09 серпня 2019 року м. Ужгород№ 260/645/19
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Плеханова З.Б.
при секретарі Копосович Е.О.
за участю:
позивача: ОСОБА_1 , представник - ОСОБА_2
відповідача: Головне управління ДФС у Закарпатській області, представник - Ігнатенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород, Закарпатська область,88000) про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Закарпатській області , яким просить:
1.Позов задовольнити;
2.Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області від 12 листопада 2018 року № Ф-3787-50 відносно фізичної особи ОСОБА_1 рнокпп НОМЕР_1 за платежем Єдиний соціальний внесок на загальну суму 15819.54 грн.
3.Вирішити питання про судові витрати по справі відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
4.Розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без проведення підготовчого судового засідання.
5.На період розгляду зупинити її виконання, про що зазначити в ухвалі про відкриття провадження у справі.
1. Позиції сторін
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що Вимогою від 12 листопада 2018 року № Ф-3787-50 позивачу нараховано до сплати 15819.54 грн. на підставі ст. 25 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування" на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Таку вимогу позивач вважає протиправною, оскільки Позивач починаючи з січня 2016 року був працевлаштований у ПАТ КБ "Приват Банк" на посаді інкасатора. Починаючи з 01 лютого 2018 року працевлаштований в ПАТ "Коомінвестбанк" на посаді інкасатора-водія. Позивач працевлаштований на повній зайнятості. Зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, наявність самої реєстрації ФОП не підтверджує такої діяльності так як позивач офіційно працевлаштований в ПАТ Коомінвестбанк на посаді водія інкасатора, з повною зайнятістю. За місцем основної роботи сплачується єдиний соціальний внесок, а тому сплата двічі одного і того внеску є незаконною.
31 травня 2019 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що Головне управління ДФС у Закарпатській області вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, і такими, що не підлягають до задоволення. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Позивач, ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: реєстрація ФОП 17.01.2008 року. Дата припинення 13.05.2019 року. Повідомив, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Позивач, порушуючи норми чинного законодавства, станом на 31 жовтня 2018 року не сплатив в повному обсязі нарахований єдиний внесок, що свідчить про протиправну поведінку платника єдиного внеску. В свою чергу, діючи у межах та у спосіб передбачений імперативними нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 Головним управлінням ДФС у Закарпатській області сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 3787-50 від 12 листопада 2018 року у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року. З цих підстав, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених вище.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення даного адміністративного позову з підстав зазначених вище.
Заслухавши представників сторін, встановивши обставини справи на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, проаналізувавши норми права, які підлягають або не підлягають застосуванню до даних правовідносин, надавши оцінку кожному аргументу сторін та мотиви суду, з яких суд дійшов до висновків у справі, констатує наступне.
2. Обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 17.01.2008 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.48-51).
Починаючи з 01 лютого 2018 року позивач працевлаштований в ПАТ "Коомінвестбанк" на посаді інкасатора-водія що підтверджується довідкою від 31.01.2019 р. (а.с.13).
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність ОСОБА_1 припинив 13.05.2019 року про що в Реєстрі здійснено відповідний запис за №23240060002010641.( а.с. 50)
Таким чином, в період з 17.01.2008 року по 13.05.2019 року згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця.
Також, як свідчать Індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 2001 року по 2019 року страхувальники -роботодавці, в яких працював позивача - сплачували за нього як за застраховану особу ЄСВ (а.с.21-27).
Головним управлінням ДФС у Закарпатській області сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф- 3787-50 від 12 листопада 2018 року у зв'язку з наявною заборгованістю зі сплати єдиного внеску станом на 31 жовтня 2018 року (а.с.11).
07 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження № 58307044 з примусового виконання вищевказаної вимоги( а.с. 12)
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Згідно із п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 того ж Закону виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 вищевказаного Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 7 того ж Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 12 ст. 9 вищевказаного Закону встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Аналізуючи вищенаведені норми права, суд вважає, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи підприємці. Сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" :
-застрахованаособа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
-страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Як вбачається з наданих позивачем відомостей з Державного реєстру загальнообовязкового державного соціального страхування - позивач є застрахованою особою, а підприємства, на яких він працював - сплачували страхові внески як страхувальники.
Отже посилання позивача на те, що ним сплачувалися та сплачується єдиний внесок за місцем його роботи, а отже має місце подвійне стягнення єдиного внеску, є помилковим
Вказана позиція суду узгоджується з позицією Восьмого апеляційний адміністративний суд викладеною у Постанові від 06 серпня 2019 року справа №460/3088/18
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст.1 Закону недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Законами України №1774 від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», №2148 від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни в Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що не було враховано Позивачем.
У п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п. 3 вказаної статті єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з абзацом 3 ч. 8 ст. 9 Закону платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно із ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Частиною 4 ст. 18 того ж Закону встановлено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Отже, подання заяви платником податків про зупинення підприємницької діяльності до податкового органу не є підставою для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, оскільки такий орган не наділений повноваженнями щодо внесення змін до державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З матеріалів справи, а саме з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань слідує, що ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність лише 13.05.2019 року, а тому в період з 17.01.2008 року по 12.05.2019 року, позивач перебував в статусі фізичної особи-підприємця, а відтак зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
При цьому, обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Під час розгляду справи в суді не встановлено, що позивач вчинив дії, які б могли призвести до звільнення його від обов'язку сплачувати єдиний внесок.
Згідно із ч. ч. 1-4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Частиною 4 ст. 8 того ж Закону встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно із п.п. 2 - 4 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20 квітня 2015 року за №449, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
З матеріалів справи слідує, що оскаржена вимога винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів(а.с.45-46).
Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин. Доводи та обґрунтування позивача не спростовують правомірності прийняття відповідачем оскарженої вимоги про сплату боргу та не дають суду підстав для визнання її протиправною. Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд,-
1.В Позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Закарпатській області (вул. Волошина, буд. 52,м. Ужгород,Закарпатська область,88000) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду через Закарпатський окружний адмінсуд.
СуддяЗ.Б. Плеханова
Повний текст виготовлено та підписано 15 серпня 2019 року