Дата документу 26.07.2019 Справа № 554/6065/17
Провадження № 2/554/840/2019
17 липня 2019 року м. Полтава Октябрський районний суд м. Полтави у складі:
головуючого судді - Материнко М.О.
за участю секретаря судового засідання - Тімошенко Ю.С.,
за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
адвоката відповідача ОСОБА_2 - Курила В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України без надання іншого приміщення, -
02.08.2017 року в провадження Октябрського районного суду м. Полтави надійшла вищевказана позовна заява.
Справу передано в провадження судді Октябрського районного суду м. Полтави Материнко М.О. 21.11.2018 року.
Позивач прохав суд виселити відповідачів з жилого будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 1 600,00 грн., сплачений при зверненні до суду.
В обґрунтування позову зазначено, що згідно з рішенням житлової комісії Полтавського зонального відділу військової служби правопорядку від 26.12.2012 р. відповідачу ОСОБА_2 виділено службове приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , який у подальшому був реконструйований у відомчий житловий будинок Міністерства оборони України. Також, зазначено, що ОСОБА_2 перебував на квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради, як інвалід війни, складом сім'ї із 3-х осіб, у зв'язку із чим на отриману державну грошову компенсацію ОСОБА_2 придбав житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 з усіма комунальними зручностями. 24.03.2017 року, а у подальшому повторно 14.07.2017 року ОСОБА_2 був попереджений про необхідність звільнити займану квартиру АДРЕСА_4 у зв'язку із зняттям з квартирного обліку військовослужбовців, потребуючих покращення житлових умов, однак добровільного виселення усіх членів сім'ї (відповідачів у справі) не відбулось. За таких обставин, позивач прохав виселити відповідачів з жилого будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 124 ЖК України.
03.10.2017 року до суду від представника ОСОБА_6 в інтересах відповідача ОСОБА_2 надійшло письмове заперечення на позов, а 06.02.2018 року відзив аналогічного змісту. В обґрунтування заперечень вказано, що спірна квартира, з якої вимагається виселення всіх відповідачів, як членів сім'ї, не є службовою, як вважає позивач, оскільки жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, відповідно до ст. 122 ЖК України та вселення відбувається на підставі спеціально виданого виконавчим комітетом відповідної ради на підставі такого рішення ордеру. Позивачем не доведено допустими доказами належність спірної квартири до службового жилого приміщення. Таким чином, відповідач зазначав, що посилання позивача на норми статті 124 ЖК України, що регулює порядок виселення саме із службового житлового приміщення, є помилковим. Також у відзиві зазначено, що ОСОБА_2 , як військовослужбовець, на підставі протоколу засідання житлової комісії Полтавського гарнізону № 5 від 23.09.2016 року, отримав спірну квартиру у будинку відомчого житлового будинку Міністерства оборони України для постійного проживання разом із членами сім'ї, де вони зареєстровані та проживають. Попередження про звільнення спірного житла отримано лише ОСОБА_7 , тоді як доказів попередження про виселення інших членів сім'ї, позивачем не надано. Після вселення у спірну квартиру ОСОБА_2 перебував на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у Полтавському гарнізоні, що не виключало його права перебувати на квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради. Так, відповідач вказував, що не є підставою для виселення факт придбання ним житла у порядку перебування на квартирному обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради шляхом отримання грошової компенсації як інвалідом війни ІІ групи. Вказана обставина є лише підставою для зняття його з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у Полтавському гарнізоні відповідно до п. 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 р. № 737. Відповідач вказував, що не є підставою для виселення і факт припинення трудових відносин зі Збройними Силами України, оскільки спірна квартира не є службовим житловим приміщенням.
29.03.2019 року від представника позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України Полюхович І.М. надійшла відповідь на відзив, відповідно до яких позивач зазначав, що доказами підтвердження, що спірна квартира має статус службового жилого приміщення, що підтверджується: телеграмою до Південного територіального управління ВСП, підписаною ОСОБА_2 14.02.2014 року, з якої вбачається, що проводилась перевірка законності проживання громадян у будинку АДРЕСА_5 ; ордером № 8 від 26.12.2012 року на право зайняття житлової площі у гуртожитку, виданого полковнику ОСОБА_2 , що працює на посаді начальника Полтавського ЗВ ВСП; витягом з протоколу № 87 від 23.01.2015 р. засідання житлової комісії Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку. Таким чином, позивач зазначав, що відсутні підставі вважати з боку відповідача, що за вислугою років (перебування на військовій службі більше 20 років) спірну квартиру йому було надано для постійного проживання, оскільки спірна квартира є службовою та знаходиться в державному фонді Міністерства оборони України.
