22 липня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/1381/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати п.36 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29.03.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги полковнику ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду ІІ групи з 08.10.2018, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та ст.ст.16 - 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності.
Ухвалою судді від 07 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.3).
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки відповідно ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" він має право на її отримання, як інвалід ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби. Також, зазначає, що будь-яких одноразових грошових виплат у зв'язку із встановленням III групи інвалідності через отримання поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, позивач не отримував. Позивач вважає вказані в протоколі підстави відмови йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги необґрунтованими.
Відповідачем в установлений строк надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачеві групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Також, посилався на те, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1995 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Крім того, зазначав, що при розгляді вказаної справи за адміністративним позовом про зобов'язання Міністерства оборони України вчинити певні дії, суд лише вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про виплату такої допомоги, що не належить до компетенції суду (а.с.39-40, 42-45).
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ІНФОРМАЦІЯ_2 подано до суду письмові пояснення щодо позову (а.с.34-36), в яких зазначено, що на переконання третьої особи, позивач не звернувся у встановлений законом строк до військового комісаріату із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних силах України.
Наказом т.в.о. Міністра оборони України №297 від 25.05.2018 року позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом “б” частини 6 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (за станом здоров'я) (а.с.15).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №177 від 26.06.2018 року позивача виключено з особового складу частини з 26.06.2018 (а.с.16).
Згідно з виписки з акта огляду МСЕК до довідки серії 12 ААБ № 172401 від 08.02.1995 при первинному огляді позивачу встановлено III групу інвалідності в зв'язку із пораненням, отриманим при виконанні обов'язків військової служби в ДРА (а.с.23).
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 172063 від 24.10.2018 позивачу при повторному огляді встановлена з 08.10.2018 II групу інвалідності, в зв'язку з захворюваннями, пов'язаними із захистом Батьківщини (а.с.13).
12 грудня 2018 року позивач звернувся до Олександрійського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з встановленням II групи інвалідності, яка пов'язана із захистом Батьківщини (а.с.12).
28 січня 2019 року військовим комісаром Кіровоградського обласного військового комісаріату, з супровідним листом №330, направлено директору Департаменту фінансів Міністерства оборони України заяву ОСОБА_1 про призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги та відповідні документи до неї. Крім того, зазначено, що командування вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги (а.с.11).
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29.03.2019 комісія, розглянувши подані документи, дійшла висновку про відмову полковнику ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги (пункт 36) (а.с.10).
При цьому, згідно даного витягу з протоколу комісія дійшла висновку, що заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1995 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Також, зазначено, що заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.
Вказану відмову позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Статтею 6 КАС України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Вказана норма кореспондується з положеннями Конституції України, зокрема ст.3 визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 17 Конституції України передбачено забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється у відповідності до положень Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII).
Згідно ч.ч.1-3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (ч.1 ст.2 Закону №2232-XII).
У відповідності до положень ст.41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на:
військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 4 частини 2 цієї ж статті одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Отже, виплата особі одноразової грошової допомоги пов'язана не з моментом звільнення особи зі служби, а з моментом встановлення такій особі інвалідності, яка настала внаслідок захворювань та поранень, що пов'язані із захистом Вітчизни.
Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 20.03.2018р. у справі №296/9364/16-а та у рішенні Верховного Суду України від 18.11.2014 року по справі № 21-466а14.
А тому, враховуючи звернення позивача до Міністерства оборони України із заявою про отримання одноразової грошової допомоги, в зв'язку з встановленням II групи інвалідності у 2018 році, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги з тих підстав, що на час встановлення інвалідності в 1995 році під час первинного огляду, не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Частина 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі-військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно Порядку 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.
