29 липня 2019 року справа №200/3457/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., за участю секретаря судового засідання - Токаревої А.Г., представника відповідача - Сенникова А.А., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 200/3457/19-а (головуючий суддя І інстанції Стойка В.В.), складене в повному обсязі 16 травня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області, за позовом Приватного акціонерного товариства «Спеціалізоване управління №112 «Стальконструкція» до Головного управління ДФС у Донецької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
06 березня 2019 року Приватне акціонерне товариство «Спеціалізоване управління №112 «Стальконструкція» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0211344605 від 08 жовтня 2018 року щодо застосуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 28 536,99 грн. за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання та податкового повідомлення-рішення № 0211364605 від 08 жовтня 2018 року щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 3 749,50 грн. за несвоєчасну сплату грошового зобов'язання (а.с. 4-8).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 200/3457/19-а позовні вимоги задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0211344605 від 08 жовтня 2018 року про застосування штрафних фінансових санкцій на суму 28 536,99 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0211364605 від 08листопада 2018 року про застосування штрафних фінансових санкцій на суму 3 749,50 грн. (а.с. 131-134).
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДФС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позиція позивача щодо відсутності правових підстав та обов'язку для сплати орендної плати є необґрунтованою, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України.
Вважає, що позивач скористався правом, наданим йому ст. ст.6, 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» шляхом подання уточнюючої податкової декларації (а.с. 135-136).
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Спеціалізоване управління № 112 "Стальконструкція» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 04113767, місцезнаходження: Донецька область, м.Маріуполь, вул. Євпаторійська, 49, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 61-64).
Головним управлінням ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку за квітень-грудень 2015 року та січень-вересень 2017 року та узгоджених податкових зобов'язань по податковому повідомленню-рішенню форми «Ш».
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 853/05-99-46-05/05-581/01413767 від 14 вересня 2018 року, у висновках якого зазначено про несвоєчасну сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов'язання по земельному податку на загальну суму 180 179,95 грн. (а.с. 9-11).
Позивач не погодився з висновками акту перевірки та 24 вересня 2018 року надав свої заперечення (а.с. 12-13), які за результатами розгляду відповідачем 03 жовтня 2018 року були залишені без задоволення (а.с. 14-16).
На підставі висновків зроблених в акті перевірки відповідачем відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України від 08 жовтня 2018 року були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:
- № 0211344605 про застосування штрафних фінансових санкцій на суму 28 536,99 грн. (а.с. 20);
- № 0211364605 про застосування штрафних фінансових санкцій на суму 3 749,50 грн. (а.с. 21).
Позивач скористався своїм правом та 10 грудня 2018 року оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДФС України (а.с. 33-36).
За результатами розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 08 лютого 2019 року за № 6323/6/99-99-11-06-01-25 про залишення скарги без задоволення та прийняті спірні податкові повідомлення-рішення без змін (а.с. 40).
Спірним питання даної справи є правомірність прийняття відповідачем вищевказаних податкових повідомлень-рішень.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки товариство зареєстровано та здійснює свою господарську діяльність та земельна ділянка також розташована у населеному пункті, на території яких здійснювалась антитерористична операція, пільги, встановлені статтею 6 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», поширюються на відповідача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції, уточнююча податкова декларація повністю скасовує відповідальність за несплату зобов'язань .
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ (надалі - Закон № 1669-VII).
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно з пунктом 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Нормою пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до статті 59.1 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу. При цьому, відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, порядок надіслання платникові податків податкової вимоги є тотожним порядку надіслання податкового повідомлення-рішення. У свою чергу, відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 20.02.2015 року подано до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління податкова декларація зі сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік, відповідно до яких визначена загальна сума податкових зобов'язань в розмірі 89920,46 грн .( а.с.22-24).
У зв'язку з набранням чинності Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, позивачем подано до Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції уточнюючу декларацію за 2015 рік, якою зменшено податкові зобов'язання зі сплати орендної плати за землю за 2015 рік на суму 89 920,46 грн. Зазначена декларація була прийнята податковим органом без заперечень( а.с.29-32).
Як вбачається з акту перевірки, позивачем подано уточнюючу декларацію №9277001956 від 15 листопада 2017 року з плати за землю за 2015 рік, відповідач, врахував, як сплату позивачем податкових зобов'язань плати за землю за 2017 рік, що на думку відповідача є порушенням строків сплати податку за землю (а.с. 9-11).
Відповідно до акту перевірки сплачені платежі по податковим зобов'язанням з податку за землю за 2017 рік відповідач зарахував як сплату податкових зобов'язань за 2015 рік.
На підставі зазначеного відповідач дійшов висновку про порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку за квітень-грудень 2015 року та січень-вересень 2017 року та прийняв спірне податкове повідомлення - рішення від 08.10.2018 р.№ 0211344605 про застосування штрафних фінансових санкцій на суму 28 536,99 грн. за затримку від 46 до 640 днів(а.с. 20);податкове повідомлення - рішення від 08 жовтня 2018 року № 0211364605 про застосування штрафних фінансових санкцій на суму 3 749,50 грн. за затримку сплати від 3 до 16 днів, зокрема щодо несвоєчасного погашення зобов'язання за повідомлення - рішення ( форми «Ш» ) № 0003841415 від 16.05.2018 року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що в акті перевірки предметом перевірці було лише своєчасність сплати податкових зобов'язань за податковим повідомленням - рішенням ( форми «Ш» ) № 0003841415 від 16.05.2018 року.
Однак, с даним висновком податкового органу суд апеляційної інстанції не погоджується, з наступних підстав.
Для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі - Закон № 1669-VII).
Відповідно до матеріалів справи позивач знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, а саме м. Маріуполь Донецької області.
Статтею 6 Закону № 1669-VII встановлено, що звільнені суб'єкти господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.
Стаття 10 зазначеного закону передбачає, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення АТО або військових дій на території України (абзац перший статті 1 Закону № 1669).
З аналізу зазначених норм Закону № 1669-VII та Податкового кодексу України вбачається, що зазначеним Законом встановлено звільнення від відповідальності за несвоєчасну сплату орендної плати за землю, що сплачується на відповідній території, а саме щодо податку який сплачується суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення АТО.
Перелік земельних ділянок державної та комунальної власності, на які розповсюджуються пільги, встановлені Законом № 1669-VII, визначається виходячи з переліку населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, згідно переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, відповідно до вимог пункту 5 статті 11 Закону № 1669-VII. Остаточний перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, буде затверджено у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції.
Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція». Тобто, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України було чинним та не скасовувалось, дія якого лише була зупинена на відповідний час. 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Зазначене розпорядження опубліковано 08 грудня 2015 року на єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України «Урядовий портал».
Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053».
Суд зазначає, що вказаними розпорядженнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час. Згідно з додатками до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р та № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, до зазначених населених пунктів належить м. Маріуполь Донецької області.
З огляду на викладене, оскільки відповідач зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність на адміністративній території м. Маріуполя Донецької області - у населеному пункті, на території якого здійснювалась та здійснюється антитерористична операція, земельна ділянка також розташована в м. Маріуполі Донецької області, період проведення антитерористичної операції триває, пільги, встановлені статтею 6 Закону № 1669-VII, поширюються на позивача як платника орендної плати за землю комунальної власності.
Цієї ж думки підтримується Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року по справі № 812/1188/17.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження апелянта відносно помилковості висновку суду першої інстанції про те, що подача уточнюючої податкової декларації не є свідченням погашення податкового зобов'язання, адже таке погашення повинно відбуватися виключного грошовими коштами, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 19 лютого 2015 року була подана до контролюючого органу податкова декларація № 9018511961 (звітна), в якій було визначено грошове зобов'язання у розмірі - 89920,46 гри. (за 2015р.).