23.04.2017 року до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшло письмове заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого відповідач зазначає, докази, на які посилається позивач, не є належними доказами підтвердження статусу спірної квартири як службового житлового приміщення.
25.09.2018 року до суду від представника третьої особи - Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради - надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що рішення у справі має відповідати якнайкращому забезпеченню інтересів дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; розгляд справи прохав провести за його відсутності.
У судовому представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі, прохав суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 , а також адвокат Курило В.О. в інтересах ОСОБА_2 , заперечували проти позову, прохали суд відмовити в його задоволенні.
Інші учасники по справі у судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи, неявка яких не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, надавши оцінку доказам в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Предметом спору, що виник між сторонами, є виселення відповідача ОСОБА_2 та інших відповідачів, як членів сім'ї, із займаного житла за адресою АДРЕСА_1 , наданого ОСОБА_2 як військовослужбовцю, у будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України.
Згідно з ч. 2 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. А відповідно до частини четвертої цієї статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Конституція України у ч. 3 ст. 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Загальні принципи тлумачення ст. 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла, зокрема викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», в якому Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем» (kryvitska and kryvitskyy v. ukraine, n 30856/03, § 40, ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до ст. 4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
Нормою ст. 5 ЖК України визначено, що Державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд). Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік будинки відомчого житлового фонду в містах і селищах міського типу підлягають поступовій передачі до відання місцевих Рад народних депутатів у порядку і в строки, що визначаються Радою Міністрів СРСР і Радою Міністрів Української РСР.
Згідно з Витягом з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 16.10.2014 р. № 10-15-13922 вбачається, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава, як організація Міністерства оборони України, є балансоутримувачем державного майна (Військове містечко № 6), в тому числі житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 (реєстровий номер майна 1122,1 Будинки багатоквартирні масової забудови). Тобто, житловий будинок по АДРЕСА_5 перебуває на балансі у Квартирно - експлуатаційного відділу м. Полтава, а суб'єктом управління, який здійснює управління майном, є Міністерство оборони України.
Відповідно до Витягу із протоколу № 70 від 26.12.2012 року засідання житлової комісії Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку начальнику Полтавського ЗВ ВСП полковнику Клеценку А.С. виділено житлове приміщення у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України № 737 від 30.11.2011 року (а.с. 110).
Згідно з вказаним рішенням ОСОБА_2 05.02.2013 року був виданий ордер № 8 на право зайняття житлової площі у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 , розмір жилої площі 16.5 кв. м., що належить до Фонду Міністерства оборони України КЕВ м. Полтава (а.с. 108).
Із копії листа начальника Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава від 30.10.2018 р. № 3964, а також копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації, затвердженою Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Полтавській області від 27 червня 2012 року, вбачається, що гуртожиток АДРЕСА_6 був реконструйований під 65 - квартирний житловий будинок по АДРЕСА_5 (а.с. 208-214).
Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 05.09.2016 року за вх. № 2261/п Голові житлової комісії Полтавського ОВК, вбачається, що ОСОБА_2 прохав розглянути питання про виділення йому для постійного проживання однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 84).
Встановлено, що відповідно до протоколу засідання житлової комісії Полтавського гарнізону № 5 від 23.09.2016 р., затвердженого начальником Полтавського гарнізону, ОСОБА_2 погодили надання житлової площі за адресою: АДРЕСА_1 , одна кімнатна, житловою площею 16,5 кв. м., на склад сім'ї - три особи (а.с. 41-42).
Згідно Списку розподілу жилої площі для постійного проживання у АДРЕСА_5 , який затверджено ТВО начальника Полтавського гарнізону від 28.09.2016 року ОСОБА_2 та його дружині ОСОБА_3 та сину ОСОБА_8 розподілено квартиру АДРЕСА_7 (а.с. 82).
Відповідно до Довідки про місце проживання та склад сім'ї, виданої Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава від 24.07.2017 року ОСОБА_2 , вбачається те, що він проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом із членами сім'ї: дружина - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 7).
Як на підставу виселення позивач посилався на норму статті 124 ЖК України, обґрунтовуючи вимоги тим, що спірна квартира була надана ОСОБА_2 як службове жиле приміщення, а тому він разом із членами сім'ї має бути виселений у зв'язку із припиненням трудових відносин із Збройними Силами України, а також набуття ним права власності у порядку перебування на обліку при виконавчому комітеті Полтавської міської ради, як особа, яка має статус інваліда війни.
