Справа №22ц - 1344/10 Головуючий в І інстанції - Ритов В.І.
Категорія 46 Доповідач Кузнєцов В.О.
15 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Приходченко А.П.
суддів - Кузнєцова В.О., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Журавель Ю.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ будинку між подружжям та визнання права власності на 2/3 частини, -
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ будинку між подружжям та визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1.
В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що 29 вересня 1990 року уклала шлюб з відповідачем, а у 2007 році шлюб було розірвано. Від шлюбу мають троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Дітей позивачка забезпечує сама, двоє неповнолітніх дітей знаходяться на її утриманні.
В 2001 році вона з відповідачем на їх спільні кошти придбали спірне домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 27 грудня 2001 року. Придбаний будок є спільним майном подружжя і їй має належить Ѕ частина, але враховуючи те, що неповнолітні діти проживають з нею та знаходяться на її утриманні, просила суд відійти від рівності часток та визнати за нею право власності на 2/3 частини домоволодіння.
Заочним рішенням Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
З таким рішенням не погодилась позивачка та звернулась до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Крім того, згідно витребуваної інвентаризаційної справи спірний будинок зареєстрований за СВК „Могилівський”, а сам по собі договір купівлі - продажу без його реєстрації не є доказом того, що у сторін виникло право власності на придбане майно, тому суд не може вирішувати питання про поділ майна, яке не належить подружжю.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
29 вересня 1999 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб.
27 грудня 2001 року між СВК „Могилівський” та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі - продажу спірного домоволодіння АДРЕСА_1, тобто під час шлюбу відповідача з позивачкою.
Висновок суду першої інстанції, проте що домоволодіння є нерухомим майном, а тому договір купівлі - продажу повинен бути зареєстрований в БТІ і лише після державної реєстрації у покупця виникає право на вказане майно, є безпідставним, оскільки такий порядок набуття права власності на нерухоме майно передбачено нормами ЦК України 2003 року, а на час виникнення права власності у сторін, діяв ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК Української РСР 1963 р. п раво власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 ст. 22 КпШС Української РСР від 20 червня 1969 року ( який діяв на той час ) встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули право спільної сумісної власності на спірне домоволодіння у 2001 році з моменту укладення договору купівлі - продажу та передачі їм у користування будинку.
Статтею 28 КпШС передбачалось, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 5 ЦК України встановлено, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулюються актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Так, відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно частинам 2, 3 ст. 70 СК України може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
На думку колегії суддів, застосування норм частин 2, 3 ст. 70 СК України до даних правовідношень є неможливим, оскільки права та обов'язки сторін щодо спірного майна виникли в момент придбання цього майна, тобто у 2001 році, тому правовий режим цього майна та правовідносини сторін із приводу нього регулюються нормами КпШС.
Наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей автоматично не надає позивачці підстав для задоволення позову в повному обсязі. Відповідач приймає участь в утриманні неповнолітніх дітей .
Також, згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Посилання сторін про досягнення між ними домовленостей щодо розподілу спірного домоволодіння у справі відсутні.
Виходячи з викладеного, колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувавши рішення суду та постановивши нове, яким визнати за позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 за кожним право власності по Ѕ частини на домоволодіння АДРЕСА_1.
В інший частині у задоволенні позову відмовити за їх безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п. 3, 4, ст. 313 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати заочне рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2009року.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частини за кожним на домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з: А - 1 шлакоблоковий обкладений цеглою житловий будинок жилою площею 47,8 (сорок сім цілих вісім десятих) кв.м., Б - 1 шлакоблоковий вхід в погріб, В - 1 цегляна убиральня, № 1 свердловина.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.
Судді: