Провадження № 22-ц/803/4518/19 Справа № 185/328/18 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
01 серпня 2019 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк”
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2019 року, -
17 січня 2018 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в сумі 19 029,61 грн. та судові витрати по справі. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно кредитного договору № б/н від 25.10.2014 року відповідачу було надано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - до закінчення строку дії платіжної картки. Однак зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконав, станом на 30.11.2017 року заборгованість за кредитним договором склала 19 029,61 грн. в т.ч.: 500,00 грн. - заборгованість за кредитом, 13947,25 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 882,36 грн. - штраф (процентна складова), 3200,00 грн. - заборгованість за комісією та пенею.(а.с.1-3).
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2019 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволенні частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570), місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.10.2014 у сумі 500 грн.
В іншій частині позову акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» - відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.151-153).
В апеляційній скарзі АТ КБ “ПриватБанк”, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, ухваливши нове рішення яким задовольнити вказані позовні вимоги в повному обсязі, в решті рішення залишити без змін (а.с. 157-163).
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що апелянт в своїй апеляційній скарзі фактично просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість вищевказаного рішення суду першої інстанції в цих межах.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в оскаржуваній частині слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.
Судом 1 інстанції встановлено, що 25.10.2014 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № б/н шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та Правил з надання банківських послуг, згідно з умовами якого відповідач отримав від позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування. Кредитний ліміт за зазначеним договором, та вид (тарифи, умови кредитування) отриманих відповідачем послуг за кредитною карткою (вид картки) в заяві від 25.10.2014, підписаній відповідачем не зазначено, що підтверджується копією зазначеної заяви (а.с. 5) та оригіналом зазначеної заяви, дослідженим в судовому засіданні.
Відповідно до зазначеної заяви № б/н від 25.10.2014 року відповідачу було відкрито рахунок № НОМЕР_2 та надано кредит у розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку на зазначену суму, яку він отримав та використав 25.10.2014, 26.11.2014, що підтверджується матеріалами справи та витягом з розрахункового рахунку відповідача ОСОБА_1 (а.с. 107-108,136-140), також, зазначені обставини визнаються сторонами відповідно до ст. 82 ЦПК України.
За період дії кредитних зобов'язань відповідачу позивачем відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано по зазначеному розрахунку платіжні картки № НОМЕР_2 дата відкриття 29.09.2014 термін дії 09/18 та № 5168755517948382 - дата відкриття 09.10.2015, 16.01.2016 з терміном дії до 10/19, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 141).
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 30.11.2017 року заборгованість за кредитним договором склала 19 029,61 грн. в т.ч.: 500,00 грн. - заборгованість за кредитом, 13947,25 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 882,36 грн. - штраф (процентна складова), 3200,00 грн. - заборгованість за комісією та пенею.
Відповідно до виписки по рахунку відповідача та розрахунку заборгованості, останній використовував кредитну картку та кінцевий платіж по заборгованості внесено 19.11.2014 року у розмірі 50,00 грн., деталі операції: «пополнение карты в терминале самообслуживания: Кузнецовск, пл. Независимости, д. 8, Сепермаркет quot;Вопак quot». (а.с. 4,136-140).
Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача тіло кредиту у розмірі 500,00 грн., суд першої 1 інстанції виходив з того, що подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування, наявні в матеріалах справи анкета-заявка про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в «Приватбанк» від 25.10.2014 року, яка підписана відповідачем не містить тарифу (виду) дії картки, в зв'язку з чим не можливо визначити розміри передбаченої відповідальності, що відповідно до ст.58 ЦПК України, не містить достатньої інформації щодо предмета доказування. Інших доказів позивачем не надано в порушення вимог ст.60 ЦПК України, що позбавляє суд можливості встановити обставини щодо яких виник спір, а саме розмір заборгованості (нарахованих процентів, нарахування штрафів та пені, комісії). Тіло кредиту у сумі 500,00 грн. відповідачем не оспорюється, визнається, а тому позивач має право на повернення тіла кредиту у розмірі - 500,00 грн., в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Так, за змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що між сторонами 25.10.2014 року було укладено кредитний договір, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Кредитним договором, на думку позивача, є сукупність документів, що містять умови надання кредиту, а саме: заява від 25.10.2014 року, Тарифи банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідач неналежно виконує свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у нього перед позивачем станом на 30.11.2017 року утворилася заборгованість у сумі 19029,61 грн. відповідно до доданого позивачем розрахунку.
На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» надано анкету-заяву від 25.10.2014 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з тарифів обслуговування кредитних карт; витяг з умов та правил надання банківських послуг.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафів, оскільки підписавши анкету - заяву відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з “Умовами та правилами надання банківських послуг”, “Правилами користування платіжною карткою” та “Тарифами Банку” складає договір приєднання, що колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.
З копії анкети-заяви від 25.10.2014 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг вбачається, що остання не містить будь-яких даних про суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту, навпаки в даній анкеті - заяві взагалі відсутня згода боржника щодо обрання будь - яких послуг банку (а.с.5).
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1,2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054,1055 ЦК України).
Згідно до ч.1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до вимог ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Частиною 3 ст.642 ЦК України встановлено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 1055 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виходячи з викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскільки в анкеті - заяві не зазначено суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту, навпаки в даній анкеті - заяві взагалі відсутня згода ОСОБА_1 щодо обрання ним будь - яких послуг банку, а тому дану заяву не можливо вважати договором приєднання відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України.
Однак, враховуючи межі доводів апеляційної скарги, та те, що сторонами не оскаржується рішення в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, колегія суддів в цій частині рішення не переглядає, а лише, враховуючи вищевикладене, приходить до висновку, що підстав для стягнення інших сум заборгованості немає, саме з зазначених вище підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що підписана ОСОБА_1 анкета - заява від 25.10.2014 року про приєднання до умов та правил надання банківських послуг є договором приєднання відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів, оскільки підписавши анкету - заяву відповідач підтвердив свою згоду, що підписана заява разом з “Умовами та правилами надання банківських послуг”, “Правилами користування платіжною карткою” та “Тарифами Банку” складає договір, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з того, в анкеті - заяві не зазначено суму кредиту, чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строку дії та наміру відповідача про отримання кредиту, навпаки в даній анкеті - заяві взагалі відсутня згода на обрання будь-яких послуг банку, а тому дану заяву не можливо вважати договором приєднання відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України, а відповідно й відсутні правові підстави для стягнення процентів, пені та штрафів.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги, та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, оскільки згідно із ч. 1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч., ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що підписана відповідачем анкета - заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг є договором приєднання відповідно до ч. 1 ст.634 ЦК України, що в свою чергу унеможливлює перевірку підстав та обґрунтованості нарахованих сум заборгованості по всім її складовим (проценти, штраф, пеня).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до незгоди з рішенням суду та особистого тлумачення норм права та обставин справи. Судом першої інстанції у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому його слід залишити в оскарженій частині без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк “Приват Банк” - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2019 року в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: