29 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5254/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Макарика В.Я., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Цар М.М.,
позивач: не з'явився,
відповідач: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 807/476/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Микуляк П.П.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-
29 травня 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області та просила визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо ненадання ОСОБА_1 на підставі її заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області в контурі 128; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області розглянути заяву ОСОБА_1 , зареєстровану у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області в контурі 128, та прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати ОСОБА_1 згідно її заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не розглянуто по суті заяву позивача у встановленому законом порядку, таким лише проінформовано позивача про неможливість задоволення її заяви та в порушення вимог Конституції України, ст.118, 121 Земельного кодексу України, необґрунтовано відмовив їй у наданні відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні дозволу при розгляді заяви ОСОБА_1 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення винесене з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, а в решті рішення суду залишити без змін.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяло в межах та у відповідність з діючим законодавством, а прийняте оскаржуване рішення є обґрунтованим, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам прийнятого відповідно до Земельного кодексу України та нормативно-правового акту Стратегії. Звертає увагу, що земельна ділянка, яку бажав отримати у власність позивач та яка зазначена на графічних матеріалах відповідно до поданого клопотання не була включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані громадянам у I кварталі 2018 року на території Закарпатської області. Крім того апелянт вважає, що суд не вправі втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Згідно частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
Вищевказану заяву позивачки зареєстровано в Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області 04 квітня 2018 за номером №М-9/1/17-18, що підтверджується листом останнього від 03 травня 2018 року № М-9/1-1840/0/18-18.
Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області в своєму листі від 03 травня 2018 року № М-9/1-1840/0/18-18 покликається на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» та Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як на підставу для відмови в задоволенні клопотання позивачки про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
З вищезазначеного листа вбачається, що Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області відмовило в задоволенні клопотання позивача у зв'язку з тим, що відсутня позиція органу місцевого самоврядування з питання надання (передачі) у власність позивачці зазначеної поданих нею графічних матеріалах земельної ділянки, а також у зв'язку з тим, що позивачкою не надано копію документа, який би підтверджував факт її належності до осіб, на яких поширюється дія п. 19 і 20 ч. 1 ст.6, п. 11-14 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вважаючи бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області протиправною, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності дій щодо відмови у наданні дозволу при розгляді клопотання ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги щодо визнання їх протиправними та зобов'язання розглянути заяву позивача відповідають вимогам закону та обставинам справи, що підтверджено належними та допустимими доказами та відповідачем не спростовані, таким чином позов в зазначеній частині позовних вимог підлягає до задоволення, однак, в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - слід відмовити, оскільки належним способом порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою зазначеної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт «б» частини першої статті 121 Земельного кодексу України).
Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 806/5106/15.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати такий дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 грудня 2018 року (справа № 804/1469/17).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку з відсутністю позиції відповідної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян та неподанням позивачем копій документів, які підтверджують факт її приналежності до осіб, на яких поширюється дія п.19 і 20 ч.1 ст.6, п.11-14 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто з підстав не передбачених Земельним кодексом України. Таким чином, відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачу - ОСОБА_1 належало відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Стосовно посилання скаржника на Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, то в даному документі передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.
Разом з тим, у зв'язку із затвердженням даної Стратегії зміни до Земельного кодексу Українине вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.
На цій підставі колегія суддів приходить до висновку, що оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.
Щодо покликання відповідача на не підтвердження ОСОБА_1 належності до осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то такі колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що надання відповідних дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не залежить від наявності в особи статусу, визначеного згаданим вище Законом, є лише одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
При цьому, колегія суддів зазначає, що дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з такого питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.
Відповідно до пунктів 8, 10 вказаного Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує начальник Головного управління.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а не листом у відповідь на клопотання заявника про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, незважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити відповідно до закону.
Аналогічна правова позиція суду викладена Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 808/308/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17.
Стосовно зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області надати ОСОБА_1 згідно її заяви, зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га. із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні такої вимоги, оскільки такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб'єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.
Разом з тим, оскільки відповідь, якою відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправною, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність зобов'язати суб'єкта владних повноважень повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи скаржника про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру необгрунтованими, та зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними. Тому ці доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими.
Дана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 07 лютого 2019 року у справі №814/702/17 (адміністративне провадження №К/9901/8613/18).
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо відмови у наданні дозволу при розгляді заяви ОСОБА_1 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18 є протиправними, а належним способом захисту позивача є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , зареєстрованої у Головному управлінні Держгеокадастру у Закарпатській області від 04 квітня 2018 року № М-9/1/17-18 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Пийтерфолвівської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі № 807/476/18 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Р. Й. Коваль
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 31.07.2019.