31 липня 2019 року м. Київ
Справа №369/9487/18-ц
Резолютивна частина постанови оголошена 31 липня 2019 року
Повний текст постанови складено 01 серпня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи позивач ОСОБА_1
відповідач Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Києво- Святошинському районі Київської області
третя особа Управління Пенсійного фонду України у Києво- Святошинському районі Київської області
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року, постановлену суддею Пінкевич С.Н., повний текст виготовлено 21 вересня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, третя особа: Управління Пенсійного фонду України у Києво-Святошинському районі Київської області про повернення незаконно утриманого податку із щомісячного довічного грошового утримання, -
Справа №369/9487/18-ц
№ апеляційного провадження:22-ц-824/3226/2019
Головуючий у суді першої інстанції:Пінкевич Н.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що позивач суддя Лозівського міськрайонного суду Харківської області у відставці на підставі Постанови Верховної України від 20 березня 2008 року № 242 та наказу від 30 квітня 2008 року по Лозівському міськрайонному суду Харківської області. По виході у відставку позивачу було призначено та виплачувалось щомісячне довічне грошове утримання судді згідно зі ст. 43 ЗУ «Про статус суддів» в розмірі 88 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. На підставі положення абзацу 1 п.п. 169.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України з щомісячного довічного грошового утримання позивача щомісячно утримувався податок з доходів фізичних осіб, у зв'язку з чим за період з липня 2014 р. по лютий 2018 р. включно, розмір утриманого податку становить 77225, 35 грн. Рішенням Конституційного суду України від 27.02.2018 р. № 1-р/2018 положення абзацу 1 п.п. 169.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України були визнані неконституційними. Тому позивач вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання, йому було заподіяно матеріальну шкоду у виді утримання податку з доходів фізичних осіб за період з липня 2014 р. по лютий 2018 р. в розмірі 77225, 35 грн., у зв'язку з чим позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2018 року задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 77 225 грн. 35 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Не погоджуючись з рішенням суду, УДКС України у Києво-Святошинському районі Київської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом не було з'ясовано куди були сплачені кошти та дійсний розмір сплачених коштів до ДФС України, оскільки, як стало відомо після винесення оскаржуваного рішення, згідно довідки ПФУ Київської області від 14 грудня 2014 року № 1619/04розмір перерахованих коштів до ДФС України складає 69723,03 грн., а не як зазначено в позовній заяві 77225,35 грн.
Зауважує, що відповідач заперечував проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Крім того вказує, що необґрунтованість судового рішення полягає в тому, що при надходженні коштів конкретному розпоряднику рахунку, вони підлягають стягнення. Саме з того рахунку, на який були зараховані, тобто з тієї особи, що є отримувачем і у даному випадку боржником.
Кошти в сумі 69 723,03 грн., які були утримані з пенсії позивача були перераховані на розрахунок органу ДФС, що відкритий і обслуговується в УДКС у Києві-Святошинському районі Київської області, а отже суд першої інстанції безпідставно виніс рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України.
Жодним нормативно-правовим актом не передбачено покладення відповідальності на органи Державної казначейської служби України за дії інших юридичних осіб та Держави України в цілому. Управлінням Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області не вчинено жодних протиправних дій, які б могли призвести до порушення прав та інтересів позивача.
Сторони правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до вимог ст. 360 ЦПК України, не скористались.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, №1166-VІІ.
У зв'язку з внесенням вказаних змін до Податкового кодексу України при виплаті щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 з довічного грошового утримання позивача було утримано 77 225 грн. 35 коп. податку з доходів фізичних осіб за період з липня 2014 року по лютий 2018 року включно, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Київській області № 375 від 06 червня 2018 року.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року, однак незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв'язку з дією вищевказаних норм мало місце з вересня 2016 року по лютий 2018 року. Таким чином, ОСОБА_2 недоотримала належній виплати в розмірі 43846 грн. 04 коп. саме через дію неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена а порядку ст. 152 Конституції України, ст.ст. 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування до держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
Відповідно до п.п. 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ №845 від 03.08.2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства, тому посилання апелянта на те, що управління ДКС не є належним відповідачем в справі є безпідставним.
Оцінивши наявні у справі докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що Конституційним Судом України встановлено неконституційність змін, внесених до Податкового кодексу України, а тому щомісячне відрахування податку з грошового утримання позивача призвело до заподіяння йому збитків, які підлягають відшкодуванню в порядку ст.152 Конституції України, ст. 1175 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року про задоволення вимог ОСОБА_1 ухвалене з дотриманням вимог закону, підстави для його скасування - відсутні, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.259, 268, 367, 374, 375, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України у Києво-Святошинському районі Київської області - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна