ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 6/58609.12.09
За позовом Служби безпеки України
До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест”
Про стягнення 156090,00 грн. та визнання права вимоги
Суддя Ковтун С.А.
Представники сторін:
Від позивача Кириленко О.П. (за дов.)
Скрипніков Д.С. (за дов.)
Від відповідача Томашевська Т.В. (за дов.)
До Господарського суду міста Києва звернулась з позовом Служба безпеки України до товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест” (далі -ТОВ “БІК “Інтербудінвест”) про стягнення штрафних санкцій у сумі 156090,00 грн. та зобов'язання після введення будинку по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві в експлуатацію додатково передати Службі безпеки України 527,45 кв. м. загальної площі житла в цьому будинку або інших районах міста Києва.
До прийняття рішення по справі позивач змінив предмет позову і просить стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції у сумі 156090,00 грн. та визнати за Службою безпеки України право вимоги від ТОВ “БІК “Інтербудінвест” 527,45 кв. м. загальної житлової площі за договором № 19/3-32-ж17 від 10.02.2005 р. “Пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві”.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем порушені взяті на себе зобов'язання щодо своєчасності виконання умов договору від 10.02.2005 р. № 19/3-32-ж17 “Пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві”. За порушення строків виконання робіт позивач просить стягнути штрафні санкції у розмірі 156090,00 грн. Позивач надав розрахунок загальної площі житла, на яку збільшується квота СБ України, в зв'язку з цим просить закріпити за ним право вимоги 527,45 кв. м. житла.
Ухвалою суду від 28.09.2009 р. було порушено провадження у справі 6/586 та призначено розгляд останньої на 09.11.2009 р.
Відповідач позовні вимоги відхилив повністю, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Відповідач наголошує, що ним не були виконані зобов'язання за договором через безпосередній вплив фінансової кризи на будівельну галузь країни. Також відповідач посилається на те, що антикризовим законодавством він звільнений від сплати штрафних санкцій. Заперечуючи проти задоволення позову в частині закріплення права вимоги за позивачем на 527,45 кв. м. житлової площі, відповідач вказує на те, що сторони погодили інший порядок взаєморозрахунків додатковою угодою № 3-19/2 до договору від 10.02.2005 р. № 19/3-32-ж17, ніж передача 527,45 кв. м загальної площі житла.
В судовому засіданні 26.11.2009 р. на підстав ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 09.12.2009 р., в зв'язку з чим рішення приймається зазначеною датою.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
10.02.2005 р. Службою безпеки України (замовником) та товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест” (пайовиком) укладено договір № 19/3-32-ж 17 “Пайової участі у будівництво житлових будинків з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві” (далі - Договір). Предметом Договору є будівництво в порядку пайової участі житлового будинку з вбудовано-прибудованими торговими та офісними приміщеннями та автопаркінгом за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 131.
Умовами п. 3 Договору визначено: орієнтована вартість робіт відповідно до планових розрахунків складає 81084400,00 грн. (п. 3.1. Договору); фінансування будівництва здійснюється пайовиком у повному об'ємі протягом 36 календарних місяців з моменту підписання договору (п. 3.2. Договору); тривалість виконання робіт становить 36 календарні місяці із моменту підписання договору (п. 3.5 Договору); датою закінчення виконання робіт за договором вважається дата підписання акту державної приймальної комісії (п. 3.6 Договору).
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2009 р. № 6/20 у справі за позовом Служби безпеки України до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтербудінвест”, яке набрало законної сили, встановлено, що в період з 05.05.2007 р. по 22.05.2008 р. пайовик не міг виконувати свої зобов'язання за договором через відсутність дозволу на виконання будівельних робіт. Прострочення боржника відбулось в зв'язку з простроченням кредитора.
Відповідно до умов Договору відповідач зобов'язаний був виконати роботи до 10.02.2008 р. Дозвіл на виконання будівельних робіт не був наданий позивачем відповідачу протягом 9 місяців та 5 днів.
Однак, оскільки відсутність дозволу на виконання будівельних робіт є простроченням кредитора, строк виконанні робіт відповідачем слід відстрочити на період затримки (з 05.05.2007 р. до 10.02.2008 р., тобто 9 місяців та 5 днів). При цьому, строк має бути розрахований з дня отримання дозволу на виконання будівельних робіт 22.05.2008 р., а тому відповідач мав виконати зобов'язання у строк до 27.02.2009 р. (22.05.2008 р. + 9 місяців, 5 днів).
Тобто, відповідачем прострочено виконання робіт починаючи з 27.02.2009 р..
Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 19/3-32-ж 17 від 10.02.2005 р. ним не оспорюється.
Доводи відповідача про відсутність його вини у порушенні строків виконання зобов'язання у зв'язку з економічною кризою та нормативне звільнення його від відповідальності судом не приймаються до уваги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” від 25.12.2008 р. N 800-VI забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, якщо таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється (до 1 січня 2012 року).
Між СБ України та ТОВ “БІК “Інтребудінвест” укладено договір пайової участі у будівництво житлового будинку, що за своєю правовою природою не є договором будівельного підряду. Відповідач, згідно з умовами вказаного Договору, є пайовиком, а не забудовником, і також не підрядником. Підставою для нарахування позивачем відповідачу пені є договір пайової участі у будівництво та неналежне виконання ТОВ “БІК “Інтербудінвест” своїх зобов'язань за вказаним Договором. Таким чином, сфера дії Закону України “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва” не поширюється на правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідач не зазначив, яким саме чином світова економічна криза вплинула на його спроможність виконувати свої господарські зобов'язання перед позивачем. Відповідач не надав доказів того, що саме світова економічна криза унеможливила виконання ним своїх зобов'язань за договором № 19/3-32-ж 17 від 10.02.2005 р.
Відповідно до п. 7.1 Договору сторони не несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків за цим договором, якщо це обумовлено випадком чи обставинами непереборної сили, які сторони не могли та не повинні були передбачити та відвернути за звичайних умов, а саме: масові заворушення, страйки, бойові дії; стихійні лиха; технологічні фактори; дії державних органів, в тому числі виконавчої влади, що перешкоджають нормальній законній діяльності пайовика, в тому числі зміни в нормативній та законодавчій базі, яка регулює правовідносини, за якими працюють сторони.
Якщо будь-які з таких обставин безпосередньо вплинули на виконання зобов'язань у строки, встановлені договором, то строки переносяться на час дії відповідних обставин. (п. 7.2 Договору). При цьому, сторона, для якої виникла неможливість виконати свої зобов'язання, повинна в письмовій формі повідомити іншу сторону про це протягом десяти днів з моменту настання таких обставив. Таке повідомлення повинно містити інформацію про факт настання форс-мажорних обставин, опис наслідків їх настання, прогнозовані строки дії таких наслідків. (п. 7.3 Договору).
Економічна криза не вказана в договорі як форс-мажорна обставина (непереборна сила). Крім того, відповідач не надав доказів негайного сповіщення позивача про настання форс-мажорних обставин, як це вимагається умовами Договору.
Судом встановлено неналежне виконання з боку відповідача зобов'язань за договором від 10.12.2005 р. № 19/3-32-ж 17. За таких обставин, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання своїх договірних зобов'язань.
Станом на день подання даної позовної заяви до Господарського суду міста Києва житловий будинок № 3 введено в експлуатацію, що підтверджено актом державної приймальної комісії від 13.04.2004 р. № 149, технічний стан житлових будинків №№1,2 складає майже 80% готовності, що підтверджується актом від 07.07.2008 р., наданого ТОВ “БІК “Інтербудінвест” щодо технічного стану житлових будинків.
Орієнтовна вартість робіт, відповідно до планових розрахунків, складає 81084400,00 грн. Також, згідно з позитивним висновком комплексної державної експертизи проекту будівництва житлових будинків на проспекті Перемоги, 131 в Святошинському районі міста Києва від 12.06.2003 р. № 3659, кошторисна вартість у цінах 2003 року складає 81084400,00 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При порушені з вини пайовика термінів виконання робіт, визначених п. 3.5 Договору, він сплачує замовнику пеню в розмірі 0,01% неосвоєних коштів за кожен день перевищення термінів виконання робіт (п. 6.5 Договору).
Позивач надав розрахунок пені за період з 22.02.2009 р. по 22.08.2009 р, що складає 182 дні, натомість, ним нараховано пеню за період у 165 днів, яка складає 156090,00 грн. Таким чином, при визначені періоду нарахування пені позивачем допущено описку в датах. Судом встановлено, що позивач мав право нарахувати відповідачу пеню за 165, а тому сума у розмірі 156090,00 грн. підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.
Вимога позивача про визнання за ним права вимоги від ТОВ “БІК “Інтербудінвест” 527,45 кв. м загальної житлової площі за договором № 19/3-32-ж17 від 10.02.2005 р. “Пайової участі у будівництві житлового будинку з вбудованими приміщеннями та підземною автостоянкою по проспекту Перемоги, 131 в м. Києві” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Тобто суд не має права обмежувати особу у праві на звернення за захистом своїх прав. Право вимоги, зокрема і в судовому порядку, є невід'ємним правом особи, що гарантується законодавством. Суд не може вирішувати питання про наявність чи відсутність у особи права вимоги, оскільки, воно фактично є одним із проявів права на судовий захист у принципі.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Законодавством передбачені способи, якими особа може у суді захистити свої права та інтереси.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Проте, такого способу захисту порушеного права, як визнання права вимоги, законодавством чи договором не передбачено, що, в свою чергу, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. “б” ч. 2 ст. 3 Декрету КМУ “Про державне мито” із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство 5 неоподатковуваних про мінімумів доходів громадян.
Позивачем в позові заявлено дві вимоги, що мають майновий і не майновий характер. Позивач сплатив державне мито лише за ставкою, передбаченою для майнових вимог. Таким чином, сума не доплаченого мита у розмірі 85,00 грн. підлягає стягненню з позивача до Державного бюджету України.
Інші судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно сумі задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельно-інвестиційна компанія “Інтербудінвест” (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 31/11, офіс 84, код 32799609) на користь Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код 00034074) 156090,00 грн. пені, 1561,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути зі Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код 00034074) до Державного бюджету України 85,00 грн. державного мита.
Суддя С.А. Ковтун
Рішення підписано 09.02.2010 р.