфляційних нарахувань у сумі 385,79 грн., трьох відсотків річних у сумі 1924,30 грн., пені у сумі 14554,41 грн. та штрафу у сумі 28387,05 грн. за періоди прострочення виконання грошового зобов»язання, визначені відповідно до кожної видаткової накладної на поставку спірного товару.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов»язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. При цьому, відповідно до ст. 547 ЦК України слід враховувати, що правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов»язання.
При цьому ст. 549 ЦК України поряд із визначенням неустойки закріплює дефініції понять «штраф»та «пеня». Аналіз положень цієї статті дає підстави для висновку, що «неустойка»є родовим, а «штраф»і «пеня»- видовими щодо неї поняттями.
Штраф, як різновид неустойки, характеризується тим, що він обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов»язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.
Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до п. 7.2. Договору у разі порушення строків оплати отриманого Товару, передбачених п. 6.3 Договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, за кожний день прострочення від суми боргу без обмеження її нарахування.
Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку недотримання Покупцем строків оплати більш ніж на десять календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості отриманого Товару, по якому порушені зобов'язання Покупця.
З огляду на вищенаведене, судом встановлено, що позивачем фактично визначені до стягнення суми пені у розмірі 14554,41 грн. та штрафу у сумі 28387,05 грн. за періоди прострочення виконання грошового зобов»язання, визначені відповідно до кожної видаткової накладної на поставку спірного товару. При цьому, нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором вірно здійснено позивачем з урахуванням норм п. 6 ст. 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань»та п. 7.2 Договору. Крім того, нарахування штрафу за недотримання Покупцем строків оплати більш ніж на десять календарних днів за Договором вірно здійснено позивачем з урахуванням п. 7.3 Договору та від суми основного боргу станом на час подання позову до суду у розмірі 283870,48 грн.
Таким чином, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру пені та штрафу (додаток № 1 до Уточнення до позовної заяви № 09/12/09-2юр від 09.12.2009 р.), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення 14554,41 грн. пені та 28387,05 грн. штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем фактично заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань у розмірі 385,79 грн. за періоди, вказані у наданих позивачем розрахунках відповідно до кожної видаткової накладної на поставку спірного товару.
За перерахунком суду інфляційні нарахування за періоди, вказані у наданих позивачем розрахунках відповідно до кожної видаткової накладної на поставку спірного товару, складають 2478,16 грн., а саме:
- за видатковою накладною № Кі - 0002297 від 10.03.2009р. за період з 01.04.2009 р. по 28.09.2009 р. -600,47 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-03904 від 28.04.2009р. на загальну суму 29411,25 грн. за період з 20.05.2009 р. по 28.09.2009 р. -470,58 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-03906 від 28.04.2009р. за період з 20.05.2009 р. по 28.09.2009 р. -180,04 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-09311 від 02.06.2009р. за період з 24.06.2009 р. по 28.09.2009 р. -302,83 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-12957 від 24.06.2009р. за період з 16.07.2009 р. по 28.09.2009 р. -175,58 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-18699 від 31.07.2009р. за період з 22.07.2009 р. по 28.09.2009 р. -474,07 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-19712 від 07.08.2009р. за період з 29.08.2009 р. по 28.09.2009 р. -274,59 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-24095 від 01.09.2009р. за період з 23.09.2009 р. по 28.09.2009 р. -0,00 грн.;
- за видатковою накладною № ЛДЦ-23894 від 01.09.2009р. за період з 23.09.2009 р. по 28.09.2009 р. -0,00 грн.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
Враховуючи норму ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також той факт, що позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних нарахувань у розмірі 385,79 грн., а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань. Тому вимоги позивача в частині стягнення суми інфляційних визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 385,79 грн.
Крім того, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру трьох процентів річних, суд прийшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у сумі 1924,30 грн. за періоди, вказані у наданих позивачем розрахунках відповідно до кожної видаткової накладної на поставку спірного товару, обґрунтована та підлягає задоволенню повністю.
Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру -1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Платіжним дорученням № 3705 від 24.09.2009 р. на суму 2995,00 грн. та квитанцією № 560202 від 14.12.2009 р. на суму 300,00 грн. позивач перерахував державне мито у загальній сумі 3295,00 грн., тоді як повинен був сплатити 3291,22 грн. (згідно Уточнень до позовної заяви № 09/12/09-2юр від 09.12.2009 р.: 283870,48 грн., основний борг + 385,79 грн., інфляційні нарахування + 1924,30 грн. три відсотки річних + 14554,41 грн. пені + 28387,05 грн. штрафу = 329122,03 грн., відповідно 1% = 3291,22 грн.)
Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 3,78 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 3291,22 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 11, 14, 525, 526, 530, 546, 549, 599, 611, 612, 625, 626, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 230, 232, 265 ГК України, ст.ст. 22, 32, 33, 34, 44, 47, 49, 55, 82-85, 116, 121 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Скітейкіна Максима Юрійовича (01004, м. Київ, вул. Дарвіна, будинок 8, кв. 23, ідентифікаційний код 2583902598; р/р 260055013323 в АБ Національні інвестиції, МФО 300498), або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, буд. 8, корп. 59, ідентифікаційний код 30056246; р/р 260070230830 в ВАТ «БМ БАНК»м. Київ, МФО 380913) 253870,48 грн. (двісті п»ятдесят три тисячі вісімсот сімдесят гривень 48 коп.) основного боргу, 385,79 грн. (триста вісімдесят п»ять гривень 79 коп.) інфляційних нарахувань, 1924,30 грн. (одну тисячу дев»ятсот двадцять чотири гривні 30 коп.) трьох відсотків річних у сумі, 14554,41 грн. (чотирнадцять тисяч п»ятсот п»ятдесят чотири гривні 41 коп.) пені, 28387,05 грн. (двадцять вісім тисяч триста вісімдесят сім гривень 05 коп.) штрафу, 3291,22 грн. (три тисячі двісті дев»яносто одну гривню 22 коп.) витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" (03124, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, буд. 8, корп. 59, ідентифікаційний код 30056246; р/р 260070230830 в ВАТ «БМ БАНК»м. Київ, МФО 380913) з Доходу державного бюджету 3,78 грн. (три гривні 78 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 3705 від 24.09.2009 р. та квитанцією № 560202 від 14.12.2009 р., оригінали яких залишити в матеріалах справи № 39/373.
4. Видати накази.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання
повного тексту рішення: 10.02.2010 р.