З даними твердженнями погодитися не можна з огляду на наступне.
Так, ст. 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Як встановлено судом вище, житловий будинок АДРЕСА_5 віднесено до житлового фонду Міністерства оборони України, який перебуває на балансі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Полтава.
Відповідно до приписів пункту 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців житловими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання житлового приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР та іншими нормативно правовими актами.
Порядок надання службових жилих приміщень і користування ними визначається главою 3 Житлового кодексу України та Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37, а також щодо військовослужбовців - Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 та Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737, чинною на час надання для проживання спірної квартири.
Відповідно до ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно із ч. 2 ст. 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Згідно з пунктом 3.4. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737, чинної на час надання квартири, жиле приміщення включається до числа службового на підставі рішення Міністра оборони України виконавчим органом сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад або районною державною адміністрацією за клопотанням: у місті Києві - начальника гарнізону міста Києва, погодженим з начальником ГКЕУ ЗС України, або начальника ГКЕУ ЗС України, погодженим з головою житлової комісії гарнізону; в інших населених пунктах - начальника гарнізону, погодженим з начальниками КЕВ (КЕЧ) районів та головою житлової комісії гарнізону.
Згідно з пунктами 2, 7, 8 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.
Нормою ст. 122 ЖК України визначено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про виселення із службових жилих приміщень необхідно встановлювати, чи віднесено спірне жиле приміщення до службових. При цьому слід виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.
Отже, законом передбачено, що жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів та єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Рішення про включення квартири АДРЕСА_4 до числа службової Міністром оборони України та органом місцевого самоврядування не приймалося, як встановлено під час розгляду справи.
Інші письмові докази, на які посилався позивач, стверджуючи що спірна квартира відноситься до службового жилого приміщення, а саме: телеграма до Південного територіального управління ВСП, підписана ОСОБА_2 14.02.2014 року; ордер № 8 від 26.12.2012 року на право зайняття житлової площі у гуртожитку; витяг з протоколу № 87 від 23.01.2015 р. засідання житлової комісії Полтавського зонального відділу Військової служби правопорядку, не є допустимими доказами.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази які б свідчили про прийняття рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради про включення спірної квартири до числа службових квартир будинку по АДРЕСА_5 .
Відповідно до ст. 52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.
Пунктом 5.3. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737, чинної на час надання для проживання спірної квартири, передбачено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення КЕВ (КЕЧ) району видає військовослужбовцю (працівнику) спеціальний ордер на жилу площу в гуртожитку (додаток 26) (далі - Спеціальний ордер), який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Відповідач вселився в спірне житло на підставі ордеру № 8 від 05.02.2013 року, виданого Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава, згідно з рішенням житлової комісії військової частини № 70 від 26.12.2012 року на право зайняття житлової площі у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , розмір жилої площі 16.5 кв. м., а у подальшому, відповідно до протоколу засідання житлової комісії Полтавського гарнізону № 5 від 23.09.2016, затвердженого Начальником Полтавського гарнізону, відповідачу та його сім'ї з трьох осіб було надано житлову площу за адресою: АДРЕСА_1 (однокімнатна), житловою площею 16,5 кв. м.
Нормою ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивачем при обранні матеріальної норми права, яка регулює спірні правовідносини, застосовано ст. 124 Житлового кодексу України, та не враховано, що положення ст. 124 Житлового кодексу України застосовуються лише щодо виселення осіб із службового жилого приміщення, а у разі встановлення, що жиле приміщення не відноситься до службового, виселення проводиться на інших правових підставах, при цьому саме на сторону у справі покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на предмет своїх вимог чи заперечень.
Суд не може погодитись із твердженням позивача про те, що отримання відповідачем ОСОБА_2 , як інвалідом війни, грошової компенсації на придбання жилого приміщення у порядку, який визначений Порядком виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 року за № 719, є підставою для виселення, так як питання щодо надання такого житла не є предметом даного позову, а спірними правовідносинами є питання щодо виселення з службового жилого приміщення.
Вказана обставина, як вірно зазначав позивач, відповідно до п. 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 р. № 737, є підставою для зняття особи з обліку за місцем служби, а не виселення.
На підставі встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.
Керуючись ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; ст. 118, 121, 122, 124 Житлового кодексу України; Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року № 737; Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081; ст. ст. 1-5, 10, 76-83, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, про виселення з будинку відомчого житлового фонду Міністерства оборони України без надання іншого приміщення - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду як суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено та проголошено 26 липня 2019 року.
Суддя Материнко М.О.