16 березня 2010 р. № 12/141-09-2721
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Лоуді"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р.
у справі №12/141-09-2721
за позовом Приватного підприємства "Лоуді"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арікол"
про стягнення 207 506,44 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Король Л.В. -довіреність у справі,
від відповідача: не з'явився,
Приватне підприємство "Лоуді" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арікол" і просило суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.48 т.3), стягнути з останнього 92 107,66 грн. основного боргу, 20 517,46 грн. інфляційних втрат, 105 845,74 грн. пені та 4310,21 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором купівлі-продажу товару №17.068.01 від 17.06.2008р., укладеним з ТОВ "Діловий стиль", щодо своєчасної та у повному обсязі оплати отриманого товару.
Своє право вимагати від відповідача виконання зобов'язання за вказаним договором, позивач обґрунтовує договором №22.049.01 від 22.04.2009р., укладеним між ним та ТОВ "Діловий стиль", відповідно до якого останній відступив своє право вимоги до відповідача позивачу.
У своєму відзиві на позов відповідач визнає вимоги лише на суму основного боргу та заперечує проти вимог щодо стягнення інфляційний втрат, 3% річних та пені, посилаючись на незаконність їх нарахування (а.с.11 т.3).
Рішенням господарського суду Одеської області від 28.09.2009р. (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 92107,66 грн. боргу, 31 032,39 грн. пені, 20 517,46 грн. інфляційних втрат, 4310,21 грн. 3% річних. В іншій частині позову відмовлено.
Вказане рішення мотивовано доведеністю позивачем факту неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання за договором купівлі-продажу товару щодо його оплати у визначений договором строк.
Що ж до заявленої до стягнення суми пені, то суд першої інстанції з'ясував, що встановлений у п.3.3. договору купівлі-продажу розмір пені, а саме 0,2%, не відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до ст.2 якого, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також судом з'ясовано, що період, за який позивачем нараховано пеню, а саме з 26.07.2008р. по 22.04.2009р., не відповідає вимогам ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Отже, з врахуванням наведених вимог закону, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що пеня має бути нарахована лише за 182 дні, тобто з 26.07.2008р. по 26.02.2009р., і її розмір складає 31 032,39 грн.
При цьому, судом зазначено, що протягом розгляду справи відповідачем не заявлено про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, а тому позовна давність строком в один рік судом не застосовується.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. (головуючий, суддя Лавренюк О.Т., судді Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я.) рішення суду першої інстанції зміно. Відповідно до постанови присуджено до стягнення з відповідача 92107,66 грн. боргу, 10 825,80 грн. пені, 8395,58 грн. інфляційних втрат, 1794,21 грн. 3% річних. В решти позову відмовлено.
Погодившись з доводами суду першої інстанції про правомірність заявлених вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість стягнення з відповідача 31 032,39 грн. пені, 20 517,46 грн. інфляційних втрат, 4310,21 грн. 3% річних і визнав за необхідність присудити до стягнення саме таких сум: 10 825,80 грн. пені, 8395,58 грн. інфляційних втрат, 1794,21 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції не наведено мотивів, з яких він дійшов такого висновку.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що між відповідачем (покупець) та ТОВ "Діловий стиль" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №17.068.01 від 17.06.2008р., за умовами якого продавець зобов'язався продати покупцю, а покупець купити у кредит з відстроченням платежу товар, зазначений у накладних, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п.1.2. договору, моментом переходу права власності на товар є момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної накладної, яка підтверджує факт передачі товару.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що відповідач здійснює оплату товару протягом 30 календарних днів, починаючи із дня одержання товару, якщо інше не зазначено в накладній, що є невід'ємною частиною укладеного договору. Датою одержання товару є дата підписання сторонами накладної.
Пунктом 3.3. договору встановлено, що у випадку прострочення платежу покупцем проти строків, зазначених у договорі, покупець сплачує пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу, за кожний календарний день такого прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань за даним договором.
