06 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6161/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.
представника відповідача Гавадзин М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційними скаргами Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року (ухвалене головуючим - суддею Біньковська Н.В. о 10 год. 45 хв. у м. Івано-Франківськ, повний текст судового рішення складено 30 квітня 2019 року) у справі № 300/91/19 за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправними та скасування:
податкових повідомлень-рішень № 0013861305 від 01.08.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2797 грн, з яких 2120 грн за основним платежем, 530 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 147 грн нарахованої пені; № 0023031305 від 26.11.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 12110, 12 грн, з яких 9688, 09 грн за основним платежем та 2422, 03 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0023011305 від 26.11.2018, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в розмірі 1019, 17 грн, з яких 807, 34 грн за основним платежем та 201, 83 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0013821305 від 01.08.2018, згідно якої недоїмка зі сплати єдиного внеску становить в розмірі 12236, 28 грн;
рішення № 0013811305 від 01.08.2018 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1264, 68 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідач протиправно, в порушення норм податкового законодавства, зробив висновки про завищення позивачем у 2017 році валових витрат за рахунок включення до витрат сум придбаних товарно-матеріальних цінностей, які не було реалізовано станом на 31.12.2017, а також про обов'язок реєстрації платником ПДВ з підстав перевищення сукупної суми обсягу продажу за 12 календарних місяців 1 мільйону гривень. Вважає, що норми Податкового кодексу України не визначають обов'язку фізичної особи - підприємця на загальній системі оподаткування підтверджувати відповідність суми понесених витрат віднесенням до конкретного об'єкта витрат виключно в тій кількості, яка була використана платником податків в господарській діяльності, за результатами якої отримано дохід. Платник податку має право формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, що в першу чергу має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Зазначив, що до складу витрат позивачем віднесено витрати пов'язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей, які були списані в зв'язку з протермінуванням товару, розбиття, пошкодженням гризунами, втратою товарного вигляду, що підтверджується актом загальної інвентаризації цінностей від 26.07.2017, а тому оприбуткування товару та понесення витрат є належно підтвердженими. Щодо обов'язкової реєстрації платником ПДВ зазначив, що відповідачу надавались пояснення на запит від 26.04.2018, де було зазначено що сума боргу розрахунків із застосуванням РРО за мінусом ПДВ не перевищує 1 млн. грн., а тому рішення про обов'язок реєстрації платником ПДВ не відповідає фактичним обставинам справи та є протиправним.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області № 0013861305 від 01.08.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що стаття 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає включення платником податку до складу витрат витрати лише того періоду, коли визнані доходи від реалізації товарів, робіт, послуг. Як встановлено судом першої інстанції, списання товарно-матеріальних цінностей, витрати на придбання яких позивачем включено до витрат у 2017 році на суму 53753, 26 грн, відбулось в 2018 році, вказані ТМЦ знаходяться на складі позивача. Акти списання товарів позивачем для перевірки не надавались. Таким чином, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставин справи, суд погоджується з доводами контролюючого органу щодо завищення позивачем валових витрат за 2017 рік на суму 53753, 26 грн та приходить до висновку про правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0023031305 від 26.11.2018, № 0023011305 від 26.11.2018, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0013821305 від 01.08.2018, рішення № 0013811305 від 01.08.2018.
Щодо задоволення частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, якщо сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню нарахована такій особі за останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 грн без урахування податку на додану вартість. При цьому положення «без урахування податку на додану вартість» слід розуміти як необхідність вирахування суми податку на додану вартість із загальної суми із здійснення операцій з постачання товарів, в іншому випадку вказане правове положення не матиме застосування, оскільки відповідні норми стосуються осіб, що не є платниками податку на додану вартість та відповідно не пов'язані з жодним іншим податком на додану вартість, окрім того, що сплачується ними при придбанні товарів (послуг). Таким чином, встановлені судом першої інстанції обставини справи і наведені норми чинного законодавства свідчать, що відповідач безпідставно зробив висновок, що у позивача виник дохід від здійснення операцій з постачання, сукупно у розмірі понад 1000000 грн, що, в розумінні п. 181.1 ст.181 ПК України є підставою для реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, внаслідок чого протиправно визначив ФОП ОСОБА_2 грошові зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2797, 00 грн, з яких 2120, 00 грн - за податковим зобов'язанням, 530, 00 грн - за штрафними санкціями та 147, 00 грн пені.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач та відповідач.
Позивач у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що в акті перевірки ДФС не зазначено, яким чином розраховувалась сума, яку позивачем, на думку контролюючого органу, віднесено до витрат не в тому податковому періоді. Зокрема відсутнє посилання на реквізити документів, суми витрат, дати отримання доходу від реалізації, що позбавляє можливості правильно визначити суми завищення позивачем витрат. Оскільки єдиний внесок нараховано на донарахований фіскальним органом платіж, то висновки про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску і вимога про сплату боргу (недоїмки) є похідними від висновків про порушення порядку визначення витрат для фізичних осіб - підприємців на загальній системі оподаткування.
В свою чергу відповідач у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Свої доводи в апеляційній скарзі обгрунтовує тим, що згідно представлених для перевірки первинних документів ФОП ОСОБА_2 за період з 26.10.2016 по 31.05.2018 остання отримала дохід від здійснення господарської діяльності в розмірі, що перевищує 1000000 грн.
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та просить їхню апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних та прийняти в цій частині нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області задовольнити і рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку в контролюючому органі, оподаткування доходів від провадження діяльності в період, що перевірявся (з 26.10.2016 по 31.05.2018), здійснювала на загальній системі оподаткування та була платником податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності, податку з доходів найманих працівників, акцизного податку, платником військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Як платник податку на додану вартість не зареєстрована. Основний вид діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, єдиного внеску, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 26.10.2016 по 31.05.2018, за результатами якої складено акт від 12.07.2018 № 582/09-19-13-05/ НОМЕР_1 (а.с. 33-68 т. 1).
Перевіркою встановлено порушення позивачем серед іншого вимог ст. 164, п. 177.1, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 10011, 50 грн, в тому числі за 2016 - в сумі 335, 91 грн та за 2017 - в сумі 9675, 59 грн; пп. 1.4, пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу XX, пп. 164.1.3 п. 164.1 ст.164, п. 176.1 ст.176 ПК України, в результаті чого недоутримано та не перераховано до бюджету військового збору з чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 834, 29 грн, в тому числі за 2016 - в сумі 27, 95 грн та за 2017 - в сумі 806, 30 грн; ч. 4 ст. 4, ч. 2 ч. 5 ст. 7, ч. 6 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого занижено розмір єдиного внеску із суми нарахованого чистого оподатковуваного доходу, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в загальній сумі 12236, 28 грн, в т.ч. за 2016 - 410, 56 грн, та за 2017 - 11825, 72 грн; п. 180.1 пп. 2 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п. 183.2, п. 183.10 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. 200.1 ст. 200 ПК України, внаслідок чого донараховано податок на додану вартість в сумі 2120 грн.
На підставі висновків акта перевірки 01.08.2018 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0013831305, № 0013861305, № 0013841305, № 0013851305, а також рішення № 0013811305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1264, 68 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0013821305 від 01.08.2018, згідно якої недоїмка зі сплати єдиного внеску становить в розмірі 12236, 28 грн.
13.09.2018 за результатами розгляду скарги позивача, рішенням Державної фіскальної служби України за № 13973/П/99-99-11-02-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0013821305 від 01.08.2018 та рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за № 0013811305 від 01.08.2018 залишено без змін, а скаргу позивача в частині оскарження вказаних виконавчих документів - без задоволення (а.с. 69-71 т. 1).
Рішенням Державної фіскальної служби України за № 15960/П/99-99-11-02-01-14 від 17.10.2018 скаргу позивача в частині оскарження податкових повідомлень - рішень від 01.08.2018 за № 0013831305, № 0013861305, № 0013841305, № 0013851305 задоволено частково, податкові повідомлення-рішення від 01.08.2018 за № 0013861305 та № 0013851305 - залишено без змін, а податкові повідомлення - рішення від 01.08.2018 за № 0013831305, № 0013841305 в частині збільшення грошового зобов'язання, яке визначено на суму заниження загального оподатковуваного доходу за 2016 у сумі 1796, 74 грн скасовано, в іншій частині зазначені податкові повідомлення рішення залишено без змін (а.с. 76-82 т. 1).
26.11.2018 відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0023031305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 12110, 12 грн, з яких 9688, 09 грн за основним платежем та 2422, 03 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення за № 0023011305, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в розмірі 1019, 17 грн, з яких 807, 34 грн за основним платежем та 201, 83 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 86, 88 т. 1).
Позивач, вважаючи згадані вище рішення відповідача протиправними, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Щодо позовних вимог котрі були залишені судом першої інстанції без задоволення, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 164.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п. 177.2 ст. 177та п. 178.3 ст. 178 цього Кодексу.
Згідно п. 177.1 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (п. 177.2 ст.177 ПК України).
Так, згідно п. 177.4 ст. 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Законом України № 1797-VIII від 21.12.2016 п. 177.4 ст. 177 доповнено підпунктом 177.4.5 згідно якого не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Відтак, ст. 177 ПК України, як зазначив суд першої інстанції, визначає включення платником податку до складу витрат витрати лише того періоду, коли визнані доходи від реалізації товарів, робіт, послуг.
З матеріалів справи слідує, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, відображених в додатку ф.2 до податкових декларацій за 2016 рік, 2017 рік встановлено завищення валових витрат на суму 53753, 26 грн, в тому числі за 2017 рік - 53753, 26 грн.
Так в ході проведення перевірки, контролюючим органом встановлено, що ФОП ОСОБА_2 основну частину витрат, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходів, формувала за рахунок придбання алкогольних та тютюнових виробів, різних видів продуктів харчування, а також витрати на обслуговування РРО, на розрахунково-касове обслуговування банківського рахунку, та витрати на оплату праці найманим працівникам.
