06 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/4129/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Колос І.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент)
на рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2019 (суддя Ковтун С.А.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 [колегія суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Чорна Л.В., Чорногуз М.Г.]
зі справи № 910/4129/17
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО КАПІТАЛ БУД» (далі - Товариство)
до Департаменту,
Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві (далі - Служба),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Підприємство),
про відшкодування шкоди в розмірі 172 000 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення з Департаменту 742 386 грн. у якості відшкодування шкоди.
1.2. Позовна заява з посиланням на приписи статей 1173, 1174, 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивована тим, що належна Товариству на праві власності нежитлова будівля була фактично зруйнована (знищена) на підставі виданого Департаментом доручення від 24.03.2014 № 48/03-14 щодо знесення павільйону та будівельного майданчика за адресою: м. Київ, бул. Дружби Народів, 30 (далі - Доручення), у результаті чого позивачу заподіяні збитки в розмірі вартості знищеного майна, балансова вартість якого становить 172 000 грн. При цьому в подальшому Доручення постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 зі справи № 826/14255/14 визнане протиправним і скасоване.
У заяві про збільшення розміру позовних вимог Товариство, посилаючись на висновок судової оціночно-будівельної експертизи, просить стягнути в якості відшкодування шкоди 742 386 грн. (відновна вартість майна).
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019, позов задоволено частково: стягнуто з бюджету міста Києва через Службу на користь Товариства 484 036 грн. шкоди; стягнуто з Департаменту на користь Товариства 6 520 грн. витрат на експертизу та до Державного бюджету України 7 260,54 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що: майно Товариства внаслідок неправомірних дій Департаменту щодо прийняття протиправного Доручення було знищено, що є підставою для припинення права власності (статті 346 ЦК України); це припинення не носить правомірний характер, оскільки є наслідком неправомірного рішення, що дає підстави стверджувати про заподіяння позивачу шкоди. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що саме ринкова вартість, визначена відповідно до висновку експерта, визначає реальну вартість майна на момент розгляду справи, у зв'язку з чим розмір збитків як грошове вираження заподіяної шкоди становить 484 036 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
Департамент, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти зі справи скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Суди попередніх інстанцій не врахували того, що у Товариства відсутнє зареєстроване в установленому порядку право власності/користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об'єкт, відсутні будь-які дозвільні документи на проведення будівельних робіт, які б давали можливість ідентифікувати зазначену позивачем нерухомість, встановити її фактичне місцезнаходження.
4.1.2. Місцевий і апеляційний господарські суди не врахували співвідношення дій Департаменту і Підприємства при проведенні демонтажу спірного приміщення (дій Департаменту у видачі Доручення щодо демонтажу і дій Підприємства щодо безпосереднього демонтажу).
4.1.3. Суди не застосували приписи статті 104 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в оцінці висновку експерта.
4.2. Доводи інших учасників справи
Товариство, Служба і Підприємство правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Товариство за договорами купівлі-продажу однієї другої частки нежитлової будівлі від 27.01.2014 і від 28.01.2014, посвідченими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Наталією Григорівною, придбало нежитлову будівлю із всесезонним майданчиком з накриттям, літ. «А», розташовану за адресою: м. Київ, вул. Німанська, будинок 1-Д . Загальна сума, за яку було придбано майно, становить 172 000 грн.
5.2. Право власності Товариства на кожну з часток нежитлової будівлі зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.01.2014 і від 28.01.2014.
5.3. 18.03.2014 Департамент склав приписи № 1402683 і № 1402682, якими зобов'язав надати до 21.01.2014 проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди, проведення будівельних робіт і встановлення паркану за адресою: бульвар Дружби Народів, 30 , а в разі відсутності такої - демонтувати споруду власними силами. Водночас особа, якій адресовані ці приписи, в них не зазначена, у приписах міститься інформація про те, що власник невідомий.
5.4. Як зазначає позивач, до визначеної в приписі № 1402682 дати останній звернувся до Підприємства з проханням внести інформацію до електронної бази даних щодо належної йому нежитлової будівлі, надавши копії договорів купівлі-продажу, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
5.5. Департамент видав Доручення, яким доручив Підприємству невідкладно вжити заходів щодо демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме: павільйону та будівельного майданчика, розташованих за адресою: м . Київ, бульвар Дружби Народів, 30, власник яких невідомий.
5.6. Підприємство протягом 25 та 26 березня 2014 року виконало Доручення, про що складено акти проведення демонтажу павільйону від 25.03.2014 № НО-67 і від 26.03.2014 № НО-68, а також акти опису майна, що є додатками до актів демонтажу.
5.7. Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017 зі справи № 826/14255/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017, визнано протиправними та скасовано приписи від 18.03.2014 № 1402682 і № 1402683 та Доручення щодо знесення павільйону та будівельного майданчика за адресою: м. Київ, бул . Дружби Народів , 30.
Зазначеним рішенням суду встановлено:
· нежитлова будівля за адресою: м . Київ, вул. Німанська, 1-Д, та тимчасова споруда за адресою: м . Київ, бул. Дружби Народів, 30 , є одним і тим же об'єктом. Зазначені обставини також підтверджуються листом Департаменту від 19.09.2014 № 064-9372, яким на адвокатський запит щодо демонтажу споруд на вул. Німанській, 1, у місті Києві надано приписи від 18.03.2014 щодо демонтажу споруди за адресою: бул. Дружби Народів, 30 ;
· відповідно до договорів купівлі-продажу 1/2 частки нежитлової будівлі Товариством придбано частки нежитлової будівлі разом із всесезонним майданчиком, отже позивачем самовільного розміщення тимчасової споруди не вчинялося;
· Департамент під час здійснення позапланової перевірки об'єкта будівництва не дотримався вимог законодавства щодо своїх повноважень, допустив помилковий висновок щодо наявності самовільно розміщеної тимчасової споруди, а тому дійшов передчасного і помилкового висновку щодо порушення Товариством норм законодавства.
