Ухвала
12 серпня 2019 року
м. Київ
справа № 569/12261/15-ц
провадження № 61-31281ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач)
розглянув заяву ОСОБА_1 про заміну сторони позивача у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Солідарно стягнуто із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 356 588,85 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_3 задоволено частково. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 листопада 2015 року скасовано в частині солідарного стягнення боргу з ОСОБА_3 В задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , як поручителя, про стягнення кредитної заборгованості відмовлено. В решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У червні 2017 року представник ПАТ «Дельта Банк» - Оверчук О. М. звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2017 року поновлено строк на касаційне оскарження рішення апеляційного суду Рівненської області від 24 травня 2017 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
Відповідно до Розпорядження в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року № 610/0/226-19 та Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
У серпні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про заміну сторони позивача у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заява обґрунтована тим, що 25 липня 2019 року між ПАТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 1596/К купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого було відступлено права вимоги до боржника за кредитним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130, та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 25 липня 2019 року, відповідно до якого відступлено право вимоги за іпотечним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130-Z-1.
Згідно з договором № 1596/К купівлі-продажу прав вимоги первісний кредитор (ПАТ «Дельта банк») передав шляхом продажу новому кредитору ( ОСОБА_1 ) право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та з інших підстав, наведених у додатку № 1, тобто за кредитним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130 та іпотечним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130-Z-1.
Відповідно до п. 1.3 вказаного договору права вимоги вважаються переданими покупцю з моменту підписання договору, тобто з 25 липня 2019 року.
Відповідно до умов договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 25 липня 2019 року первісний кредитор (ПАТ «Дельта банк») передав шляхом продажу новому кредитору ( ОСОБА_1 ) право вимоги за іпотечним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130-Z-1.
Відповідно до п. 2.1 вказаного договору моментом переходу права вимоги за договором іпотеки до нового іпотекодержателя є момент підписання договору, тобто 25 липня 2019 року.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 набула права вимоги за кредитним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130 та іпотечним договором від 02 вересня 2008 року № 1701/0908/71-130-Z-1, просила суд залучити її у якості правонаступника позивача у справі за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
З наведених норм права вбачається, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.
Як вбачається зі змісту наданої ОСОБА_1 заяви про залучення її правонаступником позивача у справі, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.
Разом з тим, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження 14-222цс18).
Враховуючи наведене, заява ОСОБА_1 про залучення її у якості позивача у вказаній справі не підлягає задоволенню з огляду на те, що вона не може виступати стороною кредитного договору, тобто спірні правовідносини за такого суб'єктного складу не допускають правонаступництво на користь особи, яка не є фінансовою установою.
Керуючись частиною першою статті 55 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони позивача у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян