24 липня 2019 року
Київ
справа №800/162/14
адміністративне провадження №П/9901/990/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Бевзенка В.М., Юрченко В.П., Шипуліної Т.М., Данилевич Н.А., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною (протиправною) постанови, її скасування та зобов'язання вчинити дії,
секретар судового засідання - Савченко А. А.,
позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_2 ,
представник відповідача -
Лаптієв А. М. І . ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 у березні 2014 року звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Верховної Ради України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.07.2014, просила визнати незаконною (протиправною) і скасувати Постанову Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 № 775-VII в частині дострокового припинення повноважень та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги та поновити на посаді судді Конституційного Суду України з 24.02.2014.
ОСОБА_1 у заяві від 07.07.2014 також просила допустити негайне виконання рішення Вищого адміністративного суду України шляхом вчинення відповідних дій щодо поновлення її на посаді судді Конституційного Суду України, а також зобов'язати Верховну Раду України утримуватися від дій щодо призначення іншого судді Конституційного Суду України до вирішення питання по суті.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, вважає, що Постанова Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 № 775-VII прийнята за відсутності передбачених законодавством підстав та з порушенням визначеної Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 № 1861-VI, законами України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим Рішенням Конституційного Суду України від 05.03.1997, процедури, є незаконною, а її звільнення - безпідставним та політично мотивованим.
Свою позицію позивачка обґрунтовує такими аргументами:
рішення про призначення позивачки на посаду судді є індивідуальним актом, звільнення її з посади судді у спосіб, визначений постановою, є незаконним та відбулося з порушенням Регламенту Верховної Ради України, зокрема в частині процедури звільнення судді;
у порушення вимог статей 97, 98, 112 Регламенту Верховної Ради України до початку розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України питання про звільнення суддів Конституційного Суду України народним депутатам України не було роздано проекту постанови та супровідних документів до нього, зокрема висновку комітету;
Верховна Рада України не дотрималась порядку звільнення з посад суддів Конституційного Суду України, який передбачає: направлення проекту акта після реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк до комітету, який відповідно до предмета віддання є головним з підготовки та попереднього розгляду акта (частина перша статті 93 Регламенту Верховної Ради України); надання комітетом висновку з пропозицією про прийняття Верховною Радою України щодо підготовленого проекту одного з рішень, передбачених статтею 114 Регламенту, як правило за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей (частина перша статті 102, стаття 108, частини першої статті 111 Регламенту Верховної Ради України); подання народним депутатам рішення комітету та відомостей щодо суддів Конституційного Суду України не пізніш як за три дні до розгляду Верховною Радою України відповідного питання (частина третя статті 208 Регламенту Верховної Ради України);
прийняття на пленарному засіданні рішення про голосування з питання звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення суперечить положенням Конституції України та статті 50 Регламенту Верховної Ради України, оскільки прийняття рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, не допускається, якщо процедура, одноразове відхилення від якої пропонується, зумовлена вимогами Конституції України або закону, а звільнення суддів Конституційного Суду України відбувається за процедурою, встановленою Конституцією України та законами України;
підстави щодо звільнення суддів Конституційного Суду України повинні бути предметом дослідження відповідного комітету Верховної Ради України, проте на засіданні профільного комітету це питання не обговорювалось;
Верховна Рада України могла висловити реакцію на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді, які б мали бути доведені у передбаченому законом порядку, натомість установила такі факти самостійно, у результаті чого перебрала на себе повноваження судової гілки влади, а відтак порушила вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України;
звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги не за процедурою, визначеною у параграфах 63, 69, 70 глави 10 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України від 05.03.1997 (із змінами та доповненнями), суперечить конституційному принципу поділу влади, визначеному в статті 6 Конституції України, і дає підстави для висновку про втручання законодавчої гілки влади в діяльність судової гілки влади та вчинення на неї тиску в неконституційний спосіб, а також тиску на суддю; Регламент Конституційного Суду України є актом, який визначає процедуру звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги, положення якого мали бути дотримані при здійсненні процедури звільнення судді Конституційного Суду України;
парламент не наділений конституційними повноваженнями щодо контролю та нагляду за рішеннями судів України; Верховна Рада України своїми діями і прийнятою постановою здійснила контрольні функції щодо рішень Конституційного Суду України та надала їм оцінку в неконституційний спосіб, чим втрутилась у діяльність судової гілки влади, порушила міжнародні стандарти незалежності суддів;
дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади за порушення присяги судді без встановлення фактів такого порушення, а за позицію судді при голосуванні за прийняте рішення, є порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 та яка набрала чинності для України 11.09.1997, а саме принципів незалежного та безстороннього суду, юридичної визначеності та права на розгляд справи судом, установленим законом; подібна позиція відображена Європейським судом з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України»;
оскаржувана постанова прийнята з перевищенням меж повноважень Верховної Ради України та народних депутатів України; Конституція України обмежувала повноваження Верховної Ради України виключно призначенням на посади та звільненням з посад третини складу Конституційного Суду України; Конституція України та закони України не визначали Верховну Раду України, народних депутатів як органів чи суб'єктів, повноважних вирішувати дисциплінарне провадження стосовно суддів Конституційного Суду України, здійснювати наглядові або контрольні функції стосовно суддів Конституційного Суду України та рішень цього Суду, здійснювати правосуддя стосовно суддів Конституційного Суду України та рішень цього Суду, оцінювати дії суддів як злочинні та пред'являти обвинувачення у вчиненні злочинів тощо;
Конституція України та закони України не визначали Венеціанську Комісію органом, повноважним надавати оцінку рішенням та діям Конституційного Суду України та суддям цього Суду в частині прийняття ними рішення; акти Комісії мають рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для звинувачення у порушенні присяги;
у постанові та у виступах народних депутатів України резюмовано абстрактну провину у порушенні присяги в цілому всього складу Конституційного Суду України без визначення наявності конкретної провини кожного судді, зокрема судді ОСОБА_1, при цьому за підсумками розгляду справ та винесення рішень, про які йдеться в оскаржуваній постанові, суддя ОСОБА_1 винесла окрему думку, опублікувала статтю у «Віснику Конституційного Суду України» та здійснила виступ на міжнародній конференції суддів органів конституційної юрисдикції в Бухаресті (Румунія), проте ці факти залишились поза дослідженням та увагою;
в оскаржуваній постанові Верховна Рада України, окрім дострокового припинення повноважень позивачки та звільнення з посади, додатково врегулювала ще низку інших правовідносин, тому постанова не є індивідуальним актом; кількість голосів народних депутатів України, які підтримали і проголосували за положення пункту 1 постанови в частині дострокового припинення повноважень судді ОСОБА_1 та звільнення її за порушення присяги та поданих за дострокове припинення повноважень інших суддів Конституційного Суду України, а також щодо інших питань не розмежована, не визначена і не встановлена; Верховна Рада України в оскаржуваній постанові застосувала колективну відповідальність суддів, тоді як за приписами частини другої статті 61 Конституції України відповідальність має індивідуальний характер;
притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги повинно відбуватися з дотриманням принципу верховенства права, конституційних та законодавчих гарантій недоторканності та незалежності судді, з проходженням усіх стадій процедури: ініціювання звернення про порушення визначеним законодавством суб'єктом; розгляд звернення незалежним уповноваженим органом; вирішення питання відкриття чи відмови у відкритті дисциплінарної справи з дотриманням порядку перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; дотримання належного порядку розгляду провадження; розгляд дисциплінарної справи і забезпечення прав судді під час такого провадження; забезпечення складення висновку та прийняття рішення уповноваженим органом про наявність або відсутність дисциплінарного проступку; дотримання строків застосування дисциплінарного провадження; повідомлення дисциплінарного органу про доведеність; звільнення судді за порушення присяги з дотриманням процедури для прийняття акта про звільнення цим органом;
оскаржувана постанова прийнята з порушенням низки міжнародно-правових актів, які стосуються статусу суддів, гарантій забезпечення їх незалежності та заборони чинити незаконний тиск на суддів під час ухвалення ними рішення і притягувати їх до відповідальності за правову позицію, висловлену ними у справі;
позовні вимоги про поновлення позивачки на посаді судді Конституційного Суду України належить задовольнити, оскільки із закінченням строку призначення на посаду суддя не втрачає статусу судді і пов'язані із цим статусом гарантії, тому суддя без дотримання визначених Конституцією і законами України підстав і процедури звільнення, яка проводиться органом, що має виключні повноваження звільнити суддю Конституційного Суду України, не є автоматично звільненим з посади; закінчення строку, на який суддю призначено на посаду, має своїм наслідком тільки зупинення повноважень судді зі здійснення судочинства.
Відповідач заперечує проти позову, вважає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою.
Свою позицію відповідач обґрунтовує такими аргументами:
оскаржувана постанова прийнята більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу, постанова набрала чинності з моменту її прийняття;
підставою для звільнення суддів Конституційного Суду України, зокрема судді ОСОБА_1, було те, що вони ухвалили рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) у неконституційний спосіб, привласнили повноваження Верховної Ради України та змінили Конституцію України;
цим рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади;
згідно з пунктом 70 Висновку Європейської Комісії «За демократію через право» (Висновок «Про конституційну ситуацію в Україні» від 20.12.2010) відновлення за Рішенням Конституційного Суду України чинності тексту Конституції 1996 року шляхом визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV порушило питання легітимності діючих інститутів державної влади, оскільки президента та парламент було обрано на основі конституційних положень, які надалі було визнано такими, що втратили чинність, а також унаслідок цього Рішення Конституційного Суду України Президент України набув набагато більше повноважень, ніж це було відомо виборцям на момент його обрання, і відтоді діяльність головних органів державної влади базується на нормах, змінених Судом, а не на нормах, змінених Верховною Радою України як демократичним легітимним органом. Окрім того, рішенням від 29.05.2013 № 2-рп/2013 та від 25.01.2012 № 3-рп судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України, і фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень, які передбачені статтями 46 та 49 Конституції України. Судді Конституційного Суду України, зокрема суддя ОСОБА_1, порушили приписи статей 3, 19, 147 - 153 Конституції України, не забезпечили верховенство Конституції України, порушили обов'язок захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що суперечить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України;
оскаржувана постанова Верховної Ради України приймалася за скороченою процедурою у відповідності та з дотриманням положень статті 49, частини другої статті 113 та статті 138 Регламенту Верховної Ради України, які наділили парламент правом прийняти цю постанову у такий спосіб; відповідно до положень 31 Регламенту Верховної Ради України розгляд питань за скороченою процедурою обговорення здійснюється за рішенням Верховної Ради України, відповідне рішення було прийнято 283 голосами народних депутатів України перед початком розгляду проекту Постанови о 16 год 27 хв 24.02.2014 (відповідно до стенограми пленарного засідання Верховної Ради України), процедурне рішення окремим документом не оформлюється;
положення статті 216 Регламенту Верховної Ради України (у редакції, чинній на час прийняття парламентом оспорюваного рішення), відповідно до якої відбувалось звільнення з посад суддів Конституційного Суду, не передбачали підготовки та попереднього розгляду цього питання в Комітеті Верховної Ради України;
суддя Конституційного Суду України, призначений за квотою Верховної Ради України, має усвідомлювати свою відповідальність перед Верховною Радою України та народом України;
звільнення суддів Конституційного Суду України за порушення присяги здійснюється за ініціативою органу, який призначив суддів; положення Конституції України надають Верховній Раді України повноваження звільнити призначених Верховною Радою України суддів Конституційного Суду України, у тому числі у межах процедури притягнення до юридичної відповідальності;
Конституція України та Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяє Конституційний Суд України компетенцією на встановлення факту порушення присяги суддею цього Суду та встановлення порядку та процедури його звільнення, при цьому частина друга статті 3 Закону України «Про Конституційний Суд України» чітко визначає перелік питань, які можуть бути предметом регулювання Регламентом, який приймається Конституційним Судом України, а саме організація внутрішньої роботи Суду, тому Регламент Конституційного Суду України не може наділяти орган конституційної юрисдикції більш широким обсягом повноважень порівняно з приписами Конституції України і Закону України «Про Конституційний Суд України», а відтак його норми в цій частині не підлягають застосуванню; рішення Конституційного Суду України щодо наявності підстав для звільнення одного із суддів не може вважатися обов'язковим для органу, наділеного повноваженнями на звільнення цього судді;
оскаржувана постанова Верховної Ради України не суперечить положенням пункту 26 частини першої статті 85, пункту 5 частини п'ятої статті 126 та статті 149 Конституції України.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.03.2014 залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 та установив строк до 07.04.2014 для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.04.2015 відкрив провадження у справі, ухвалою від 17.04.2014 - призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 07.05.2014 о 14 год 15 хв.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.05.2014 задовольнив клопотання відповідача та зупинив провадження у справі до 07.06.2014 у зв'язку з тим, що у Верховній Раді України13.03.2014 за № 4428 було зареєстровано проект постанови «Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 № 775-VII, який безпосередньо впливає на предмет спору, а також у зв'язку з можливістю звільнення позички з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25.06.2014 поновив провадження у справі.
Вищий адміністративний суд України постановою від 26.06.2017 позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував Постанову Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014 № 775-VII в частині припинення повноважень ОСОБА_1 та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи позов частково, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що Верховна Рада України не ініціювала питання про порушення присяги суддею ОСОБА_1, відповідно таке питання не обговорювалося постійною комісією з питань регламенту та етики та Конституційним Судом України. Прийняття оскаржуваної постанови за скороченою процедурою було неможливим. Верховна Рада України вирішила питання про притягнення суддів, зокрема позивачки, до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності. Позивачка понесла відповідальність у вигляді звільнення із займаної посади судді Конституційного Суду України, у той час як інші судді цього суду за такі самі дії такої відповідальності не понесли, що не узгоджується з принципами верховенства права та справедливості. Парламент дійшов передчасного висновку про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, оскільки вона не погоджувалася з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в його Рішенні від 26.06.2008 № 13-рп/2008, про те, що Конституційний Суд України може здійснювати наступний конституційний контроль щодо закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності, про що виклала окрему думку із зазначеного питання. Суддя, який брав участь у складі колегії суддів під час ухвалення судового рішення, не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки визначити особисту позицію кожного судді зі складу колегії суддів з приводу ухваленого судового рішення неможливо, адже така інформація є таємною, не підлягає оприлюдненню та захищена законом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України з 24.02.2014 та негайного виконання рішення суду в цій частині, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що строк повноважень судді сплив 04.08.2015, що унеможливлює її поновлення на зазначеній посаді.
Позивачка та відповідач на підставі пункту 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) подали до Верховного Суду України заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017.
Верховний Суд України ухвалою від 07.09.2017 заяву ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків заяви до 29.09.2017 (заява № А/9901/89/18).
Верховний Суд України ухвалою від 12.09.2017 відкрив провадження за заявою Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017), зазначені заяви сторін про перегляд судового рішення Верховним Судом України, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передані до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.02.2018 відкрив провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017, ухвалою від 05.05.2018 об'єднав заяви ОСОБА_1 та Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України в одне провадження.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.08.2018 справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.09.2018 справу повернула до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду у відповідній колегії.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою від 19.12.2018 заяви сторін задовольнив частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017 скасував та направив справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Скасовуючи постанову Вищого адміністративного суду України та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зазначив, що суд першої інстанції при вирішенні справи не з'ясував: чи стосувалось рішення відповідача про відхилення від процедури саме процедури звільнення суддів Конституційного Суду України; чи міг відповідач відступити від такої процедури з огляду на положення частини другої статті 50 Регламенту Верховної Ради України, чи була необхідність відповідно до цієї статті одноразового відхилення від передбачених процедур та які обставини зумовили таке відхилення; чи наявний в діях позивачки склад порушення присяги судді Конституційного Суду України; чи було виконано постанову відповідача в частині постановлення Генеральному прокурору України порушити кримінальне провадження за фактом прийняття рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності; чи звертались раніше суб'єкти конституційного звернення з поданням про визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2014 № 2222-IV, який був предметом рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010, та які наслідки такого звернення; чи пов'язував відповідач порушення позивачкою присяги судді Конституційного Суду України під час прийняття рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 з її позицією?
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.01.2019 визначено склад колегії суддів: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Бевзенко В. М., Юрченко В. П., Шипуліна Т. М., Данилевич Н. А.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І. ухвалою від 04.01.2019 прийняв до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною (протиправною) постанови, її скасування та зобов'язання вчинити дії та призначив справу до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 04.02.2019 об 11.30. За клопотанням представника позивачки судове засідання 04.02.2019 відкладено на 11.03.2019 об 11.00. У судовому засіданні 11.03.2019 о 12.21 суд оголосив перерву до 08.04.2019, 09.30. У судовому засіданні 08.04.2019 о 10.45 суд оголосив перерву до 13.05.2019, 10.00. Судове засідання, призначене на 13.05.2019 о 10.00, не відбулося через перебування судді Юрченко В.П. у відпустці. Судове засідання призначено на 20.05.2019 о 10.00, проте в цей день не відбулося через призначення на 20.05.2019 Пленуму Верховного Суду. Судове засідання було призначено на 21.05.2019 о 16.45. У судовому засіданні 21.05.2019 о 17.52 суд оголосив перерву до 01.07.2019, 09.30. У судовому засіданні 01.07.2019 об 11.06 суд оголосив перерву до 24.07.2019, 10.00.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Верховна Рада України Постановою від 04.08.2006 №82-V призначила ОСОБА_1 суддею Конституційного Суду України. Того ж дня вона склала присягу судді Конституційного Суду України.
До порядку денного засідання Верховної Ради України (четверта сесія сьомого скликання) 24.02.2014 було включено проект постанови про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді.
Згідно зі стенограмою засідання від 24.02.2014 Верховна Рада України прийняла рішення про обговорення проекту постанови про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги за скороченою процедурою шляхом голосування (283 голоси народних депутатів).
Верховна Рада України Постановою від 24.02.2014 № 775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», серед іншого, достроково припинила повноваження та на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України звільнила з посади судді Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням присяги судді суддю Конституційного Суду України ОСОБА_1
Підставою для прийняття цієї постанови слугували такі обставини.
Конституційний Суд України 30.09.2010 прийняв Рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
В оскаржуваній постанові Верховна Рада України установила, що зазначеним рішенням у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, Конституційний Суд України змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.
Окрім того, Конституційний Суд України рішенням від 29.05.2013 № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» визначив, що усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31.10.2010.
В оскаржуваній постанові Верховна Рада України установила, що Конституційний Суд України фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.
Окрім того, Конституційний Суд України рішенням від 25.01.2012 №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, дозволив Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.
В оскаржуваній постанові Верховна Рада України установила, що Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України «вручну» регулювати рівень соціальних виплат, при тому, що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.
Приймаючи згадану простанову, Верховна Рада України дійшла висновку, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивачка, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, і суперечить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України, тому, відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час прийняття постанови), підлягають звільненню.
Оскаржувана постанова прийнята Верховною Радою України з метою, зокрема, усунення негативних соціально-політичних та правових наслідків зміни Конституції України Рішенням Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 (пояснювальна записка до проекту зазначеної постанови).
Маючи на меті відновити легітимність конституційного правопорядку в Україні, Верховна Рада України як єдиний уповноважений на таку дію орган прийняла Постанову від 22.02.2014 № 750-VII про визнання такими, що є чинними на території України, положень Конституції України, прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 08.12.2004 № 2222-IV, від 01.02.2011 № 2952-VI, від 19.09.2013 № 586-VII.
На виконання Постанови Верховної Ради України від 24.02.2014 №775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» Генеральна прокуратура України 03.03.2014 внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення № 42014000000000054 за частиною першою статті 109, частиною другою статі 364, частиною другою статті 375 Кримінального кодексу України.
Генеральна прокуратура України у листі від 05.06.2019 № 23/3-32787-14 на запит Верховного Суду від 22.05.2019 № 800/162/14/23523/19 повідомила, що досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні здійснюється слідчими управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України і наразі триває. Колишній судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 на цей час про підозру у вчиненні злочину не повідомлено.
V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 26 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить призначення третини складу Конституційного Суду України.
Відповідно до статті 147 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Згідно зі статтею 150 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 148 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно.
Згідно зі статтею 149 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 цієї Конституції, та вимоги щодо несумісності, визначені в частині другій статті 127 цієї Конституції.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Згідно з частиною першою статті 129 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.
У статті 153 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2453-VI) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 3 Закону № 2453-VI судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України».
Відповідно до частини першої статті 1, статті 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 № 422/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон № 422/96-ВР) Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 422/96-ВР організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та цим Законом.
Відповідно до статті 4 Закону № 422/96-ВР діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.
Відповідно до статті 9 Закону № 422/96-ВР суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно.