При порівнянні обсягів задекларованих валових витрат в деклараціях про майновий стан і доходи за 2016-2017 роки, з видатковими накладними, банківськими виписками, актами наданих послуг (робіт), залишками товарно-матеріальних цінностей на 24.07.2017 (дата зняття з обліку РРО) та іншими документами, які були надані ФОП ОСОБА_2 до перевірки, встановлено їх завищення на 53753,26 грн. за 2017 рік. Дане завищення виникло за рахунок завищення ФОП ОСОБА_2 витрат на придбання ТМЦ у 2017 році на суму 53753,26 грн., в результаті включення до витрат сум придбання ТМЦ, які не було реалізовано станом на 31.12.2017.
В результаті зазначеного, перевіркою повноти визначення оподатковуваного доходу (чистого доходу) встановлено заниження чистого оподатковуваного доходу за 2017 рік в сумі 53753, 26 грн, внаслідок чого не нараховано та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2017 рік в сумі 9675, 59 грн.
Враховуючи вказані положення ПК України, контролюючим органом правомірно встановлено завищення позивачем валових витрат за 2017 рік на суму 53753, 26 грн, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення податкові повідомлення-рішення № 0023031305 від 26.11.2018, № 0023011305 від 26.11.2018 прийняті в межах наданих відповідачу повноважень та не підлягаю скасуванню.
Стосовно встановлених під час перевірки порушень позивачем пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, внаслідок чого збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір на 1019, 17 грн., що слугувало підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0023011305 від 26.11.2018.
Так, відповідно до пп. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України, платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПК України, в т.ч. фізична особа резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно з пп. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України визначено об'єкт оподаткування військовим збором. Ставка збору становить 1, 5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України (п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозділу 10 Розділу XX ПК України).
Враховуючи факт порушення позивачем визначення суми чистого оподатковуваного доходу, встановлено заниження податкових зобов'язань зі сплати військового збору на суму 1019, 17 грн, чим порушено вимоги ст. 168, 176, пп 1.2, 1.6., п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а тому податкове повідомлення-рішення № 0023011305 від 26.11.2018, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з військового збору скасуванню не підлягає.
Стосовно позовних вимог про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 01.08.2018 № Ф-0013821305 та рішенню № 0013811305 від 01.08.2018 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, колегія суддів зазначає наступне.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Позивач, з урахуванням вказаної норми Закону, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобовязаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч. 1 ст. 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону).
Згідно ч. 12 ст. 9 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Згідно з ч. 3 ст. 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Згідно п. 3 ч. 11 ст. 25 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску до 01.01.2015 орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 5 відсотків, а після 01.01.2015 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
Оскаржувані рішення контролюючого органу, а саме: вимога та рішення про застосування фінансових санкцій є похідними від податкового повідомлення-рішення з податку на доходи фізичних осіб, в результаті чого відповідач правомірно донарахував єдиний внесок та штрафні санкції та відповідно прийняв вимогу про сплату боргу.
Щодо скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області № 0013861305 від 01.08.2018 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2797 грн, з яких 2120 грн за основним платежем, 530 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та 147 грн. нарахованої пені то колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з огляду на наступне.
Підставою для прийняття цього рішення став висновок контролюючого органу про те, що позивачем порушено вимоги п. 180.1 пп. 2 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п. 183.2, п. 183.10 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, пп. 200.1 ст. 200 ПК України внаслідок не реєстрації платником податку на додану вартість.
Згідно з пп. 181.1. ст. 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.
Відповідно п. 183.10 ст.183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Як слідує з акту перевірки та пояснень представника відповідача, під час проведення перевірки встановлено, що згідно представлених до перевірки первинних документів (звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), контрольних стрічок, виданих накладних, виписок з банку по руху коштів на рахунках ФОп ОСОБА_2 у липні 2017 року досягнула обсягу виручки понад 1000000 грн, що у відповідності до п. 180.1 пп. 2 ст. 180, п. 181.1 ст. 181, п. 183.2, п. 183.10 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188, пп. 200.1 ст. 200 ПК України мало стати наслідком подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше 10.08.2017 та зареєструватись платником податку на додану вартість.
Однак колегія суддів встановила та представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що позивач в порушення вимог п. 183.10 ст.183 ПК України не подала відповідної заяви тобто не виконала свого обов'язку щодо реєстрації, що в свою чергу вказує на не нарахування та несплату ПДВ на рівні зареєстрованого платника ПДВ останньою.
Враховуючи вказане вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок відповідача, що позивачем порушено норми податкового законодавства щодо перебування останнім на спрощеній системі оподаткування, а тому контролюючий орган дійшов правильного висновку щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення № 0013861305 від 01.08.2018 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2797 грн, з яких 2120 грн за основним платежем, 530 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та 147 грн.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було частково неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи в частині задоволення позову, а тому апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області слід задовольнити і рішення суду першої інстанції в цій частині - скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Разом з цим суд вважає, що наведенні в апеляційні скарзі доводи ФОП ОСОБА_2 , висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області задовольнити.
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року у справі № 300/91/19 скасувати в частині задоволення позову та в цій частині прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 14 серпня 2019 року