09 березня 2010 р. № 23/125/09-18/149/09
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика", м. Київ (далі -ТОВ "Чесна музика")
на рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2009
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2009
зі справи № 23/125/09-18/149/09
за позовом ТОВ "Чесна музика"
до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя (далі -ПП ОСОБА_2)
про виплату компенсації та заборону вчиняти певні дії,
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -не з'яв.,
відповідача -не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
У травні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" звернулося з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 про стягнення компенсації за публічне виконання музичного твору без отримання дозволу в розмірі 37500,00 грн., штрафу в розмірі 10% від заявленої суми компенсації за публічне виконання музичного твору без отримання дозволу в розмірі 3750,00 грн. та про заборону будь-якого несанкціонованого використання тих музичних творів, на які позивач має виключні майнові авторські права.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.08.2009 (суддя Носівець В.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2009 (колегія суддів у складі: суддя Мойсеєнко Т.В. -головуючий, судді Коробка Н.Д. і Кричмаржевський В.А.), в позові відмовлено. Рішення мотивовано тим, що позивач не довів порушення відповідачем належних йому майнових авторських прав.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2009, рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2009 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що судом при прийнятті постанови порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 33, 43 ГПК України, ст.ст. 34, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 19, 418, 443 ЦК України, ст.ст. 1, 32, 43, 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 9 Закону України "Про інформацію".
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу позивача -без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи і правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.07.2007 ПП "Студія "МУН" (видавник) та учасники музичного гурту "Бумбокс", а саме громадяни України ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (правоволодільці), уклали договір про передачу авторських та суміжних прав № 27/07/07, згідно з умовами якого правоволодільці передали свої виключні майнові авторські права на твори, а також на використання запису виконання та фонограми виконання творів, які перелічені в додатку № 1 до договору.
Згідно з вказаним додатком № 1 було передано права на 10 музичних творів, в тому числі на пісню "Та4то" (автори музики ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, автор тексту ОСОБА_5, виконавець гурт "Бумбокс"). При цьому додатком № 1 передбачено, що всі права за договором від 27.07.2007 передаються видавнику строком на три роки, тобто з 27.07.2007 по 27.07.2010 на територію України.
Крім того, 01.07.2008 ТОВ "ПП "Студія "МУН" (ліцензіар) та ТОВ "Чесна музика" (ліцензіат) уклали ліцензійний договір № 17/08, згідно з умовами якого ліцензіар передав ліцензіату до 30.06.2009 права на використання творів, фонограм та кліпів способами, передбаченими цим договором.
Судами також встановлено, що за вказаним ліцензійним договором від 01.07.2008 позивачу були передані виключні майнові авторські права на використання творів, фонограм та кліпів способами, що перелічені в умовах цього договору, в тому числі щодо використання музичного твору "Та4то".
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів факту протиправного використання об'єкта інтелектуальної власності, оскільки надані ним по справі докази, а саме акт фіксації публічного виконання твору від 19.04.2009, відеозапис та фотознімки, не дають можливості дійти висновку про дійсну наявність тих обставин, з якими він пов'язує свої вимоги, а саме не дозволяють визначити час здійснення відеозапису та особу, яка його здійснювала, не дозволяють ідентифікувати технічний засіб, з якого лунав музичний твір, як належний відповідачу; не підтверджують ту обставину, що саме громадянин ОСОБА_7 як представник асоціації "Файненшл.Протекшн.Ло." у відповідний період часу знаходився в кафе "Бульвар". У зв'язку з цим суди зазначили про те, що акт про фіксацію використання об'єктів інтелектуальної власності від 19.04.2009 не може мати доказового значення, оскільки він був складений не уповноваженою особою та не був підписаний відповідачем.
З такими висновками обох судових інстанцій погодитись не можна.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач, наполягаючи на задоволенні своїх вимог, послався на такі обставини, згідно з якими 19.04.2009 громадянином ОСОБА_7, який є представником асоціації "Файненшл.Протекшн.Ло.", що діє в інтересах: авторського агентства "Чесна музика", яке є правоволодарем в Україні каталогу студії "MONOLIT", за участю громадянина ОСОБА_8 - представника об'єднаного Запорізького представництва асоціації "Дім авторів музики України" та інших організацій колективного управління, був виявлений факт неправомірного використання відповідачем твору "Та4то" в оригінальному виконанні гурту "Бумбокс". З цього приводу зазначеними особами був тоді ж складений акт про використання об'єкта інтелектуальної власності, а сам факт цього використання був зафіксований у відеозапису та фотозйомці.