Згідно зі статтею 17 Закону № 422/96-ВР суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України. Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина». Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 23 Закону № 422/96-ВР суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Згідно зі статтею 27 Закону № 422/96-ВР судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються цим Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України.
Відповідно до частини третьої статті 28 Закону № 422/96-ВР судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
Згідно зі статтею 63 Закону № 422/96-ВР рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку надходження. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування. Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх прийняття і які голосували проти їх прийняття, та оприлюднюються. Вони є остаточними і не підлягають оскарженню. Підписання суддею Конституційного Суду України рішення, висновку Конституційного Суду України є обов'язковим.
Відповідно до статті 64 Закону № 422/96-ВР окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі і додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 422/96-ВР Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом.
Конституційний Суд України Рішенням від 05.03.1997 затвердив Регламент Конституційного Суду України. У подальшому Конституційний Суд України відповідними рішеннями вносив до Регламенту зміни та доповнення.
У Регламенті Конституційного Суду України, поряд із нормами, що визначають організацію внутрішньої роботи Конституційного Суду України, Конституційний Суд України у параграфах 63, 69 глави 10-1 розділу IV з назвою «Організація діяльності Конституційного Суду України з інших питань» визначив також процедуру розгляду питання про припинення повноважень судді Конституційного Суду України, зокрема у зв'язку зі звільненням з посади за порушення присяги.
Відповідно до пункту 1 параграфу 63 глави 10-1 розділу IV Регламенту Конституційного Суду України якщо орган, який призначив суддю Конституційного Суду України, ставить питання про порушення цим суддею присяги, Конституційний Суд України проводить перевірку і за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики приймає одне з таких рішень: - про наявність підстав для розгляду Верховною Радою України питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України; - про відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України.
Згідно з пунктом 2 параграфу 63 глави 10-1 розділу IV Регламенту Конституційного Суду України рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України приймається, якщо за нього проголосувало не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду України.
Відповідно до пункту 3 параграфу 63 глави 10-1 розділу IV Регламенту Конституційного Суду України інформація про рішення Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України направляється на розгляд органу, який призначив суддю Конституційного Суду України, у триденний строк з дня прийняття рішення.
Згідно з параграфом 69 глави 10-1 розділу IV Регламенту Конституційного Суду України Голова Конституційного Суду України скликає засідання Конституційного Суду України з питання про припинення повноважень судді Конституційного Суду України, зокрема з підстав, передбачених у пункті 5 частини першої статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України», після одержання висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України про достатність підстав для розгляду питання. Судді Конституційного Суду України, щодо якого порушено питання про припинення повноважень або звільнення з посади, надається можливість викласти свої пояснення Конституційному Суду України усно або письмово. У розгляді питання про припинення повноважень або звільнення з посади судді Конституційного Суду України може брати участь його повноважний представник. Питання про припинення повноважень або звільнення з посади судді Конституційного Суду України вирішується Конституційним Судом України в закритому засіданні.
Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI затверджений Регламент Верховної Ради України, який встановлює порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.
Глава 5 Регламенту Верховної Ради України визначає порядок обговорення питань на пленарних засіданнях Верховної Ради України, яке здійснюється за процедурою повного обговорення питань чи за скороченою процедурою обговорення.
Відповідно до статті 30 глави 5 Регламенту Верховної Ради України процедура повного обговорення питань (далі - повне обговорення) на пленарному засіданні включає: 1) доповідь народного депутата - ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника, запитання доповідачу і відповіді на них; 2) співдоповідь визначеного головним комітетом чи тимчасовою спеціальною комісією співдоповідача, запитання співдоповідачу і відповіді на них; 3) виступи народних депутатів - членів головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії з оголошенням та обґрунтуванням окремої думки, якщо вона не була надана народним депутатам разом з висновком відповідного комітету чи тимчасової спеціальної комісії; 4) виступи по одному представнику від кожного комітету, тимчасової спеціальної комісії, до яких, крім головного комітету, направлявся проект закону чи іншого акта Верховної Ради, у разі якщо висновки цих комітетів чи тимчасових спеціальних комісій не були надані народним депутатам; 5) виступи представників депутатських фракцій (депутатських груп), народних депутатів; 6) оголошення головуючим на пленарному засіданні про припинення обговорення та повідомлення про кількість промовців, які виступили і які записалися на виступ; 7) заключне слово доповідача і співдоповідача (співдоповідачів); 8) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування.
Згідно з частинами першою і другою статті 31 глави 5 Регламенту Верховної Ради України розгляд питань за скороченою процедурою обговорення (далі - скорочена процедура) здійснюється за рішенням Верховної Ради. Скорочена процедура обговорення включає: 1) виступ народного депутата - ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника з обґрунтуванням пропозиції; 2) виступ голови комітету або представника від головного комітету у разі розгляду питання, яке готувалося цим комітетом; 3) виступи представників двох депутатських фракцій (депутатських груп) на підтримку кожної пропозиції і представників двох депутатських фракцій (депутатських груп) не на підтримку пропозиції; 4) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування; 5) виступи з мотивів голосування по одному представнику від депутатських фракцій (депутатських груп), представники яких не брали участі в обговоренні.
Відповідно до частини третьої статті 31 глави 5 Регламенту Верховної Ради України скорочена процедура обговорення, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, застосовується також в інших випадках, зазначених у цьому Регламенті.
Згідно зі статтею 46 глави 8 Регламенту Верховної Ради України рішеннями Верховної Ради є акти Верховної Ради, а також процедурні та інші рішення, які заносяться до протоколу пленарних засідань Верховної Ради. Актами Верховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.
Частинами першою та третьою статті 47 глави 8 Регламенту Верховної Ради України передбачено, що відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом. Голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування «за», «проти» або «утримався» в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань.
Згідно з частиною п'ятою статті 47 глави 8 Регламенту Верховної Ради України відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються Верховною Радою шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
Відповідно до частин першої і другої статті 49 глави 8 Регламенту Верховної Ради України Верховна Рада може прийняти рішення з процедурних питань (далі - процедурне рішення), зазначених у цьому Регламенті (зокрема частина друга статті 113), без підготовки в комітетах та включення до порядку денного. Такі рішення приймаються відразу після скороченого обговорення однією третиною голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Процедурне рішення приймається відкритим поіменним голосуванням і заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.
Згідно з частиною першою статті 50 глави 8 Регламенту Верховної Ради України у разі необхідності Верховною Радою з додержанням обмежень, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, може бути прийняте рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом. Таке рішення приймається без обговорення шляхом голосування, яке проводиться після внесення відповідної пропозиції і заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради.
Відповідно до частини другої статті 50 глави 8 Регламенту Верховної Ради України прийняття рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом, не допускається, якщо така процедура, одноразове відхилення (ad hoc) від якої пропонується, зумовлена вимогами Конституції України або закону.
Згідно з частиною другою статті 113 глави 19 «Розгляд законопроектів у першому читанні» Регламенту Верховної Ради України при розгляді законопроекту в першому читанні Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про обговорення проекту за скороченою процедурою.
Відповідно до частини третьої статті 138 глави 24 «Прийняття постанов та інших актів Верховної Ради України» Регламенту Верховної Ради України постанови та інші акти Верховної Ради приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення.
У статті 208 глави 33 Регламенту Верховної Ради України визначено порядок призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, суддів Конституційного Суду України.
Згідно з частиною першою статті 208 глави 33 Регламенту Верховної Ради України відповідно до пунктів 16, 17, 26 частини першої статті 85 та частини другої статті 131 Конституції України Верховна Рада призначає на посади і звільняє з посад Голову Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суддів Конституційного Суду України, призначає членів Вищої ради юстиції.
Відповідно до частини шостої статті 208 глави 33 Регламенту Верховної Ради України звільнення з посад зазначених у частині першій цієї статті осіб (крім суддів Конституційного Суду України та членів Вищої ради юстиції) здійснюється за письмовим поданням Голови Верховної Ради України за наявності рішень відповідних комітетів.
У частині сьомій статті 208 глави 33 Регламенту Верховної Ради України визначено, що голосування щодо призначення на посади осіб, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється Верховною Радою таємно шляхом подачі бюлетенів, а звільнення з посад таких осіб здійснюється відкритим голосуванням, крім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, щодо якого проводиться таємне голосування шляхом подачі бюлетенів відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». За результатами голосування оформляється відповідна постанова Верховної Ради.
У статті 216 глави 33 Регламенту Верховної Ради України визначено, що Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, відповідно до частин п'ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з пунктом 2 частини другої статті 88 Конституції України підготовку питань про звільнення з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних Верховною Радою безстроково, до розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради організовує Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України.
VI. ОЦІНКА СУДУ
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судочинство здійснюють суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції, які складають судову систему України.
Статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція України, Закон України «Про Конституційний Суд України» та Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень (стаття 147 Конституції України, стаття 4 Закону України «Про Конституційний Суд України).
До повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України та законів України (стаття 150 Конституції України).
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів, по шість з яких призначає Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно (частини перша, друга, четверта статті 148 Конституції України).
Закон України «Про Конституційний Суд України» встановлює гарантії незалежності при здійсненні повноважень суддями цього Суду. Так, згідно з частиною третьою статті 28 судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.
Аналіз положень чинного на час виникнення спірних відносин законодавства, зокрема статей 85, 86 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про вищу раду юстиції», засвідчує, що до суддів Конституційного Суду України не застосовується дисциплінарна відповідальність у порядку, передбаченому для суддів загальної юрисдикції. Тобто, процедура дисциплінарного провадження, яка визначена для суддів загальної юрисдикції та передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження, до суддів Конституційного Суду України не застосовується.
Водночас правовий статус судді Конституційного Суду України передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів, так і конституційно-правову відповідальність за вчинене правопорушення, яка передбачена Конституцією України і є негативною реакцією держави на це правопорушення.
Конституція України наділяє повноваженням звільнити суддів той орган, що їх обрав або призначив.
Так, звільнення з посади судді Конституційного Суду України, призначеного Верховною Радою України, з підстав, передбачених у пункті 5 частини шостої статті 126 Конституції України, а саме за порушення суддею присяги, здійснюється Верховною Радою України. Аналогічні положення містяться в пункті 5 частини першої статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду на урочистому засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, а також Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України або осіб, які виконують їх повноваження, складає присягу такого змісту: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати високі обов'язки судді Конституційного Суду України, забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина».
Законодавство, яке регламентує правовий статус суддів Конституційного Суду України, не визначає сутнісних ознак порушень, які варто кваліфікувати як порушення присяги судді.