5.8. Внаслідок незаконних дій, рішень Департаменту позивачу заподіяно матеріальну шкоду, що стало підставою для звернення Товариства з позовом у даній справі.
5.9. За результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи зі справи складено висновок від 25.09.2018 № 2640, згідно з яким ринкова вартість нежитлової будівлі із всесезонним майданчиком з накриттям, літ. «А», розташованої за адресою: м. Київ, вул. Німанська, 1-Д, на дату проведення експертизи становить 484 036 грн.
За оцінкою судів попередніх інстанцій: зазначений висновок експерта є допустимим доказом у справі; ринкова вартість визначає реальну вартість майна на момент розгляду справи, у зв'язку з чим при визначенні розміру шкоди слід виходити саме з останньої.
6. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
6.1. Конституція України:
частина друга статті 19:
- органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
стаття 56:
- кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
6.2. ЦК України:
частини перша, друга і третя статті 22:
- особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;
- збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);
- збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі;
частини перша і друга статті 321:
- право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні;
- особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом;
частини перша і четверта статті 1166:
- майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала;
- шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом;
стаття 1173:
- шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
6.3. Бюджетний кодекс України:
стаття 25:
- казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
6.4. ГПК України:
частина перша статті 13:
- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;
частина перша статті 73:
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;
частина перша статті 74:
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;
частина четверта статті 75:
- обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом;
частина перша статті 76:
- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування;
частини перша і друга статті 300:
- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;
- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;
пункт 1 частини першої статті 308:
- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
частина перша статті 309:
- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу або органу місцевого самоврядування.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
7.2. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, питання правомірності Доручення Департаменту, який є органом місцевого самоврядування, і, відповідно, правомірності дій цього органу щодо прийняття Доручення було предметом судового розгляду зі справи № 826/14255/14. Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2017, яка набрала законної сили, визнано протиправними і скасовано приписи від 18.03.2014 і Доручення щодо проведення демонтажу споруди.
Отже, обставини неправомірності Доручення Департаменту на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, та з урахуванням приписів частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доведенню при розгляді цього спору.
7.3. З'ясовуючи обставини доведеності факту заподіяння збитків та наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Департаменту і збитками Товариства, суди встановили, що між втратою Товариством майна та рішенням (Дорученням) Департаменту існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок. Так, Доручення є формою рішення розпорядчого характеру та підлягає обов'язковому виконанню; саме на виконання Доручення здійснено демонтаж майна і у зв'язку з чим Товариство втратило це майно як об'єкт права власності.
7.4. Отже, суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, встановивши, що: власником демонтованого майна є Товариство; рішення, на підставі якого демонтоване спірне майно, визнано протиправним та скасоване в судовому порядку; позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони Департаменту, - дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для відшкодування Товариству шкоди.
При цьому розмір збитків як грошове вираження заподіяної шкоди суди обґрунтовано визначили, виходячи з ринкової вартості майна, яка згідно з висновком експерта становить 484 036 грн., а не з відновної вартості будівлі - 742 386 грн., про стягнення якої позивач просив у заяві про збільшення розміру позовних вимог.
7.5. З огляду на приписи статті 300 ГПК України не можуть бути предметом розгляду та перевірки в Касаційному господарському суді викладені в касаційній скарзі доводи Департаменту, пов'язані зі встановленням обставин справи та оцінкою зібраних у ній доказів. При цьому наведені в скарзі доводи були розглянуті та їм було надано оцінку судом апеляційної інстанції.
7.6. Доводи Департаменту про те, що оскаржувані в адміністративній справі приписи і Доручення не стосувались нерухомого майна Товариства, а стосувались тимчасової споруди та, у свою чергу, нежитлова будівля за адресою: м . Київ, вул. Німанська, 1-Д , та тимчасова споруда за адресою: м . Київ , бул. Дружби Народів , 30 , не є одним і тим же об'єктом, зводяться до переоцінки обставин, встановлених рішенням в адміністративній справі № 826/14255/14, яке набрало законної сили.
Водночас Касаційний господарський суд виходить з принципу правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України", від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
7.7. Касаційний господарський суд вважає безпідставним аргумент Департаменту про незастосування судом першої інстанції приписів статті 104 ГПК України щодо оцінки судом висновку експерта. Так, висновок експерта від 25.09.2018 № 2640, складений за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи зі справи, суд першої інстанції визнав допустимим доказом з наведенням відповідного обґрунтування. З таким висновком погодився і апеляційний господарський суд, тоді як Департамент не навів належних доводів та обґрунтувань на підтвердження наявності підстав для відхилення судами висновку оціночно-будівельної експертизи, врахованого при визначенні розміру заподіяних збитків.
Крім того, за змістом статті 104 ГПК України висновок експерта є доказом у справі, а згідно з приписами статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.8. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
7.9. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Департамент не спростував наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.
8.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Департаменту залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
9. Судові витрати
Понесені Департаментом у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Департамент, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2019 зі справи № 910/4129/17 залишити без змін, а касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Б. Львов
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос