ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" липня 2019 р. справа № 300/73/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панікара І.В.,
за участю секретаря судового засідання: Подольської Т.М.,
представника позивача: Мушинського В.Т. ,
представника відповідача: Боднара О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Прикарпатської державної дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006651512 від 27.09.2018 року, -
09.01.2019 року Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (надалі - позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0006651512 від 27.09.2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем необгрунтовано, оскільки чинним законодавством податковий орган не наділений правом застосовування штрафних санкцій за сплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання в порушення строків, визначених Податковим кодексом України, у випадку коли сплата відбулась своєчасно, однак зарахування коштів, проведено в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В ході розгляду справи сторони неодноразово заявляли клопотання про відкладення розгляду справи, окрім того, судом здійснювався ряд дії щодо витребування додаткових доказів.
Окрім того, в період з 28.05.2019 року по 31.05.2019 року головуючий по справі суддя Панікар І.В. перебував на листку непрацездатності, з 03.06.2019 року по 17.06.2019 року у відпустці та з 18.06.2019 по 21.06.2019 року у службовому відрядженні, у зв'язку з чим, 60-денний строк розгляду справи продовжено на 24 календарних дні.
07.02.2019 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, згідно змісту якого, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обгрунтованість прийнятого контролюючим органом рішення. При цьому вказала на те, що законодавством України, як підставу для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу, визначено затримку сплати суми грошового зобов'язання. Пояснила, що оскільки проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, протягом строків, встановлених законом, на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України податковим органом правомірно 27.09.2018 року було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 30236,87 гривень. Зазначила, що кошти, які сплачено 30.09.2018 року по податкових зобов'язаннях позивача з ПДВ зараховано в основу порядку черговості погашення податкового боргу, починаючи з 2015 року. З огляду на вищевикладене вважає, що податкове повідомлення-рішення за № 0066515512 від 27.09.2018 року повністю відповідає положенням чинного законодавства (а.с. 45-47).
У відповіді на відзив, що надійшов на адресу суду 18.02.2019 року представник позивача вказав на те, що обґрунтовуючи свою позицію щодо черговості погашення податкових зобов'язань, відповідачем не наведено та не надано жодних документальних доказів наявності боргу за минулі періоди на підтвердження таких дій (а.с. 68-69).
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки при його прийнятті податковий орган вийшов за межі наданих повноважень. Зазначив, що шляхом подання податкових декларацій з податку на додану вартість позивачем дійсно самостійно визначені грошові зобов'язання з вищевказаного податку, які у встановлений Законом строк залишились несплачені. Пояснив, що податковий орган у відповідності до пункту 9 статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) зараховував кошти, які згідно зазначених у платіжних документах призначень платежу сплачені як поточні податкові платежі, в рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість (далі -ПДВ) за минулі періоди. При цьому вважає, що відповідно до змісту положень ПКУ законодавець наділив відповідача правом застосовувати штраф у визначених статтею 126 Кодексу розмірах виключно за сплату узгодженої суми грошового зобов'язання з порушенням строків, а не у разі зарахування коштів, які сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення, що має місце в даному випадку. При цьому зіслався на висновок ВАСУ викладений у справі № К/800/9365/16 від 21.07.2016 року. Просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з мотивів, наведених у відзиві на позов, пояснив, що законодавством України, як підставу для притягнення до відповідальності у вигляді штрафу, визначено затримку сплати суми грошового зобов'язання. Зазначив, що оскільки проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем термінів сплати самостійно визначених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, протягом строків, встановлених законом, на підставі пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, податковим органом правомірно 27.09.2018 року прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 30236,87 гривень. З огляду на вищевикладене вважає, що податкове повідомлення-рішення за №0066515512 від 27.09.2018 року повністю відповідає положенням чинного законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступне.
18.09.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області проведена камеральна перевірка податкової звітності з податку на додану вартість (а.с. 11-12).
За змістом акту камеральної перевірки про порушення правил сплати (перерахування) податків (зборів) № 13735/09-19-55-12/00704273 від 18.09.2019 року податковим органом констатовано, що позивачем в період з 30.09.2016 по 26.01.2018-29.03.2018 року порушено терміни сплати самостійно визначених грошових зобов'язань відповідно до декларацій з ПДВ від 18.08.2016 року № 9149320182 та від 19.09.2016 року за № 9172161049 з відповідною кількістю днів затримки: 545 днів на суму 21875,10 грн., 487 дні на суму 84394,75 грн., 483 дні на суму 41365,15 грн., 514 дні на суму 3549,35 грн. Загальна сума своєчасно несплачених зобо'язань склала 151184,35 грн.
На підставі даного акту 27.09.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення за №0066515512, відповідно до якого позивачу нараховано штрафні санкції в сумі 30236,87 гривень (а.с.10).
Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України не погоджуючись із вказаним податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 57.1 статті 57 вищевказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація з ПДВ подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Пунктом 126.1. статті 126 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Як встановлено в ході розгляду справи, платіжним дорученням від 26.08.16 №508 на суму 50400.00 грн. зараховувані кошти на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, що підтверджується випискою реєстру транзакцій по такому рахунку, який належить позивачу.
З даного рахунку 26.08.16 року в межах цього платіжного доручення списано 16255,77 грн. в погашення боргу минулих періодів, а саме, в погашення несплачених зобов'язань по декларації № 9173154780 від 17.08.2015 року. Решта суми залишилося на електронному рахунку платника в розмірі 34144,23 гривень.