Водночас офіційне урочисте зобов'язання (присяга), яке дає суддя Конституційного Суду України з нагоди отримання особливо відповідальної компетенції, покладає на нього обов'язок неухильного дотримання цього зобов'язання, наслідком порушення якого може бути настання конституційно-правової відповідальності та застосування суб'єктом призначення санкцій у вигляді звільнення судді з посади у разі встановлення ним ознак невідповідності поведінки судді високим вимогам, які висуваються суспільством до судді Конституційного Суду України.
Верховна Рада України в оскаржуваній постанові констатувала, що Конституційний Суд України прийняв Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010, яким у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.
Унесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції, належить до повноважень Верховної Ради України (пункт 1 частини першої статті 85 Конституції України).
Конституція України не наділяє Конституційний Суд України повноваженням вирішувати питання про відповідність Конституції України (конституційність) положень Конституції України чи вносити до неї зміни.
Неможливість визнання Закону «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), була встановлена Конституційним Судом України ще 05.02.2008, і в Конституційного Суду України були відсутні правові підстави повторного розгляду цього питання у 2010 році.
З огляду на зазначене Верховна Рада України дійшла висновку про незабезпечення суддями Конституційного Суду України, які приймали рішення № 20-рп/2010, верховенства Конституції України, порушення обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та про суперечність таких дій змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню своїх обов'язків.
Суперечність дій суддів Конституційного Суду України, зокрема судді ОСОБА_1, під час прийняття зазначеного рішення складеній ними присязі та характер таких дій, які завдали шкоди об'єктам, що охороняються Конституцією України, дали Верховній Раді України підстави розцінити їх як порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді Конституційного Суду України та застосувати до неї таку форму конституційно-правової відповідальності, як звільнення з посади.
Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 17.12.2010, оцінюючи поточну конституційну ситуацію в Україні після Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2010, зазначила: «Оскільки Конституційні суди зобов'язані діяти в рамках Конституції ( 254к/96-ВР ) і не можуть стояти над нею, такі рішення порушують важливі питання щодо демократичної легітимності та верховенства права» (пункт 36).
Щодо рішень Конституційного Суду України від 29.05.2013 № 2-рп/2013 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012, які згадуються в оскаржуваній постанові Верховної Ради України, то суд вважає, що вони прийняті в межах виключної компетенції Конституційного Суду України, установленої статтею 150 Конституції України. Висновки Верховної Ради України щодо порушення присяги судді Конституційного Суду України суддею ОСОБА_1, за участю якої ухвалені ці рішення, у цій частині не відповідають закону.
До того ж суд установив, що суддя Конституційного Суду України ОСОБА_1 щодо Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 висловила окрему думку.
Вирішуючи питання щодо дотримання Верховною Радою України процедури прийняття оскаржуваної постанови, суд виходить із такого.
Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, порядок підготовки і проведення сесій Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради, визначаються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10.02.2010 № 1861-VI.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування (частина друга статті 84 Конституції України). Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією (стаття 91 Конституції України). Верховна Рада звільняє з посад суддів Конституційного Суду України та суддів, обраних безстроково, відповідно до частин п'ятої, шостої статті 126 Конституції України, статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина перша статті 216 Регламенту Верховної Ради України).
Аналізуючи положення статей 9, 31, 46, 47, 49, частини другої статті 113, частин першої та третьої статті 138, частини першої і сьомої статті 208 Регламенту Верховної Ради України, суд дійшов таких висновків.
Постанови та інші акти Верховної Ради України приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою України не прийнято іншого рішення.
Розгляд законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою України не прийнято іншого рішення, не передбачає обов'язкового розгляду питання Верховною Радою України у відповідних комітетах, прийняття рішень таких комітетів.
Отже, процедура звільнення судді Конституційного Суду України, призначеного Верховною Радою України, визначена у Регламенті Верховної Ради України, не передбачає обов'язкового розгляду питання Верховною Радою України у відповідному комітеті, прийняття рішення такого комітету та внесення Головою Верховної Ради України письмового подання, а також обов'язкової участі такого судді у процесі прийняття рішення, на чому безпідставно наполягає позивачка.
Така процедура передбачає розгляд питання про звільнення з посади суддів Конституційного Суду України, призначених Верховною Радою України, на пленарному засіданні Верховної Ради України, обговорення цього питання на такому засіданні за скороченою процедурою, якщо Верховною Радою України не прийнято іншого рішення, здійснення звільнення з посади судді цього Суду відкритим голосуванням та оформлення за результатами такого голосування відповідної постанови.
Установлені судом обставини свідчать, що Верховна Рада України виконала свої повноваження у визначених Конституцією України межах і відповідно до законів України. Так, Верховна Рада України включила до порядку денного засідання проект постанови про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді. Згідно зі стенограмою засідання від 24.02.2014, Верховна Рада України прийняла рішення про обговорення проекту постанови про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги за скороченою процедурою. Оскаржувану постанову парламент прийняв з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому. На зазначеному засіданні відбулось обговорення проекту оскаржуваної постанови, яке включило виступ народних депутатів - ініціаторів внесення пропозицій, виступ представників депутатських фракцій (депутатських груп), уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування, тощо. Звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України відбулося відкритим голосуванням, за результатами якого було отримано «за» 307 голосів народних депутатів, що становить більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, та оформлено оскаржуваною постановою.
Приймаючи рішення про обговорення проекту постанови про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги за скороченою процедурою, Верховна Рада України діяла у межах частини першої статті 49 Регламенту Верховної Ради України і не застосовувала статтю 50 цього Регламенту, тобто не приймала рішення про одноразове відхилення (ad hoc) від процедур, передбачених цим Регламентом.
Обговорення проекту постанови за скороченою процедурою є повноцінною парламентською процедурою поряд із процедурою повного обговорення питань, що випливає зі змісту статей 30, 31 глави 5 Регламенту Верховної Ради України. Відмінність скороченого обговорення питань на пленарних засіданнях парламенту від повного обговорення полягає у скороченні загального часу обговорення шляхом вилучення окремих етапів обговорення (замість 8 етапів тут є 5).
Водночас Регламент Верховної Ради України чітко визначає випадки, коли процедура повного обговорення питання не застосовується взагалі: обговорення рішень з процедурних питань (частина перша статті 49 Регламенту).
Отже, аргументи позивачки про те, що прийняття на пленарному засіданні рішення про голосування з питання звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення суперечить положенням Конституції України та статті 50 Регламенту Верховної Ради України, а також інші аргументи про те, що народним депутатам не було роздано проекту постанови та супровідних документів до нього, зокрема висновку комітету, спростовуються зазначеним.
Оцінюючи аргументи позивачки про те, що звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги не за процедурою, визначеною у параграфах 63, 69, 70 глави 10 Регламенту Конституційного Суду України, суперечить конституційному принципу поділу влади, визначеному в статті 6 Конституції України, і дає підстави для висновку про втручання законодавчої гілки влади в діяльність судової гілки влади та вчинення на неї тиску в неконституційний спосіб, а також тиск на суддю, суд зважає на таке.
Закон України «Про Конституційний Суд України» надає Конституційному Суду України повноваження прийняти акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи згідно з цим Законом.
Водночас у Регламенті Конституційного Суду України, поряд із нормами, що визначають організацію внутрішньої роботи Конституційного Суду України, Конституційний Суд України у параграфах 63, 69 глави 10-1 розділу IV з назвою «Організація діяльності Конституційного Суду України з інших питань» визначив також процедуру розгляду питання про припинення повноважень судді Конституційного Суду України, зокрема, у зв'язку зі звільненням з посади за порушення присяги.
Зважаючи на те, що Конституція України та закони України не наділяли Конституційний Суд України на час виникнення спірних правовідносин повноваженнями приймати рішення про наявність / відсутність підстав для розгляду Верховною Радою України питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України, а Регламент Конституційного Суду України може регламентувати тільки організацію його внутрішньої роботи згідно із Законом України «Про Конституційний Суду України», не є Законом України, а є внутрішнім документом Конституційного Суду України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування визначеної в Регламенті процедури звільнення судді Конституційного Суду України з посади.
Надаючи оцінку аргументам позивачки про порушення Верховною Радою України принципу індивідуальної юридичної відповідальності, суд виходить із такого.
Рішення приймаються Конституційним Судом України поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду України. Пропозиції суддів Конституційного Суду України до проекту рішення чи висновку голосуються у порядку їх надходження. Судді Конституційного Суду України не мають права утримуватися від голосування. Підписання суддею Конституційного Суду України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим. Окрема думка судді Конституційного Суду України, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею Конституційного Суду України у письмовій формі й додається до рішення чи висновку Конституційного Суду України.
Ураховуючи те, що дії судді Конституційного Суду України ОСОБА_1, зазначені в оскаржуваній постанові, вчинені під час прийняття рішення № 20-рп/2010 Конституційним Судом України, до складу якого входила вона та інші судді, стосовно яких також парламент виклав висновки про визнання в їхніх діях порушення присяги судді, Верховна Рада України обґрунтовано у постанові надала оцінку діям усіх цих суддів Конституційного Суду України і за результатом установлення факту порушення присяги судді відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України достроково припинила повноваження та звільнила з посад суддів, призначених за її квотою, зокрема суддю ОСОБА_1
Верховна Рада України не вдавалася до оцінки рішень Конституційного Суду України, а в оскаржуваній постанові навела факти, які вона оцінила як порушення суддею Конституційного Суду України присяги судді, тобто установила факти такого порушення, що має єдиним наслідком - звільнення з посади судді. При цьому Верховна Рада України звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги судді, а не за позицію судді при голосуванні за прийняте рішення, на чому безпідставно наполягає позивачка, та не за результат голосування, за який частина третя статті 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» забороняє застосовувати юридичну відповідальність.
Оцінюючи в сукупності докази, аргументи сторін, Верховний Суд установив, що Верховна Рада України, приймаючи оскаржувану постанову, діяла в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та законами України, з дотриманням принципу пропорційності, обґрунтовано.
Аргументи позивачки спростовані судом наведеною оцінкою, підстави для задоволення позову відсутні.
Керуючись статтями 2, 72- 78, 241- 246, 250, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною (протиправною) постанови, її скасування та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Дата складення повного рішення суду 31.07.2019.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева,
В.М. Бевзенко,
В.П. Юрченко,
Т.М. Шипуліна,
Н.А. Данилевич,
Судді Верховного Суду