Іменем України
31 липня 2019 року
Київ
справа №333/1171/16-а
адміністративне провадження №К/9901/3776/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
головуючого судді - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.
розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 333/1171/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Виконуючого обов'язки Головного лікаря Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні Судовської Т.Г.
про визнання незаконними дій щодо відмови у наданні висновку ЛКК про необхідність стороннього догляду, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2016 року (головуючий - Боровікова А.І.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Кругового О.О., суддів - Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.),
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
09 березня 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконуючого обов'язки Головного лікаря Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні Судовської Т.Г. (далі - відповідач), в якому просив визнати незаконними дії щодо відмови у наданні висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) про необхідність стороннього догляду; зобов'язати ЛКК обласної психіатричної лікарні видати висновок про необхідність стороннього догляду згідно наказу МОЗ №667 від 31.07.2013 року та наявних документів.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що син позивача - ОСОБА_2 , 1980 року народження є інвалідом 2 групи за психічним захворюванням, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком ЛКК № 4552 від 26.12.2012 р.
Позивач зазначає, що отримував допомогу по догляду за сином, але після звернення в грудні 2013 р. до обласної психіатричної лікарні за довідкою на отримання допомоги в 2014 році, йому було відмовлено у видачі останньої.
Посилаючись на вимоги Наказу Міністерства охорони здоров'я України №667 від 31.07.2013 р. позивач вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено у видачі Висновку про необхідність стороннього догляду за сином ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду І інстанції
Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що тільки під час стаціонарного спостерігання за психічно хворим інвалідом ІІ групи можуть бути встановлені обмеження життєдіяльності передбачені п.5 «Інструкції про порядок заповнення висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу» (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, п.5 «Інструкції про порядок заповнення висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу» (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вимагає, щоб виявлені ЛКК під час огляду обмеження життєдіяльності мали бути зумовлені саме психічним розладом, а не іншими (наприклад, неврологічними) захворюваннями (чи то фізичними вадами здоров'я).
18 грудня 2013 року було проведено засідання ЛКК, за результатами якого ЛКК не знайшла підстав для видачі висновку про необхідність постійного стороннього догляду сину позивача- ОСОБА_2 , 1980 року народження.
Позивач ОСОБА_1 не надав до суду доказів щодо незаконності дій членів ЛКК та висновків, які були нею надані.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню як безпідставні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2016 року у справі №333/1171/16-а- залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відповідачем було дотримано вимоги чинного законодавства щодо процедури призначення, проведення засідань ЛКК, та складання за їх наслідками результатів стосовно вирішення питання про необхідність стороннього догляду за ОСОБА_2 або відсутності такої.
Апеляційний суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , яка у січні 2018 року передана на розгляд до Верховного Суду.
У касаційній скарзі позивач просить:
- скасувати постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року;
- прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу:
Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому такі рішення є незаконними.
Позивач вважає, що 80% рішень судів попередніх інстанцій в справі № 333/1171/16-а є добросовісним переписуванням пунктів інструкцій, які не мають відношення до даної справи. Зазначає, що ті норми права, які безпосередньо відносяться до розгляду цієї справи - не мають доказової бази.
Крім того, позивач зазначає, що відсутність можливості в його сина спілкуватись є головним видом порушення життєдіяльності, що достеменно підтверджує необхідність стороннього уходу за ним.
Скаржник наголошує в касаційній скарзі про порушення відповідачем проведення засідання ЛКК, яке приймало незадовільне для позивача рішення.
Зокрема, відповідачем було порушено норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки, позивачу відмовили в наданні інструкції (додаток до наказу МОЗ № 667 від 31.07.2013, яка мала істотне значення для вирішення питання про необхідність стороннього догляду для його сина.
30 липня 2019 року відповідач - в.о. головного лікаря КУ «Обласної клінічної психіатричної лікарні» ЗОР Судовська Т.Г., надіслала до суду клопотання про закриття провадження у справі в зв'язку зі смертю позивача. Жодних документів на підтвердження інформації викладеної в клопотанні відповідача до клопотання не додано.
Рух справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2016 року було відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року.
12 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
17 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 31 липня 2019 року.
31 липня 2019 року в судове засідання сторони не з'явились, в зв'язку з чим, справу було розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в грудні 2013 року з метою отримання державної допомоги по догляду за особою, що потребує стороннього догляду на 2014 рік, позивач звернувся до Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні із вимогою провести обстеження ОСОБА_2 , 1980 р. н., інваліда 2 групи, за наслідками обстеження надати позивачу висновок, що його син потребує стороннього догляду.
18 грудня 2013 року ЛКК Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні за наслідками проведення засідання відмовило позивачу у наданні висновку про необхідність стороннього догляду за ОСОБА_2 .
Не погодившись із вказаними діями ЛКК Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні позивач звернувся із письмовими запереченнями щодо них.
15 січня 2014 року, ЛКК розглянувши письмові заперечення позивача дійшла висновку про відсутність підстав для перегляду відмови в наданні висновку про необхідність стороннього догляду за ОСОБА_2 , про що позивач дізнався 17 січня 2014 року.
В подальшому, 22 квітня 2014 року позивач звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із позовом про зобов'язання видати йому довідку про необхідність постійного стороннього догляду за його сином ОСОБА_2 .
Встановлені обставинами справи свідчать, що 26 червня 2014 року під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 про зобов'язання видати довідку позивачу було видано виписку із медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_2 про відсутність підстав вважати особу такою, що потребує стороннього догляду зроблену за наслідками розгляду його звернення, що мало місце в грудні 2013 року.
Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся з позовною заявою до суду.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Конституція України.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про психіатричну допомогу», від 22.02.2000 р. № 1489-III (далі - Закон № 1489-III).
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 1489-III визначено, що амбулаторною психіатричною допомогою є психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах.
Згідно з частиною 2 статті 7 та частинами 1, 2 статті 11 Закону № 1489-III психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання. Психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи; щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) - на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - на прохання або за згодою її опікуна. У разі незгоди одного із батьків чи відсутності батьків або іншого законного представника психіатричний огляд неповнолітнього здійснюється за рішенням (згодою) органів опіки та піклування, яке може бути оскаржено до суду.
У відповідності до статті 20 Закону № 1489-III встановлено, що експертиза психічного стану особи (медико-соціальна експертиза втрати працездатності, військово-лікарська та інші) проводиться на підставах та в порядку, передбачених законами та прийнятими відповідно до них іншими нормативно-правовими актами.
Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», від 06.10.2005 р. № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV).
У розумінні статті 1 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2961-IV встановлено, що рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.
Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 467 (далі - Положення № 467).
Підпунктом 6.13 пункту 6 та абзацу двадцять третього підпункту 8.8 пункту 8 Положення № 467 встановлено, що Міністерство охорони здоров'я відповідно до покладених на нього завдань проводить медико-соціальну експертизу з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності особи та затверджує порядок її проведення.
Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317).
Абзац перший пункту 4 Положення № 1317 передбачає, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Інструкція про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 року № 667 (далі - Інструкція № 667).
1. Висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації інваліда.
2. Склад ЛКК затверджується наказом керівника закладу охорони здоров'я, який надає психіатричну допомогу (психоневрологічного диспансеру, центру, кабінету).
3. Висновок ЛКК видається протягом одного робочого дня за наявності заяви особи, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу та здійснює за ним постійний сторонній догляд, у довільній формі, а також медичної карти амбулаторного хворого за формою № 025/0, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974 (далі - форма 025/о).
5. Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в інваліда одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування - здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування - здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування - здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
6. Висновок ЛКК видається строком на 6 місяців.
7. Обґрунтований висновок ЛКК та рішення про необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом записуються в медичну карту амбулаторного хворого (форма 025/о) за підписом членів ЛКК.
Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року).
Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції.
1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом даного судового спору є правомірність та обґрунтованість дії ЛКК щодо відмови у видачі позивачу висновку про необхідність стороннього догляду за його сином - ОСОБА_2 .
Проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Суд погоджується з висновками судів, що рішення ЛКК з приводу визначення обсягу обмеження життєдіяльності людини (як рішення медико-соціальної експертної комісії) спрямоване на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні
Підставою для надання висновку про необхідність постійного стороннього догляду є встановлення ЛКК факту наявності одного з видів обмеження життєдіяльності особи, як-то обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності контролювати свою поведінку, і таке обмеження має бути постійним (понад один місяць) й зумовлене психічними вадами здоров'я.
В свою чергу, в разі не підтвердження факту наявності у особи обмежень життєдіяльності визначених п. 5-7 Інструкції висновок не надається.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач 18 грудня 2013 року звернувся із заявою про проведення обстеження ЛКК його сина ОСОБА_2
18 грудня 2013 року за результатами проведення засідання ЛКК встановлено, що син позивача - ОСОБА_2 не має обмежень життєдіяльності, а тому він є таким, що не потребує постійного стороннього нагляду.
08 січня 2014 року позивач, не погодившись із результатами засідання ЛКК, знову звернувся з заявою про проведення обстеження ОСОБА_2 на предмет потреби в постійному додатковому догляді.
Наказом виконуючої обов'язки Головного лікаря Судовської Т.Г. від 13 січня 2014 року за №13/1-Адм, було створено ЛЛК у зв'язку зі зверненням ОСОБА_1 щодо незгоди з наданням психічної допомоги сину (з висновком ЛКК від 18 грудня 2013 року) у складі: Голови комісії Судовської Т.Г., членів комісії: Чулкова О.М. - к.м.н., доцента кафедри психічної ЗДМУ, Акчуріної О.С . завідуючої диспанцерно-поліклінічного відділення.
15 січня 2014 року за наслідками проведеного засідання ЛКК, у складі членів комісії, затверджених наказом від 13 січня 2014 року №13/1-Адм, дійшла висновку, що ОСОБА_2 не потребує постійного стороннього догляду, оскільки не має обмежень життєдіяльності визначених п. 5-7 Інструкції, відтак комісія вирішила залишити без змін висновок ЛКК від 18 грудня 2013 року.
Крім того, судами встановлено, що у період з 14 жовтня 2014 року по 12 січня 2015 року син позивача - ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» ЗОР, під час якого 11 листопада 2014 року проходив обстеження ЛКК на предмет потреби в постійному сторонньому догляді, за наслідками проведення засідання ЛКК дійшла висновку про відсутність потреби в постійному стороннього догляду за пацієнтом.
Також, судами встановлено, що відповідно до записів «Журналу записів висновків лікарсько-консультативної комісії» від 15 січня 2014 року, 11 листопада 2014 року, 18 грудня 2013 року відсутні підстави для видачі висновку про необхідність стороннього догляду.
Отже, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать, що за наслідками неодноразово проведених обстежень ЛКК не виявлено обмежень життєдіяльності, як-то обмеження самообслуговування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності контролювати свою поведінку, які б свідчили про необхідність видачі висновку про необхідність постійного стороннього догляду.
Суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то - захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення прав.
Суд наголошує, що порушенням прав, свобод та інтересів може бути дія, бездіяльність або рішення, які підтверджуються відповідними доказами, а не лише переконанням особи в тому, що їх порушено суб'єктом владних повноважень.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків та встановлених обставин справи судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідачем було дотримано вимоги чинного законодавства щодо процедури призначення, проведення засідань ЛКК, та складання за їх наслідками результатів стосовно вирішення питання про необхідність стороннього догляду за сином позивача - ОСОБА_2 або відсутності такої.
Ті доводи, які наводяться позивачем в касаційній скарзі, зокрема, порушення відповідачем проведення засідання ЛКК, яке приймало незадовільне для позивача рішення, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суд, також відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі в зв'язку зі смертю позивача, оскільки, вказана інформація жодним чином не підтверджена, а тому відсутні підстави для застосування до оскаржуваних судових рішень ст. 354 КАС України.
Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було повно встановлено обставин справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права
Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
2. Постанову Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя - доповідач В.М. Бевзенко
Судді Н.А. Данилевич
О.В. Кашпур