Зарахування згідно платіжного доручення від 16.09.16 № 532 відбулися в сумі 30000,00 грн. на електронний рахунок платника. Із врахуванням залишку минулої операції по списанню коштів сума на рахунку платника склала 64 144, 23 грн., які списані 23.09.2016 року. В ІКП платника дана операція відображена 26.09.16 року. Зменшено борг по: податковій декларації 9173154780 від 17.08.2015 року - 34078,27 грн., по пені за відповідний період - 444,71 грн., по декларації №9193235366 від 17.09.2015 року - 8198 грн., по уточнюючому розрахунку №9214285154 від 19.10.15 року - 6067,00 грн., по пені - 83,38 грн., по уточнюючому розрахунку №9214285154 від 19.10.15 року - 182 грн., по пені - 2400,19 грн., по декларації №9236025545 від 18.11.2015 року - 12690,68 гривень.
Сплачені платіжним дорученням від 26.09.16 №564 кошти в сумі 30000,00 грн. зараховані в погашення боргу по сплаті податкових зобов'язань згідно декларації №9173154780 від 17.08.2015 року.
Кошти в сумі 77556.00 грн. згідно платіжного доручення від 29.09.16 №582 зараховані в межах електронного рахунку ПДВ , з яких 53490,77 грн. спрямовані на погашення боргу: по декларації №9236025545 від 18.11.2015 року - 3960,32 грн., по пені за період 31.07.15 -28.12.16 - 1846,80 грн., по декларації №9256930699 віл 18.12.2015 року - 12825 грн., по пені за період 31.07.15 - 28.12.16 - 3879,88 грн., по декларації №9273096530 від 16.01.2016 року в сумі 30978,77 гривень.
Відповідно, на електронному рахунку залишилось 24065,23 грн., що підтверджується реєстром транзакцій поповнення електронного рахунку.
Наведене підтверджується витягом з ІКП платника податків та витягом з реєстру транзакцій, що міститься в матеріалах судової справи (а.с.50-63).
В даному аспекті слід зазначити , що згідно положень пункту 200-1. 5 статті 200-1 ПК України з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з податку на додану вартість, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов'язань та суми податкового боргу з податку.
Пунктом 200-1.7 статті 200-1 ПК України визначено, що кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200 -1.5 статті 200-1 цього Кодексу та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, існуючий за попередні податкові періоди борг почав погашатися з 30.09.2016 року, в порядку підпункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України шляхом зарахування в його погашення коштів, сплачених Прикарпатською державною сільськогосподарською дослідною станцією інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України в рахунок поточних платежів.
Дані обставини відповідно до вимог частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають, як такі, що визнаються сторонами і в суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставини або добровільності їх визнання.
З огляду на зазначене, податковим органом кошти, сплачені позивачем в період з 26.01.2018 - 29.03.2018 року, правомірно зараховувались в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення, починаючи з 30.09.2016 року.
Суд погоджується з висновками Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області, зробленими за наслідками проведеної перевірки, та з прийнятим вищевказаним податковим повідомленням-рішенням з огляду на нижчевикладене.
Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
При цьому суд залишає без уваги твердження представника позивача згідно з яким відповідач наділений правом застосовувати штраф у визначених статтею 126 Кодексу розмірах виключно за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов'язання, а не в разі зарахування коштів, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення з урахуванням наступного.
Так, на переконання суду, порядок сплати чи погашення податкового боргу, у відповідності до приписів ПК України жодним чином не може скасовувати відповідальність, встановлену ПКУ, чи іншим чином впливати на застосування штрафних санкцій, визначених статтею 126 Кодексу, або позбавляти податковий орган повноважень щодо притягнення платника до відповідальності за податкове правопорушення.
Окрім того, згідно положень ПК України встановлено, що штрафні санкції, передбачені статтею 126 Кодексу, застосовуються не за сплату податкового зобов'язання з порушенням строку, встановленого чинним законодавством України, а за несплату такого зобов'язання у встановлений строк, незалежно від того, в якому порядку в подальшому був погашений податковий борг.
Одночасно суд не приймає до уваги посилання представника позивача на правову позицію ВАС України, викладену у постанові по справі за № К/800/9365/16 від 21.07.2016 року, оскільки відповідно до положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені виключно в постановах Верховного Суду.
В наведеному рішенні суд касаційної інстанції інстанції зазначив, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статті 9 Конституції України, оскільки стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.
Обгрунтовуючи іншу, відмінну від вищенаведеної позиції ВАС України, суд вказує на те, що якість національного законодавства і цій частині, дозволяє дійти висновку про його точність та передбачуваність і не може слугувати підставою для суду щодо висновків про можливе втручання у право позивача мирно володіти своїм майном, оскільки застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов'язання є правовим наслідком щодо дій саме платника податків, який будучи обізнаний з вимогами чинного податкового законодавства країни, зокрема щодо черговості зарахування сум в погашення податкового боргу, свідомо сплачує кошти за інші, більш пізні періоди наявної податкової заборгованості, таким чином, свідомо допускаючи можливість ухилення від відповідальності.
За таких обставин застосування штрафних санкцій до позивача є правомірним, здійсненим в розмірі та в межах строків встановлених чинним законодавством, внаслідок чого приходить до переконання щодо необхідності відмови у задоволенні позову.
Зважаючи на висновок суду про безпідставність позовних вимог, в силу норм статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає стягненню з відповідача суб'єкта владних повноважень.
Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову Прикарпатської дослідної станції Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Прикарпатська державна дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України (вул. С. Бандери 21 А, м. Івано-Франківськ, 76014, код ЄДРПОУ - 00704273);
Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (вул. Незалежності 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 39394463).
Суддя Панікар І.В.
Рішення складене в повному обсязі 16 липня 2019 р.