10 березня 2010 р. № 2/83
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:Губенко Н.М.,
Суддів : Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В. (доповідач),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиАкціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ "КАІС"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 р.
у справі№ 2/83 господарського суду м. Києва
за позовомЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"
до
третя особа1) Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", 2) Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ "КАІС"
ТОВ "Агропромисловий комбінат "Ніжинський"
провизнання договору уступки права вимоги недійсним
за участю представників сторін:
позивача Кліментьєва І.Л., Гевелюк М.М.,
відповідача 1
відповідача 2
третьої особиФедяйнова О.М.,
не з'явилися,
не з'явилися,
Рішенням господарського суду м. Києва від 17.06.2009 р. (суддя: Балац С.В., Літвінова М.Є., Ярмак О.М.) позов задоволено: визнано недійсним договір, укладений відповідачами 31.01.2006 р. про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/615. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 р. (судді: Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.) вказане рішення залишене без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі, відповідачі звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм права та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційних скарг та правильність застосування господарськими судами норм права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як з'ясували господарські суди, спірні правовідносини сторін виникли на підставі укладених між сторонами кредитних договорів, зокрема: 23.04.2004 р. відповідач-1 та позивач уклали договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 02-23/182, за яким позивачу надано кредит окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості 2000000 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.02.2005. Додатковою угодою № 1 від 23.07.2004 р. до договору №02-23/182, ліміт заборгованості збільшено до 2300000 грн.
З метою забезпечення виконання зобов'язань, 23.04.2004 р. сторони уклали договір іпотеки №05-12/692, за яким позивач передав відповідачу-1 в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилу будівлю (літ. А) площею 2911,6 м2, розташовану у м. Київ, просп. Маяковського, 6.
30.04.2004 р. між відповідачем-1 та ТОВ "АПК "Ніжинський" укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 02-23/207, за яким відповідач-1 надав третій особі кредит окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості 2000000 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.04.2005.
30.04.2004 р. відповідач-1 та позивач уклали договір іпотеки № 05-12/615 (з майновим поручителем), за яким позивач у якості забезпечення виконання всіх зобов'язань третьої особи за договором № 02-23/207 передав відповідачу-1 в іпотеку нерухоме майно, а саме нежилу будівлю (літ. А), заг. площею 2911,6 м2, розташовану у м. Київ, проспект Маяковського, 6 (п. 1.1. договір іпотеки № 05-12/615).
30.04.2004 р. між відповідачем-1, позивачем та третьою особою укладено договір поруки № 05-12/844, за яким позивач поручився перед відповідачем-1 у повному обсязі солідарно відповідати за виконання третьою особою зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках передбачених договором № 02-23/207 (п. 1 договору поруки № 05-12/844). Згідно умов вказаного договору, погашення кредиту мало здійснюватися частинами до 01.04.2005 р. -строк виконання зобов'язання.
Спір між сторонами виник з приводу передачі відповідачем-1 відповідачу-2 у відповідності до укладеного договору уступки від 19.12.2005, права вимоги до ЗАТ “ВТФ “Радосинь” за вказаними кредитними договорами №02-23/182 від 23.04.2004, №02-23/207 від 30.04.2004, а також права вимоги за договором іпотеки №05-12/615 від 30.04.2004 (згідно договору відповідачів про уступку права вимоги від 31.01.2006).
Господарські суди встановили, що 23.12.2004 р., до настання строку виконання зобов'язання, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. вчинив виконавчий напис, за яким запропоновано звернути стягнення на нежилу будівлю (літ. "А") площею 2911,6 м2, розташовану у м. Київ, просп. Маяковського, 6. У виконавчому написі вказано, що ця будівля передана в іпотеку позивачем, в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором №02-23/182. Згідно виконавчого напису вимоги АКБ “Укрсоцбанк” підлягають задоволенню за рахунок коштів, виручених від реалізації заставленого майна в сумі 1983239,64 грн.
23.12.2004 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. вчинив виконавчий напис, яким запропонував звернути стягнення на автомобілі позивача. В цьому виконавчому написі вказано, що автомобілі передані позивачем в заставу відповідачу-1 за договором застави від 23.07.2004 р. за реєстр. №2341, в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором №02-23/182. Згідно виконавчого напису вимоги АКБ СР “Укрсоцбанк” підлягають задоволенню за рахунок коштів, виручених від реалізації заставленого майна в сумі 1983239,64 грн.
15.02.2005 р., тобто до настання строку виконання зобов'язання, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. вчинив виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на нежилу будівлю (літ. "А") площею 2911,6 м2, розташовану у м. Київ, просп. Маяковського, 6. У виконавчому написі вказано, що ця будівля передана в заставу позивачем, який виступає майновим поручителем третьої особи за договором №02-23/207. Згідно виконавчого напису вимоги АКБ СР “Укрсоцбанк” підлягають задоволенню за рахунок коштів, виручених від реалізації заставленого майна в сумі 2149947,15 грн., з яких 1892129,85 грн. сума кредиту.
18.03.2005 р. Відділ ДВС Деснянського РУЮ в м. Києві відкрив виконавчі провадження по виконанню вчинених виконавчих написів на користь АКБ "Укрсоцбанк".
Господарські суди з'ясували, що 25.07.2005 р. відповідач-1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ "Агропромисловий комбінат "Ніжинський", ЗАТ "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Гевелюка М.М. про стягнення заборгованості за кредитом, пені та штрафу на загальну суму 2484143,07 та збитків від інфляції в розмірі 65134,54 грн. на підставі договору №02-23/207.
25.07.2005 відповідач-1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ЗАТ "ВТФ "Радосинь" та Гевелюка М.М. про стягнення заборгованості в сумі 1928142,25 грн. за договором № 02-23/182 від 23.04.2004 та додаткової угоди №1 до нього.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.09.2005 справи за позовами відповідача-1 об'єднані в одне провадження за № 2-315/1. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.01.2006. здійснена заміна позивача (стягувача) з АКБ “Укрсоцбанк” на УАСП ТОВ “Каіс” як правонаступника на підставі укладеного між сторонами договору уступки права вимоги від 19.12.2005 за кредитними договорами №02-23/182 від 23.04.2004, №02-23/207 від 30.04.2004.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2006 у справі № 2-315/1 (т.2, а.с.43) за позовом відповідача-2 до позивача, Гевелюка М.М., за участю третьої особи АКБ СР "Укрсоцбанк" про стягнення заборгованості та за позовом відповідача-2 до третьої особи, позивача та Гевелюка М.М., за участю третьої особи АКБ СР "Укрсоцбанк" про солідарне стягнення заборгованості позов задоволено та вирішено: стягнути з позивача та Гевелюка М.М. в солідарному порядку на користь відповідача-2 1902423,21грн.; стягнути з позивача на користь відповідача-2 збитки від інфляції в сумі 105318,39 грн.; стягнути з третьої особи, позивача та Гевелюка М.М. в солідарному порядку на користь відповідача 2 - 1800607,93грн.; стягнути з третьої особи на користь відповідача-2 збитки від інфляції в сумі 84097,16 грн.
17.10.2006 на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2006 у справі № 2-315/1 видано виконавчі листи. 30.10.2006 ДВС Деснянського району м.Києва відкрито виконавчі провадження за виконавчими листами, виданими на виконання рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2006 у справі № 2-315/1.
31.01.2006 між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір, про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/615, реєстровий № 1468., за яким відповідач 1 відступив, а відповідач 2 набув права за договором іпотеки.
Господарські суди встановили, що ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2006 у справі №2а-290/06 допущено заміну стягувача -АКБ "Укрсоцбанк" його правонаступником - УАСП ТОВ "КАІС" у зведеному виконавчому провадженні по примусовому виконанню: виконавчого напису по договору іпотеки №05-12/692 від 23.04.2004, вчиненого 23.12.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М.; виконавчого напису за реєстр. № 1394 по договору застави майна № 32-12/34 від 23.04.2004, вчиненого 23.12.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П.; виконавчого напису за реєстр. №497 до договору іпотеки №05-12/615 від 30.04.2004, вчиненого 15.02.2005 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. про стягнення з ЗАТ "ВТФ "Радосинь" на користь АКБ "Укрсоцбанк" грошових коштів за рахунок іпотеки - нежилої будівлі, площею 2911,6 м2, розташованої у м. Київ, просп. Маяковського, 6, а також 1984939,64 грн. за рахунок заставленого майна.
Господарські суди зазначили, що відповідачі порушили вимоги процесуального закону, а також Закону України „Про виконавче провадження”, якими не передбачена можливість заміни сторони у зобов'язанні шляхом укладення договору про уступку права вимоги, на стадії виконання (після відкриття виконавчого провадження). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі № 6/408.
Крім того, суд зазначив, що АКБ "Укрсоцбанк" неодноразово звертав стягнення на майно позивача за кредитними договорами №02-23/182 від 23.04.2004, №02-23/207 від 30.04.2004, шляхом вчинення виконавчих написів нотаріусами та стягнення заборгованості за кредитами в судовому порядку, згідно рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05.04.2006.
За вчиненими виконавчими написами в березні 2005 р. за зверненням відповідача-1 та отриманими відповідачем-2 виконавчими листами в жовтні 2006 р., орган ДВС відкрив окремі виконавчі провадження щодо стягнення з позивача однієї й тієї ж заборгованості за кредитними договорами №02-23/182 від 23.04.2004, №02-23/207 від 30.04.2004 на користь АКБ "Укрсоцбанк" (за виконавчими написами), а також на користь УАСП ТОВ "КАІС" за рішенням суду (враховуючи укладений між відповідачами договір уступки права вимоги за кредитними договорами). Такі обставини могли призвести до подвійного звернення стягнення заборгованості з ЗАТ "ВТФ "Радосинь", що є неприпустимим.
У грудні 2007 р. матеріали виконавчих проваджень були передані до Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в м. Києві, які були об'єднані у зведене виконавче провадження. У зведеному виконавчому провадженні, яке відкрито в Підрозділі державної виконавчої служби Головного Управління юстиції в м. Києві, згідно Реєстру виконавчого провадження по Радосинь, станом на 07.12.2007 обліковується стягнення з позивача на користь відповідача-2 суми боргу за кредитним договором №02-23/182 - 1984939,64 грн., 1983239,64 грн. по двом виконавчим написам нотаріуса (Ковальчук, Шевчук) (звернення стягнення на будівлю та на автомобілі), а також 1800607,93 грн. - по рішенню Дніпровського районного суду.
Заборгованість позивача на користь відповідача-2 по кредитному договору № 02-23/207 обліковується двічі по виконавчому напису нотаріуса (Ковальчук) стягується сума 2149947,15 грн. та 1902423,21 грн. по рішенню Дніпровського районного суду, тобто двічі.
Відповідач-1 ще до відступлення права вимоги за договором, реєстр. № 187 про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/615, реєстр. № 1468., неодноразово, 23.12.2004, 23.12.2004, 15.02.2005 звертався до приватних нотаріусів, якими вчинені виконавчі написи про звернення стягнення на майно позивача, яке було заставлене та забезпечувало виконання позивачем зобов'язань третьої особи за основним кредитним договором, який породжує обов'язки. Державний виконавець відкрив виконавчі провадження по виконанню виконавчих написів згідно постанов про відкриття виконавчого провадження від 18.03.2005 №179/15 та від 18.03.2005 №181/15, на користь ЗАТ „Укрсоцбанк”.
Дійсність договору відступлення права вимоги від 31.01.2006 за договором іпотеки №05-12/615 від 30.04.04 є предметом розгляду у даній справі, оскільки спір між сторонами виник з приводу правомірності його укладення.
Господарські суди прийшли до висновку, що на час укладення договору, правовідносини за кредитними договорами та за договорами іпотеки були припинені. У припиненому зобов'язанні заміна сторони є неможливою. На момент укладення Договору про уступку права вимоги за кредитними договорами та договору про відступлення прав за договорами іпотеки, проводилось стягнення за виконавчими написами нотаріусів, а отже з моменту відкриття виконавчого провадження відповідач-1 набув у виконавчому провадженні -статусу стягувача.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, ч.3 вказаної статті визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 515 ЦК України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язанні, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування завданої шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Після вчинення виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження, цивільно-правові відносини між позивачем, відповідачами та третьою особою припинились, та виникли нові правовідносини, які засновані на державному примусі, є відносинами виконавчого провадження.
В силу ч. 5 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Тобто Закону України “Про виконавче провадження”передбачає лише один випадок заміни стягувача -правонаступництво. ЦК України визначає лише два види правонаступництва: перехід прав фізичної особи до її спадкоємців та перехід прав юридичної особи, яка реорганізується до юридичних осіб, створених у процесі реорганізації. З аналізу вказаних вище норм вбачається, що стягувач -юридична особа за виконавчим документом може бути змінений лише в разі його реорганізації, а не в разі уступки прав вимоги. В даній справі ні реорганізації, ні ліквідації відповідача-1 не відбувалося.
Натомість відповідачами в порушення вимог закону було укладено спірний договір про уступку права вимоги від 31.01.2006 р.
Згідно ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України. В силу ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зазначене відповідає також правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 05.10.2004 № 6/408.
Враховуючи викладене, суди прийшли до висновку, що на час укладення оспорюваного договору, правовідносини за Кредитними договорами та за договорами іпотеки були припинені. У припиненому зобов'язанні заміна сторони є неможливою. На момент укладення Договору про уступку та договорів про відступлення прав за договорами іпотеки, проводилось стягнення за виконавчими написами нотаріусів, з моменту відкриття виконавчого провадження Відповідач-1 набув у виконавчому провадженні -статусу стягувача.
Відповідач-1 неправомірно відступив своє право вимоги, яке нерозривно пов'язано з особою кредитора. 3аміна стягувача (а отже і кредитора) у виконавчому провадженні суперечить закону, оскільки для юридичних осіб правонаступництво можливе лише за умов реорганізації підприємства або організації, а не на підставі укладення договору про уступку права вимоги.
Господарські суди прийшли до вірного висновку щодо обґрунтованості позову, оскільки спірний договір укладено сторонами з порушенням вимог закону, а відтак правомірно визнали спірний договір реєстр. № 187 про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/615, реєстр. № 1468., укладений відповідачами31.01.2006 р., недійсним.
Суди попередніх інстанцій також зазначили, що оспорюваний договір про уступку права вимоги від 31.01.2006, укладений відповідачами не є договором факторингу з огляду на зміст договору, який було укладено з метою здійснення заміни сторони у зобов'язанні.
Матеріали справи свідчать про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності та прийняв постанову, яка відповідає обставинам справи та вимогам закону. Твердження оскаржувачів про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, Вищий господарський суд України,
Касаційні скарги Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", Українсько-американського спільного підприємства у формі ТОВ "КАІС" залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 р. у справі № 2/83 залишити без змін.
Головуючий Н. Губенко
СуддіТ. Барицька
С. Мирошниченко