З тих же матеріалів справи випливає, що на підтвердження своїх пояснень позивачем, окрім документів, що мали підтверджувати наявність у нього відповідних прав відносно зазначеного твору, були надані: копія акта від 19.04.2009, складеного ОСОБА_7 за участю ОСОБА_8, згідно якого 19.04.2009 у вечірній період часу був виявлений факт використання приватним підприємцем ОСОБА_2 в процесі її господарської діяльності, що відбувається за адресою: АДРЕСА_1, твору "Та4то" шляхом його публічного виконання з використанням стаціонарної системи озвучування кафе; диск для лазерних систем зчитування, на якому, за поясненнями позивача, зафіксований відеозапис на підтвердження факту використання музичного твору; копії фотознімків з відображенням системи озвучування кафе та копія рахунку з відображенням відповідного замовлення напоїв в кафе "Бульвар".
Наданим по справі доказам суди дали поверхню та розрізнену оцінку, що не дає можливості дійти висновку про те, що постановлені ними рішення ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають закону.
Так, твердження судів про неможливість, з огляду на подані позивачем докази, встановити фактичні обставини справи щодо часу та місця виявленого порушення, а також особи, яка мала відношення до його фіксації, не можна визнати такими, що відповідають дійсності. Відповідно до ст. 43 ГПК України, подані за справою докази суди мали оцінювати на підставі закону та за таким своїм внутрішнім переконанням, яке повинно було ґрунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. У цьому зв'язку із загального змісту тих фактичних даних, які були подані за справою позивачем, вбачається, що у своїй сукупності вони містять в собі певну інформацію відносно зазначених вище питань, а тобто дають можливість визначитись як щодо часу та місця вчиненого порушення, про існування якого стверджує позивач, так і щодо особи причетної до його фіксації. До того ж, згідно письмових пояснень відповідача, які були ним подані суду у зв'язку з заявленим позовом, і яким суд не дав ніякої оцінки, він підтверджував сам факт перебування громадянина ОСОБА_7 в кафе "Бульвар" у вищезазначений період часу.
Стверджуючи про недостовірність даних, які були відображені в акті про фіксацію використання об'єктів інтелектуальної власності від 19.04.2009, відповідач посилався на те, що громадянин ОСОБА_7 перебував в кафе один. Знаходячись в приміщенні, ніякого акта не складав, а отже причетність до складання цього документу з боку інших осіб, які позначені в самому акті як присутні особи, не могла мати місця. Відповідно до цього подані позивачем докази, за твердженням відповідача, не можуть бути визнані достовірними. З свого боку на підтвердження обґрунтованості вищезазначених обставин відповідач послався на пояснення працівників кафе.
Всупереч вимогам ст.ст. 47, 43 ГПК України, суди не вжили ніяких заходів для перевірки наданих сторонами пояснень щодо суті спору та поданих ними доказів. Однак, в той же час, не виявивши в поданих позивачем доказах будь-яких суперечностей із тими поясненнями, які останнім були надані в ході розгляду справи, обидві судові інстанції, пославшись на підстави формального змісту, відхилили їх, зазначивши про те, що вони не мають доказового значення.
Так, відхиляючи поданий позивачем акт фіксації використання об'єктів інтелектуальної власності як недостовірний доказ, суди не притягнули до участі у справі коло всіх тих осіб, які мали відношення до його складання та не отримали від них пояснень з цього приводу. Відповідним чином суди не перевірили і обґрунтованість заперечень відповідача, не притягнувши до участі у справі тих працівників кафе, на письмові пояснення яких він опирався, заперечуючи проти позову. В той же час, у відповідності із вимогами ст. 30, частини другої ст. 32 ГПК України, суди мали процесуальну можливість для здійснення такої перевірки.