Як з'ясовано судами, на виконання умов договору продавець -ТОВ "Діловий стиль" передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 1 350 041,66 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи товарними накладними.
Проте, на порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання виконав не у повному обсязі та з порушенням встановленого договором строку, а саме сплатив за придбаний ним товар лише 1 257 934,0 грн. При цьому, оплата за кожною накладною відбувалася із порушенням встановленого пунктом 3.1. договором строку. Станом на 23.03.2009р. заборгованість відповідача зі сплати за придбаний товар складає 92 107,66 грн., що також підтверджується підписаним між продавцем та покупцем актом звірки розрахунків (а.с.39 т.1).
22.04.2009р. між продавцем -ТОВ "Діловий стиль" та позивачем укладено договір уступки права вимоги №22.049.01 на підставі якого ТОВ "Діловий стиль" передало, а позивач отримав належне продавцю право вимоги до свого боржника -відповідача, що виникло у останнього за договором купівлі-продажу.
В силу ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З огляду на вимоги названих статей, а також умов пунктів 1.2., 1.3. договору відступлення права вимоги, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про те, що позивач, як новий кредитор, має право вимагати від відповідача виконання його зобов'язань за договором купівлі-продажу, як щодо оплати придбаного ним товару, так і додаткових обов'язків, які виникли внаслідок порушення відповідачем строків оплати товару.
Несплата відповідачем боргу у сумі 92 107,66 грн., а також виконання зобов'язання з оплати товару на суму 1 257 934,0 грн. з порушенням встановленого договором строку, стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч.7 ст.193 ГК України).
В силу ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Судами двох інстанцій встановлено та не заперечується відповідачем, що заборгованість відповідача зі сплати придбаного за накладними від 08.08.2008, від 19.09.2008, 05.10.2008, від 08.10.2008, від 09.10.2008, від 10.10.2008, від 16.01.2009, від 17.01.2009, 22.01.2009 товару складає 92 107,66 грн., і строк його оплати настав через 30 календарних днів від дати одержання товару за цими накладними.
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Для встановлення факту прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати придбаного товару як на суму боргу у розмірі 92 107,66 грн., так і на суму 1 257 934,0 грн., судом першої інстанції з'ясовано дату кожної поставки товару та встановлено дату, з якої відповідач є таким, що прострочив оплату товару, що надало можливість застосувати до нього передбачену ч.2 ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання за весь час прострочення щодо кожної поставки товару, а також нарахувати встановлену п.3.3. договору купівлі-продажу пеню.
При цьому, судом першої інстанції підставно взято до уваги, що розмір пені має відповідати Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а пеня, нарахована на суму основного боргу 92 107,66 грн. має бути нарахована лише за 182 дня, оскільки відповідно до ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Отже, колегія суддів вважає, що заявлені у даній справі вимоги про стягнення з відповідача суми несплаченого основного боргу - 92 107,66 грн. та нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих позивачем за порушення строків оплати отриманого та сплаченого товару на суму 1 257 934,0 грн., обґрунтовано задоволені судом першої інстанції частково.
Мотивованим є також висновок суду першої інстанції про незастосування до вимог щодо стягнення пені спеціального строку позовної давності в один рік, оскільки відповідач не заявляв про його застосування, як то передбачено ч.3 ст.267 ЦК України.
Що ж до доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції ст.83 ГПК України та ст.551 ЦК України, які надають право суду зменшувати розмір неустойки, то колегія суддів їх не бере до уваги з огляду на те, що судом апеляційної інстанції названі правові нормі не застосовувалися під час перегляду рішення суду першої інстанції.
Із змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції взагалі не вбачається, чим керувався суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині правомірно присуджених ним до стягнення сум 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.1 постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засідання. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Між тим, постанова суду апеляційної інстанції цим вимогам не відповідає.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його зміни.
За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Лоуді" задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2009р. у справі №12/141-09-2721 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Одеської області від 28.09.2009р.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій