08 серпня 2019 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 757/50138/16-ц
номер провадження: 22-ц/824/8610/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Державної казначейської служби Українина заочне рішення Печерського районного суду міста Києва 26 липня 2017 року у складі судді Новак Р.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення інфляційного збільшення суми шкоди,
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь інфляційне збільшення суми шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 165 648 грн 00 коп.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року у цивільній справі № 279/7429/13-ц за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Житомирської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відшкодування моральної шкоди, стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у розмірі 165 648 грн 00 коп. На виконання вказаного рішення суду, 29 вересня 2014 року судом було видано виконавчий лист, який 06 жовтня 2014 року отримано відповідачем.
Зазначав, що рішення суду про відшкодування моральної шкоди від 16 липня 2014 року фактично було виконане лише 31 серпня 2015 року шляхом перерахування коштів на його картковий рахунок. Вказував, що Державна казначейська служба України протягом трьох місяців з дня отримання виконавчого листа не перерахувала йому кошти за рішенням суду відповідно до вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Згідно повідомлення Головного управління статистики у місті Києві від 04 січня 2016 року №02/2-11/87ПІ індекс інфляції за період із січня 2015 року (після спливу тримісячного строку на виконання судового рішення) по серпень 2015 року склав 138,2%, а тому сума до відшкодування становить 228 925 грн 50 коп. Вказував, що він вже звертався з позовом до відповідача про стягнення збитків, понесених при відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду у сумі 63 277 грн 50 коп. Тому вважав, що оскільки Державна казначейська служба України за період із січня 2015 року по серпень 2015 року допустила прострочення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі вищезазначеного рішення апеляційного суду, то грошові кошти у розмірі 165 648 грн 00 коп. (228 925 грн 50 коп. - 63 277 грн 50 коп.) підлягають стягненню з відповідача як інфляційні втрати відповідно до положень ст.625 ЦК України.
Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва 26 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 інфляційне збільшення суми шкоди у розмірі 165 648 грн 00 коп.
Заочне рішення суду мотивоване тим, що позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення індексу інфляції за період прострочення виконання рішення суду, тобто, із січня 2015 року (після спливу тримісячного строку на виконання судового рішення) по серпень 2015 року включно, за виключенням суми, з приводу якої позивач звертався до суду з відповідним позовом до відповідача. Тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню загальна сума індексу інфляції у розмірі 165 648 грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що чинним законодавством не передбачено конкретного строку для виконання рішень суду про стягнення моральної шкоди з державного бюджету (на відміну від рішень про стягнення коштів з державних органів), оскільки таке списання здійснюється у порядку черговості та у межах бюджетних призначень. Тому відповідач вважає, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на спірні правовідносини, які стосуються виконання рішення по справі, зокрема, в частині тримісячного строку на перерахування коштів.
Також вказує, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбуваєтеся не через протиправні дії або бездіяльність відповідача, а виключно у зв'язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах України «Про Державний бюджет України» обмеженими асигнуваннями за поданими судовими рішеннями.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною, оскільки предметом позову є стягнення інфляційного збільшення грошового зобов'язання, яке виникло у зв'язку з простроченням виконання рішення суду. Вважає, що твердження казначейства про те, що на спірні правовідносини не поширюється Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є надуманим та ґрунтується на вільному тлумаченні відповідачем норм вказаного Закону. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 165 648 грн 00 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року у цивільній справі №279/7429/13-ц за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Житомирської області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відшкодування моральної шкоди, стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у розмірі 165 648 грн 00 коп. (а.с. 5-6).
Встановлено, що на виконання вказаного рішення суду, 29 вересня 2014 року судом було видано виконавчий лист №279/7429/13-ц.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
03 жовтня 2014 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 направив поштою на адресу Державної казначейської служби України заяву про вжиття заходів щодо виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року, до якої долучив виконавчий лист №279/7429/13-ц та рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року, які отримано Державною казначейською службою України 06 жовтня 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.7, 7-зворот).
Судом першої інстанції встановлено, що Державна казначейська служба України перерахувала ОСОБА_1 грошові кошти за рішенням суду лише 31 серпня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням №949 від 31 серпня 2015 року (а.с.8, 8-зворот).
Таким чином, Державна казначейська служба України допустила прострочення виконання грошового зобов'язання за рішенням суду за період із січня 2015 року (після спливу тримісячного строку на виконання судового рішення) по серпень 2015 року включно.
Згідно повідомлення Головного управління статистики у місті Києві від 04 січня 2016 року № 02/2-11/87ПІ індекс інфляції за період з січня 2015 року по серпень 2015 року склав 138,2% і становить 228 925 грн 50 коп. (165 648 грн 00 коп. х 138,2% : 100%).
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до відповідача (справа № 757/1506/16-ц), зокрема, про стягнення збитків, понесених при відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в сумі 63 277 грн 50 коп.
Обгрунтувуючи позовні вимоги про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь інфляційне збільшення суми шкоди, завданої діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 165 648 грн 00 коп., позивач зазначав, що Державна казначейська служба України за період із січня 2015 року по серпень 2015 року допустила прострочення грошового зобов'язання, яке виникло на підставі вищезазначеного рішення апеляційного суду, а тому вважав, що грошові кошти у розмірі 165 648 грн 00 коп. (228 925 грн 50 коп. - 63 277 грн 50 коп.) підлягають стягненню з відповідача як інфляційні втрати відповідно до положень ст.625 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з п. 3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч.5 ст.11 ЦК України).
Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, оскільки одна сторона зобов'язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.
У разі виникнення спору щодо відшкодування шкоди та вирішення його у судовому порядку, визначення конкретного розміру шкоди, тобто грошового зобов'язання здійснюється судом у порядку, передбаченому ЦПК України.
Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до Розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч.5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-59цс18).
При цьому необхідно врахувати, що відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, провадження у цивільних справах здійснювалося відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з вимогами ч.3 ст.208 ЦПК України у вказаній редакції, судовий розгляд закінчувався ухваленням рішення суду, а у випадках, передбачених статтями 389-6 та 389-11 цього Кодексу - постановленням ухвали.
У ч.1 ст. 223 ЦПК України передбачалося, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку у розмірі 165 648 грн 00 коп.
Того ж дня рішення апеляційного суду набрало законної сили, і з того часу зобов'язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене. І з указаного часу воно мало бути виконане.
Отже, установивши, що рішенням апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року визнано грошові зобов'язання держави перед позивачем та визначено їх розмір, Державна казначейська служба України отримала виконавчий лист №279/7429/13-ц з виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2014 року - 06 жовтня 2014 року, однак фактично перерахувала ОСОБА_1 кошти за рішенням суду лише 31 серпня 2015 року, у зв'язку з чим допустила прострочення виконання грошового зобов'язання за рішенням суду про стягнення коштів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційне збільшення суми шкоди у розмірі 165 648 грн 00 коп. відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбуваєтеся не через протиправні дії або бездіяльність відповідача, а виключно у зв'язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах України «Про Державний бюджет України» обмеженими асигнуваннями за поданими судовими рішеннями, не заслуговують на увагу з таких підстав.
Колегія суддів вважає, що оскільки за змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання,а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Саме така правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-59цс18).
Доводи апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини не поширюється Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки предметом позову ОСОБА_1 є стягнення нарахованих інфляційних втрат у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення апеляційного суду, а не стягнення компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду відповідно до вказаного вище Закону.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва 26 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді