11 березня 2010 р. № 6/9-2/74
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів :Бакуліної С.В.,
Рогач Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиРегіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області
на постановувід 08.12.2009 року Львівського апеляційного
господарського суду
у справі№ 6/9-2/74
господарського суду Івано-Франківської області
за позовомРВ ФДМУ по Івано-Франківській області
до відповідача-1:
до відповідача-2:Державного лісопромислового підприємства “Прикарпатліс”
Івано-Франківського обкому профспілки працівників лісових галузей України
третя особа на стороні відповідача:Міністерство промислової політики України
провизнання недійсними додаткових угод до договору оренди та звільнення приміщень
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: не з'явились
від відповідача-1:
від відповідача-2:
від третьої особи:не з'явились
не з'явились
не з'явились
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Круглова О.М.) від 08.07.2009 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Гнатюк Г.М., судді -Мирутенко О.Л., Мурська Х.В.) від 08.12.2009 року, у справі № 6/9-2/74 в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.43 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу відповідачі та третя особа не надіслали.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору оренди нерухомого майна №01-ДЛП від 01.06.2001 року (а.с.6-9), орендодавець, Державне лісопромислове підприємство (далі -ДЛП) “Прикарпатліс”, передав, а орендар, Івано-Франківський обком профспілки працівників лісових галузей України, прийняв у строкове платне користування нерухоме майно (об'єкт оренди), що знаходиться на балансі відповідача-1 (балансоутримувача). Об'єктом оренди є нежитлове приміщення четвертого поверху, кабінети №№407, 409, 411, площею 50,9 кв.м. в адмінбудинку ДЛП “Прикарпатліс” за адресою: вул. Василіянок, 48 в м. Івано-Франківську (п.1.1. договору).
Згідно п.10.1. договору, останній укладений терміном з 01.06.2001 року до 31.12.2001 року, що було погоджено з Мінпромполітики України.
29.12.2001 року сторонами підписано додаток №1 до договору оренди №01-ДЛП, згідно якого договір оренди продовжується до 31.12.2002 року (а.с.11).
01.09.2002 року між відповідачами укладено угоду про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, якими змінено розмір та місце розташування об'єкта оренди, змінено розмір орендної плати та продовжено дію договору до 01.09.2003 року (а.с.12-15).
Додатком №3 без дати до договору №01-ДЛП термін дії договору продовжено до 31.12.2005 року (а.с.17).
Додатком №4 від 25.12.2003 року змінено розмір орендної плати та продовжено дію договору до 31.12.2008 року (а.с.18). Як вбачається з пояснень відповідачів, додаткова угода №4 до договору оренди майна ДЛП “Прикарпатліс” з Івано-Франківським обкомом профспілки працівників лісових галузей України, була укладена за наявності згоди Міністерства промислової політики України від №10/4-3-147 від 28.09.2001 року та з дотриманням вимог ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Додатковою угодою від 01.08.2006 року збільшено розмір орендної плати, констатовано факт продовження дії договору до 31.12.2008 року (а.с.20).
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод (додатку №4 від 25.12.2003 року, додаткової угоди від 01.08.2006 року) до договору №01-ДЛП від 01.06.2001 року, укладеного між Державним лісопромисловим підприємством “Прикарпатліс” та Івано-Франківським обкомом профспілки працівників лісових галузей України. Позивач вважає, що спірні додатки на момент укладення суперечили ст.ст.5, 9 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки продовження дії договору не було погоджено з органом управління державним майном та з моменту набрання чинності Господарського кодексу і Цивільного кодексу України, тільки Фонд державного майна України і його регіональні відділення є орендодавцями державного майна; п.2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786, в частині зміни розміру орендної плати без погодження з Регіональним відділенням ФДМ України по Івано-Франківській області. У зв'язку з наведеним просить визнати спірні додатки недійсними на підставі ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, ст.287 ГК України.
Задовольняючи позовні вимоги суди правомірно виходили із такого.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства; особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктом 7 частини 4 Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого Указом Президента України №849/2001 від 21.09.2001 року, передбачено виконання Мінпромполітики України функцій з управління об'єктами державної власності. Засновником ДЛП “Прикарпатліс” є Мінпромполітики України відповідно до наказу №22 від 22.05.2001 року, згідно якого адмінбудинок переданий на баланс і повне господарське відання.
Згідно ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями є, зокрема, підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв.м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м.
Колегія суддів звертає увагу судів, що на момент укладення спірного Додатку №4 редакція вищенаведеної норми не містила обумовлення щодо можливості передачі підприємствами в оренду нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 кв.м. на одне підприємство.
Враховуючи, що додаткова угода №4 до договору оренди майна була укладена до набуття чинності положеннями ЦК України (в редакції 2003 року) та ГК України, і була укладена з дотриманням порядку укладення договорів, що діяв на момент підписання додаткової угоди, тобто, за наявності згоди Міністерства промислової політики України від №10/4-3-147 від 28.09.2001 року та з дотриманням вимог ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, суди дійшли вірного висновку про відсутність підстав для визнання її недійсною.
Крім цього, згідно ч.2 ст.21 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України. Як вбачається з матеріалів справи, орендна плата збільшувалась у зв'язку із внесенням змін до Методики в частині визначення орендних ставок та зміни експертної вартості об'єкта оренди, які впливали на розмір встановленої за погодженням з позивачем орендної плати. Як вбачається з п.2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, таке погодження вимагається при укладенні договору. Оскільки в даному випадку позивачем не доведено, що відповідачами невірно визначено розмір орендної плати, а також не доведено факту завдання збитків державі сплатою орендних платежів у меншому розмірі, ніж передбачено Методикою, відсутні підстави для визнання недійсною також і додаткової угоди від 01.08.2006 року.
Враховуючи наведене постанова Львівського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу РВ ФДМУ по Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 року у справі №6/9-2/74 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 року у справі №6/9-2/74 -без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
С у д д і С.Бакуліна
Л.Рогач