У той же час, в наслідок самостійного виявлення неточностей у раніше поданій податковій декларації (за 2015р.), уточнюючою податковою декларацією з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2015 рік № 9277001956 від 15 листопада 2017 року, позивачем зменшена сума грошового зобов'язання на 89 920,46 грн. (уточнююча податкова декларація Відповідачем була прийнята без зауважень).
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 1 б. 1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно підпункту 14.1.175 п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
В силу приписів пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Таким чином, вказаною нормою вставлено право платника податку, у разі виявлення помилок у поданій ним податковій звітності, внести відповідні зміни шляхом подання уточнюючого розрахунку з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок/уточнюючу податкову декларацію з виправленням помилок з урахуванням вимог статті 50 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій оскільки, з поданням уточнюючого розрахунку/
уточнюючої податкової декларації податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.
Як вбачається з дійсних обставин справи, уточнюючі декларації з виправленими показниками були подані платником податку до моменту проведення перевірки, та підтверджується своєчасне подання до податкового органу відповідної звітності, самостійне усунення виявлених недоліків шляхом подання уточнюючих розрахунків/декларацій.
Відповідно до положень пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відтак, притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу з підстав, визначених цією нормою, передбачене саме за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання. При цьому, за змістом вказаної норми розмір штрафу залежить від кількості днів затримки строку сплати суми грошового зобов'язання та визначається у відсотках від погашеної суми податкового боргу.
Так, подання платником податків у встановленому порядку контролюючому органу уточнюючого розрахунку/податкової декларації податкових зобов'язань чинним податковим законодавством не визначено як джерело погашення податкового боргу, а тому застосування штрафу до платника податків, на підставі оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є безпідставним (до аналогічних висновків прийшов і Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року за наслідками розгляду справи №810/2108/16).
Таким чином, у Позивача (на час прийняття оскаржуваних рішень) за 2015 року були відсутні жодні невиконані податкові зобов'язання перед відповідачем.
При цьому, позивачем сплачені податкові зобов'язання за податку на землю за 2017 рік, що підтверджується платіжними дорученнями: № 237 від 28 лютого 2017 року (а.с. 102), № 405 від 30 березня 2017 року (а.с. 103), № 594 від 28 квітня 2018 року (а.с. 104), № 76 від 30 травня 2017 року (а.с. 105), № 325 від 30 червня 2017 року (а.с. 106), № 521 від 28 липня 2017 року (а.с. 107), № 744 від 30 серпня 2017 року (а.с. 108), № 964 від 29 вересня 2017 року (а.с. 109), № 1144 від 30 жовтня 2017 року (а.с. 110), №1307 від 29 листопада 2017 року (а.с. 111), № 1498 від 28 грудня 2017 року (а.с. 112), № 477 від 30 січня 2018 року (а.с. 113), що також спростовують доводи апелянта щодо несвоєчасності сплати податкового боргу.
При таких обставинах, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції що податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям правомірності, які ставляться до рішення суб'єктів владних повноважень нормами Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає скасуванню.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 10 Закону № 1669 прямо визначено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є тим документом, на підставі якого відбувається звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.
Тобто, передумовою отримання та застосування сертифікату Торгово-промислової палати України повинен бути факт наявності обов'язку виконання зобов'язання. Лише при наявності такого обов'язку та за умови його невиконання або неналежного виконання виникає необхідність отримання вказаного сертифікату.
Однак при даних спірних правовідносинах позивач в силу приписів ст. 6 Закону № 1669, чинної на момент спірного періоду, зовсім був звільнений від такого зобов'язання, як сплата за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Тобто, відсутні як такі обставини, які б обумовлювали наявність обов'язку у позивача для виконання певного зобов'язання: в даному випадку - сплати за користування земельними ділянками комунальної власності та, як наслідок, у позивача відсутні законодавчо передбачені підстави для отримання сертифікату Торгово-промислової палати України.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецької області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 200/3457/19-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 29 липня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 липня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
Т.Г. Гаврищук
Е.Г.Казначеєв