Відхиляючи причетність відповідача до вчинення дій, пов'язаних із несанкціонованим публічним виконанням твору, суди послались на те, що подані позивачем докази не дозволяють достовірно встановити, що таке виконання відбувалось з використанням саме стаціонарної системи озвучування кафе, а тобто публічно відповідачем в процесі його господарської діяльності, оскільки не була виключеною можливість, що звучання відтворювалось за допомогою технічного засобу, який відповідачу не належить.
Така оцінка поданих за справою доказів носить припустимий характер, і оскільки вона не опирається на будь-які встановлені за справою фактичні дані, її не можна визнати правильною.
У цьому зв'язку, дійшовши висновку про безпідставність заявленого позову, суди не звернули уваги на те, що відповідно до наявних матеріалів справи відповідач у своїх відзивах на позов не наводив будь-яких конкретних обставин, які б спростовували обґрунтованість пояснень позивача щодо використання ним музичного твору. Більш того. Заперечуючи сам факт такого використання, відповідач, в той же час, стверджував про неможливість вчинення ним таких дій з огляду на те, що в зазначений період часу він особисто в кафе не знаходився.
Наведеній частині пояснень відповідача суди також не дали ніякої оцінки і, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, не з'ясували у нього чи існують взагалі обставини, які були б спроможні спростувати обґрунтованість висунутих проти нього вимог і, якщо такі існують, то якими доказами вони підтверджуються.
Висновку про те, що акт про використання музичного твору був складений неуповноваженою особою, суди, як це вбачається із змісту оспорюваних рішень, дійшли на підставі того, що зазначена асоціація не укладала з позивачем договору на управління його майновими правами. Суди також зазначили про те, що позивач не вправі посилатись на цей акт, оскільки він був складений особою, яка не мала відношення до Державного департаменту інтелектуальної власності та за відсутності представників органів внутрішніх справ, в той час як уповноваженим представникам саме цих відомств і належить право щодо здійснення відповідних перевірок та фіксації виявлених порушень.
Такі висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на законі і не можуть бути визнані правильними.
Як вбачається із змісту документів, які є наявними в матеріалах справи, в липні 2008 року товариство "Чесна музика", а тобто позивач, зверталось до асоціації "Файненшл.Протекшн.Ло." з пропозицією провести моніторинг кафе, барів, ресторанів тощо на предмет виявлення фактів використання тих музичних творів, відносно яких товариство володіє певним обсягом прав, та видало зазначеній особі відповідну довіреність. У цьому зв'язку суди не прийняли до уваги, що в даному випадку чинне законодавство не обмежує право позивача обирати спосіб відповідного контролю за дотриманням належних йому прав відносно об'єктів інтелектуальної власності і не взяли до відома, що відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При вирішенні справи суди безпідставно послались на те, що позивач не надав належних доказів в обґрунтування розміру грошової суми компенсації, яку він вимагав до стягнення, оскільки така обставина, відповідно до вимог ст.ст. 50, 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", не може розглядатись як самостійна підстава для відмови у задоволенні позову.
Оскільки судами, як про це вже зазначалось вище, було встановлено, що на період 19.04.2009 позивач володів відповідним обсягом прав відносно музичного твору "Та4то", їхні подальші посилання на відсутність даних про реєстрацію цього твору, а також на те, що на час прийняття рішення судом першої інстанції строк дії укладеного позивачем ліцензійного договору закінчився, не можна визнати такими, що ґрунтуються на законі.
За наведених обставин Вищий господарський суд дійшов висновку про те, що подані за справою фактичні дані, а отже і обставини самої справи, були досліджені попередніми судовими інстанціями односторонньо і неповно, а тобто з порушенням вищенаведених вимог процесуального законодавства. Це дає підстави для скасування прийнятих за справою судових рішень з передачею самої справи на новий розгляд.
У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, предметно з'ясувати у відповідача на чому саме ґрунтуються його заперечення проти позову і чи пов'язані вони із запереченням самого факту використання зазначеного твору. За наявності таких заперечень з'ясувати у відповідача коло тих обставин, які на його думку спростовують факт використання ним твору та запропонувати йому подати до суду відповідні докази.
У випадку, якщо подані за справою докази викликатимуть сумнів з точки зору достовірності відображеної в них інформації, - вжити відповідних заходів для їх перевірки.
На підставі поданих, а також додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1117 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 07.08.2009 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 03.11.2009 зі справи № 23/125/09-18/149/09 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов
Суддя В. Харченко