Відповідно до п.6 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
Згідно з ч.8 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Частиною 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Статтею 16-2 Закону №2011-ХІІ та пунктом 6 Порядку №975 визначені розміри одноразової грошової допомоги.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на дату звернення позивача 12.12.2018 Закон № 2011-ХІІ діяв вже в редакції Закону №5040-VI, частиною другою Прикінцевих положень якого встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
У Перехідних положеннях даного Закону визначено коло осіб, на яких його положення, які набрали чинність з 1 січня 2014 року, не поширюються (зокрема, такими є особи, стосовно яких уже прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги).
Позивач звернувся про отримання одноразової грошової допомоги у 2018 році вперше, тобто рішення щодо виплати цієї допомоги стосовно нього раніше не приймалося.
Разом з тим постанова КМУ, яку прийнято на реалізацію положень Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 5040-VI) містить положення (абзац третій пункту 2 Постанови № 975), за якими одноразова допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, яке діяло на день виникнення права на отримання допомоги. Але з цього суд робить висновок, що порівняно з положеннями Закону № 2011-ХІІ (в редакції Закону № 5040-VI) такі норми Постанови №975 звужують право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-ХІІ (в редакції від 1 січня 2014 року) осіб (позивача зокрема), які до 1 січня 2014 року не зверталися про отримання цієї допомоги і щодо яких, відповідно, не приймалося рішення щодо її призначення.
Аналізуючи зміст положень пункту 2 Постанови № 975, пункту 2 Перехідних положень Закону № 5040-VI, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення стосовно призначення позивачу одноразової грошової допомоги слід керуватися положеннями законодавства, чинного станом на його дату звернення - Закону №2011-ХІІ і Постанови № 975.
Надаючи офіційне тлумачення положень ст.58 Конституції України Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи, за реалізацією якого останній звернувся до відповідача, виникло з моменту встановлення йому цієї інвалідності.
При цьому, аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення їй інвалідності та не залежить від первинного чи повторного встановлення такої інвалідності. До того ж, у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має права на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 № 21-446а14 та від 21.04.2015 № 21-135а15, від 10 березня 2015 року у справі № 21-563а14, Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 806/694/16.
Отже, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та відповідно до Порядку № 975, оскільки таке право не пов'язується з часом звільнення його з військової служби, а пов'язується з фактом і часом встановлення йому інвалідності як звільненому зі служби військовослужбовцю, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018р., у справі №296/9364/16-а.
Щодо посилання відповідача на п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме, що заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної інвалідності, суд зазначає.
Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.
Стаття 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі №760/11440/17.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи з аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29.03.2019 не можна визнати законним та обґрунтованим в частині відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".
Таким чином, суд враховуючи принцип ефективності судового захисту приходить до висновку про необхідність захисту прав позивача, шляхом визнання протиправним та скасування п.36 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29.03.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги полковнику ОСОБА_1 ..
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.
При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає пенсію у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 "Афанасьєв проти України" вказав, що спосіб захисту, що вимагається статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути "ефективним" як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип “належного урядування”, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
З огляду на вказане, з метою запобігання порушенню прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги, на переконання суду, ефективним способом захисту прав є зобов'язання Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду ІІ групи з 08.10.2018, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та ст.ст.16 - 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відтак, дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Стосовно заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Вказані положення не є імперативними та передбачають диспозитивну поведінку суду. Тобто, це право суду, а не його обов'язок, суд має можливість самостійно на власний розсуд приймати рішення про необхідність чи відсутність потреби в зобов'язанні суб'єкта владних повноважень подати звіт.
При цьому, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд має врахувати надані позивачем докази, особливості покладених на суб'єкта владних повноважень обов'язків згідно із судовим рішенням та його можливості ці обов'язки виконувати в рамках законодавства.
Враховуючи те, що позивачем не наведено обґрунтованих аргументів необхідності застосування ч.1 ст.382 КАС України та не надано жодного доказу на підтвердження того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 13 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.73, 77, 90, 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ: 00034022) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.36 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29.03.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги полковнику ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду ІІ групи з 08.10.2018, інвалідність якого настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 та ст.ст.16 - 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на день встановлення інвалідності.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина