ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 22/53505.02.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода 2000»
до Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»
про стягнення суми заборгованості та штрафних санкцій
суддя Самсін Р.І.
Представники сторін:
від позивача: Пирогівський В.В. (довіреність від 16.11.2009р.);
від відповідача: Панасенко Р.О. (довіреність № 17-ЮР від 10.09.2009р.);
В судовому засіданні 05.02.2009р. на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Воєвода 2000»(надалі ТОВ «Воєвода 2000», позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»(надалі ВАТ «Київський завод реле та автоматики», відповідач) за завдані збитки шляхом невиконання господарських зобов'язань у розмірі 214 960, 03 грн..
В ході розгляду справи позовні вимоги уточнювались та збільшувались неодноразово, згідно заяви від 16.11.2009р. про внесення змін до позовних вимог позивач просив змінити п. 1 прохальної частини про стягнення боргу за договором із надання охоронних послуг, шляхом збільшенні розміру позовних вимог на суму 253 332, 01 грн..
21.01.2010р. в судовому засіданні подані уточнення позовних за якими на розгляд суду передані вимоги про стягнення з відповідача боргу за договором із надання охоронних послуг в розмірі 243 053, 70 грн..
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.06.2008р. між ТОВ “Воєвода 2000” та ВАТ «Київський завод реле та автоматики»укладено договір на надання охоронних послуг за яким позивач надавав охоронні послуги, відповідач в свою чергу в порушення взятих на себе зобов'язань не оплатив у повному обсязі вартість отриманих послуг на суму 170 906, 67 грн. В зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 52 067, 96 грн. та просить стягнути суму боргу, пеню, інфляційні збитки та 3% річних в судовому порядку.
Відповідач надав відзив на позов у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на завдання збитків товариству неналежним виконанням договору, однак жодних доказів які підтверджують зазначений розмір збитків, підстави вважати наявність збитків тощо суду не представив. Стосовно суми заборгованості за договором про надання охоронних послуг відповідач не заперечував, в разі стягнення в судовому порядку суми заборгованості просив розстрочити виконання рішення.
Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі матеріали, господарський суд, -
01 червня 2005р. між ВАТ «Київський завод реле та автоматики»та ТОВ «Воєвода-2000» укладено договір № 01/06 за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по охороні майна, що знаходиться на території за адресою: м. Київ, вул. Івана Лепсе 6.
За умовами договору (п. 3.2, 3.4, 3.5, 3.6) оплата послуг виконавця здійснюється щомісяця шляхом перерахування грошових сум на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяцем; кожен місяць, але не пізніше п'яти днів після закінчення розрахункового місяця виконавець направляє замовнику акт здачі-приймання виконаних робіт за попередній місяць; замовник зобов'язаний на протязі трьох днів з моменту отримання акту підписати й направити виконавцю, або і той же термін направити виконавцю мотивовану відмову в підписання акту; в разі неотримання виконавцем акту або мотивованої відмови у підписанні акту в термін, акт вважається підписаним замовником, роботи прийнятими.
Про виконання договору свідчать акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств, а доказів які підтверджують неприйняття вказаних робіт, виявлення недоліків у виконаній роботі суду не надано. До матеріалів справи позивачем надані банківські виписки, які свідчать про здійснення оплати по договору у період його дії, що в свою чергу підтверджує наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення розрахунків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 7.1, 7.3 договір укладений на один рік і вступає в дію з дня його підписання; якщо за 10 днів до закінчення терміну договору сторони не повідомили письмово про припинення дії договору, то він вважається продовженим на той же термін на тих же умовах; у вказаному порядку договір може продовжуватись необмежене число раз.
Дію договору припинено за згодою сторін з 09 год. 00 хв. 16 травня 2009р. про що складено додаткову угоду № 2 від 16.05.2009р..
Зобов'язання відповідача з приводу здійснення розрахунків за надані послуги за час дії договору останнім порушені, у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем станом на час звернення до суду з позовною заявою складала 170 906, 67 грн., вказана сума заборгованості не заперечується відповідачем та станом на час вирішення спору не погашена, доказів які б спростовували визначену суму боргу відповідачем не представлено.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умови договору (п. 3.2) передбачають здійснення розрахунку за надані охоронні послуги не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяцем, відповідно строк виконання зобов'язань по оплаті за послуги надані згідно актів за якими рахується заборгованість (перелік надано на вимоги суду та залучено до справи) станом на час вирішення спору є таким що настав.
