06 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6281/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Шавеля Р.М.,
за участю секретаря Мельничук Б.Б.
представника відповідача Виш А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року (ухвалене головуючим - суддею Лозовський О.А. у м. Луцьку,) у справі № 140/345/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 № Ф-2822-52 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 14999, 94 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що він має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, однак в 2017 - 2018 роках взагалі не проводив незалежну професійну діяльність, а саме юридичну практику, в тому числі адвокатську діяльність та зовсім не отримував дохід від цієї діяльності про що свідчать його податкові звіти.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03.05.2019 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який у 2017 році не провадив незалежної професійної адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, був зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року, у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, відповідач правомірно відповідно до вимог Закону № 2464-VI обчислив суми єдиного внеску за 2017 рік в загальному розмірі 14999, 94 грн, що зазначив в оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що в 2017 - 2018 роках взагалі не проводив незалежну професійну діяльність, а саме юридичну практику, в тому числі адвокатську діяльність та зовсім не отримував дохід від цієї діяльності про що свідчать його податкові звіти. Також зазначає, що у 2017 році була частково зупинена його адвокатська діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України і у вказаний період не отримував жодного прибутку. Вважає, що оскаржувана вимога по формі і змісту незаконна, винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права, без будь - якого нормативного обгрунтування та ще і сфальсифікована, а тому є безпідставною та протиправною.
Відповідач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якій покликається на те, що доводи апелянта грунтуються лише на формальних міркуваннях, які є необгрунтованими та такими, що не відповідають реальним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. У зв'язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судовому засіданні представник відповідача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та надала пояснення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апелянт, в судове засідання на виклик суду не з'явився, хоча належним чином був повідомлений, явку уповноваженої особи не забезпечив, що не перешкоджає розгляду справи в його відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 24.12.2009 ОСОБА_1 отримав свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю.
З 13.01.2010 позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС у Волинській області як особа, що проводить незалежну професійну діяльність (адвокат), є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
14.11.2018 ГУ ДФС у Волинській області відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2822-52 в розмірі 14 999, 94 грн.
14.12.2018 позивач звернувся із скаргою до ДФС України про скасування вимоги ГУ ДФС у Волинській області №Ф-2822-52 від 14.11.2018.
29.01.2019 отримав відповідь ДФС України, якою мою скаргу залишено без задоволення та повідомлено, що дане рішення і вимога № Ф-2822-52 можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Позивач, вважаючи прийняту відповідачем вимогу № Ф-2822-52 від 14.11.2018 протиправною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №2464, виключно цим Законом визначаються, зокрема, платники єдиного внеску, а також порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 визначено, що платниками єдиного внеску є:
- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (пункт 1);
- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пункт 5).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-УІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, незалежно від отримання доходу (прибутку). При цьому особи, які провадять незалежну професійну діяльність, не звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони одночасно були найманими працівниками у роботодавців, визначених пунктом 1 ч.1 ст. 4 Закону № 2464.
Отже, з викладених вище обставин встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС у Волинській області як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокатська діяльність), на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 433, виданого 24.12.2009.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є самозайнятою особою в розумінні пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Питання обліку самозайнятих осіб як платників податків внормовано положеннями Глави 6 Податкового кодексу України.
Згідно з пп. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Відповідно до пп. 65.10.8 п. 65.10 ст. 65 Податкового кодексу України внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.
Підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є: наявність хоча б однієї з підстав, визначених п. 65.10 ст. 65 цього Кодексу для самозайнятої особи (пп. 67.1.2 п. 67.2 ст. 67 Податкового кодексу України).
Порядок зняття з обліку у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 67.3 ст. 67 Податкового кодексу України).
Так, з метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі - Порядок № 1588).
За змістом пп. 2 п. 11.22 Розділу ХІ Порядку № 1588 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку: заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП.
Відповідно до пп. 3 п. 11.22 Розділу ХІ Порядку № 1588 внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі, зокрема:
- внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;
- реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації;
- анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.
Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.
Так, частиною 6 вказаного Закону встановлено, що адвокатом може бути фізична особа, яка відповідає наведеним у законі критеріям та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» обумовлено, що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (ч. 7 ст. 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Крім цього відповідно до п. 1 ч. 1 ч. 3 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.
Разом з цим в матеріалах справи, котрі були предметом дослідження в судді першої інстанції, відсутні відомості щодо того, що позивач подавав до ради адвокатів регіону заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю чи заяви про зупинення адвокатської діяльності.
Однак позивач в апеляційній скарзі покликається на те, що у 2017 році була частково зупинена його адвокатська діяльність, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України, котрий долучається до апеляційного скарги у зв'язку з тим, що Єдиний реєстр адвокатів України був тривалий час заблокований.
Щодо цих доводів суд зазначає наступне.
Так відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частина 4 ст. 308 КАС України передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відтак колегія суддів дійшла висновку, що додані позивачем до апеляційної скарги додаткові докази на підтвердження своїх вимог, зокрема витяг з Єдиного реєстру адвокатів України про часткове зупинення його адвокатської діяльності у 2017 році, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки апелянтом не було надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, адже його доводи про те, що Єдиний реєстр адвокатів України був тривалий час заблокований нічим не підтверджено.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно облікових даних інтегрованої картки платника податків загальна сума заборгованості позивача з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 31.10.2018 становила 14999, 94 грн, а тому на вказану суму було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 №Ф-2822-52.
Таким чином, контролюючим органом складено вимогу про сплату боргу у відповідності до вимог чинного законодавства.
З огляду на встановлене колегія суддів вважає, що позивач не був позбавлений всіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що в свою чергу свідчить про наявність обов'язку щодо сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 травня 2019 року у справі № 140/345/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 14 серпня 2019 року