З метою вирішення питання про погашення суми боргу позивач неодноразово звертався до відповідача, однак коштів в оплату заборгованості по договору позивачем не отримувалось, відповідачем доказів сплати таких на користь позивача суду не надано, документів які б підтверджували наявність розбіжностей у сумі взаєморозрахунків, а також таких які б спростовували здійснений позивачем розрахунок суми боргу суду не представлено.
Довідкою з банку за вих. 151/12-3946 від 06.11.2009р. (ВАТ «Торговельно-фінансовий банк «Контракт») підтверджено відсутність здійснення проплат на користь позивача в періоді з 06.09.2008р. по 05.11.2009р., у зв'язку з чим сума заборгованості відповідача за надані охоронні послуги складає 170 906, 67 грн. заявлена до стягнення, і вимоги щодо такої підлягають задоволенню.
При цьому судом взято до уваги зауваження відповідача з приводу заявлених позивачем вимог про стягнення збитків, і такі зауваження повністю узгоджуються з вимогами чинного законодавства, однак при встановленні дійсних обставин справи в тому числі підстав заявленого позову суд розцінює заявлені позивачем вимоги як стягнення заборгованості по договору, і згідно з заявами про уточнення (від 20.01.2010р.), про внесення змін до позову (від 16.11.2009р.) позивачем саме такі і зазначались у прохальній частині.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4.2 договору у випадку прострочення платежів зазначених у п. 4.2 договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0, 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.
Зазначений пункт договору не містить жодних погоджень по строку сплаті якихось платежів, доказів внесення змін до вказаного пункту договору суду не представлено, а підстави застосування пені з посиланням на зазначені положення за допущене порушення в оплаті по строках передбачених у п. 3.2 (що дійсно мало місце) суперечить наведеним положенням ЦК України, оскільки в даному випадку сторонами не обумовлювалась в договорі відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені) за порушення строків розрахунків платежів визначених у розділі 3 договору.
Окрім того, помилковою суд визнає надані позивачем обґрунтування щодо здійснених розрахунків пені виходячи з наступного.
Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.
В даному випадку, вирішується питання про стягнення в примусовому порядку нарахованої пені, що в свою чергу не виключає можливості її нарахування в інших розмірах погоджених договором.
Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами договору, зокрема і п. 4.2 визначено розмір пені, який за кожний день прострочення становить 0,1% від простроченої суми, та жодним чином не встановлено строку її нарахування.
Розрахунок пені здійснений позивачем при поданні позовної заяви, а також і в заявах про уточнення судом не може бути прийнятий, оскільки такий не відповідає чинному законодавству, нарахування проведені без урахування обмежень по розміру встановленому чинним законодавством за ставкою 0,1% передбаченою договором та за період що перевищує шість місяців, тоді як діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Як про те зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору.
Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.
Ухвалою суду від 14.09.2009р. позивача зобов'язано надати письмове обгрунтування щодо здійсненого розрахунку пені з урахуванням обмежень по розміру встановленому чинним законодавством (Закон “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким передбачено що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) та з урахуванням обмежень по строку нарахування встановлених ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначити підстави нарахування пені більше ніж за півроку.
Зазначені вимоги суду, які є обов'язковими до виконання в силу положень ст. 4-5, 115 ГПК України, позивачем не виконані, і через невиконання вимог суду, заявлена позивачем до стягнення сума пені є необґрунтованою, у зв'язку з чим, з огляду на ст. 33 ГПК України та враховуючи відсутність підстав для стягнення пені обумовленої договором (п. 4.2) такі вимоги визнаються судом недоведеними та задоволенню не підлягають, і при цьому судом жодним чином не заперечується наявність права позивача нарахувати та заявити до стягнення з відповідача суму пені, які можуть бути задоволені боржником в силу положень закону (або ж договору) шляхом їх сплати в добровільному порядку, однак в разі допущення відповідачем порушення сплати платежів зазначених у п. 4.2 договору.
Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Уточнений розрахунок індексу інфляції у розмірі 15 570, 96 грн. та 3% річних за прострочку платежу у сумі 4 508, 11 грн. а також інші розрахунки надані позивачем не можуть бути прийняті судом, оскільки є завищеними, виконані невірно, здійснені без урахування строку настання зобов'язання по оплаті за конкретними платежами, згідно актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), у відповідності до пункту 3.2. договору
Ухвалою суду від 14.09.2009р. позивача було зобов'язано обгрунтувати здійснені розрахунки інфляційних збитків та 3% річних з посиланням на докази які свідчать про наявну заборгованість в періоді за який такі здійснені на суму 170 906, 67 грн., вказати дати - з якої по яку, нараховано три відсотки річних та підстави вважати наявним прострочення відповідача щодо суми боргу в розмірі 170 906, 67 грн. у вказаному періоді (посилання на відповідні акти виконаних робіт, строк виконання щодо оплати за якими настав на вказану дату).
В свою чергу позивачем надано уточнений розрахунок в якому вказано загальну суму заборгованості у відповідному періоді у відношенні якої і здійснювався розрахунок починаючи з вересня 2008р., при цьому без вказання дати з якої виникало прострочення та здійснювалось обрахування відповідних сум.
Враховуючи, що в силу умов пункту 3.2 договору, відповідач зобов'язаний був оплачувати надані послуги щомісячно не пізніше 5 числа наступного за розрахунковим місяцем, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного акта здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) підписаного у відповідному місяці і, в залежності від надходження оплати та зарахування по оплаті відповідного акту, визначати 3 % річних та інфляційні втрати на суму, зазначену в кожному в акті окремо виходячи із суми боргу за кожним актом у відповідному періоді. В даному випадку, наведеним вимогам відповідає контррозрахунок представлений у поясненні відповідача за вих. № 7 від 21.01.2010р., у зв'язку з чим в межах заявленого позову стягненню підлягають 11 432, 55 грн. інфляційних збитків та 3 280, 22 грн. 3% річних.
Заявлені позовні вимоги відповідачем не спростовані, доказів здійснення розрахунків за договором № 01/06 від 01.06.2005р. у відповідності з положеннями та у строки встановлені договором суду не представлено, у зв'язку з чим, виходячи з наведених розрахунків, позов підлягає задоволенню частково.
Заява відповідача в частині розстрочення виконання рішення не може бути задоволена судом, оскільки підставою для розстрочення виконання рішення по справі можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом (п. 2 роз'яснення ВГСУ від 12.09.96 № 02-5/333).
Обставини про які зазначав відповідач не є такими, що ускладнюють виконання рішення чи роблять неможливим його виконання, у зв'язку з чим не є підставами для розстрочення виконання прийнятого у справі судового рішення, а жодних перешкод у сплаті боргу частинами за домовленістю сторін не існує. Судове рішення може бути виконане в добровільному порядку, а виконання судового рішення в примусовому порядку здійснюється саме за заявою стягувача, яким є позивач у справі.
Заявлена до стягнення з відповідача сума понесених витрат на юридичні послуги в розмірі 2 600 грн. не підлягає стягненню з останнього виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Договір про надання юридичних послуг № 143/26д від 26.03.2008р. укладено позивачем з Адвокатським об'єднанням «Незалежна Київська адвокатська група»яке не є адвокатом в розумінні наведених положень, такий договір також не вважається фінансовим документом яким підтверджуються понесені підприємством витрати.
Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 2 583, 83 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 2 143, 07 грн. пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»(03680, м. Київ, бул. І Лепсе, 6, п/р 26003016741980 в ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»МФО 300131, р/р 260073012144 у Філії ФКБ «Золоті ворота»в м. Києві, МФО 300238, з рахунку виявленого під час виконання судового рішення, ідент. код 00214853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Воєвода 2000»(юрид. адреса: 03124, м. Київ, бул. І Лепсе 6, р/р 260080002900 в ВАТ ТФБ «Контракт»МФО 322465, ідент. код 33234465) 170 906, 67 грн. (сто сімдесят тисяч дев'ятсот шість гривень 67 копійок) основного боргу, 11 432, 55 грн. (одинадцять тисяч чотириста тридцять дві гривні 55 копійок) інфляційних збитків та 3 280, 22 грн. (три тисячі двісті вісімдесят гривень 22 копійки) 3% річних, 2 143, 07 грн. (дві тисячі сто сорок три гривні 07 копійок) судових витрат.
3. В іншій частині в позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Р.І. Самсін
дата підписання рішення 10.02.2010