Головуючий у І інстанції Сенько М.Ф.
Провадження №22-ц/824/8132/2019 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
18 липня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Зубленку Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Житомирської місцевої прокуратури, Головного управління національної поліції в Житомирській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури,
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом та просив ухвалити рішення про його задоволення, посилаючись на те, що 24.07.2013 року слідчим СВ Богунського РВ УМВС України в Житомирській області Піонтківським В.В. в рамках кримінального провадження, відомості про яке були внесені до ЄРДР за №12012060380000616 від 21.12.2012 року, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру в закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України.
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 12.06.2017 року ОСОБА_1 було виправдано в інкримінованому злочині у зв'язку з недоведеністю винуватості. Вирок залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09.11.2017 року.
В своєму позові ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного та безпідставного перебування під слідством та судом він зазнав дуже великих душевних страждань, були порушені його нормальні життєві зв'язки, як з родиною, так і з його оточенням, друзями, що безспірно негативно вплинуло на звичний спосіб його життя та завдало йому моральної шкоди, розмір якої він визначив на суму 200 000 грн., які просив стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 193 596 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Державна казначейська служба України подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилався на те, що суд не навів обґрунтованих мотивів при визначенні розміру моральної шкоди та не звернув уваги на те, що при визначенні її розміру до уваги має братись не мінімальна заробітна плата, а прожитковий мінімум для працездатних осіб. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, натомість стягнення на користь позивача 193 596 грн. призведе до економічно необґрунтованих збитків державного бюджету.
У відзиві, що надійшов від представника ОСОБА_1 - адвоката Селютіна К.С., останній просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечив та просив залишити рішення суду без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник Житомирської місцевої прокуратури в апеляційному суді апеляційну скаргу Державної казначейської служби України підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.
Інші учасники процесу, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.07.2013 року слідчим СВ Богунського РВ УМВС України в Житомирській області Піонтківським В.В. в рамках кримінального провадження, відомості про яке були внесені до ЄРДР за №12012060380000616 від 21.12.2012 року, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру в закінченому замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), в особливо великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України (а.с.4).
Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 12.06.2017 року ОСОБА_1 було виправдано в інкримінованому злочині у зв'язку з недоведеністю винуватості (а.с.7-9). Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09.11.2017 року виправдувальний вирок Богунського районного суду м. Житомира від 12.06.2017 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с.10-14).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності наявності у справі правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР(стаття 1 зазначеного Закону).
Пунктом 1 статті 2 цього Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
У наведених в статті 1 Закону № 266/94-ВР випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Таке відшкодування провадиться за рахунок коштів державного бюджету(пункт 1 статті 3, частина перша статті 4 цього Закону).
Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
За змістом положень частини першої статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
З метою визначення порядку застосування Закону № 266/94-ВРзатверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили, направляє громадянинові повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.
Згідно з пунктами 11, 12 Положення для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися: при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції.
У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Обов'язок роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Втім, відсутність такого роз'яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановлене законом.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, виникає у громадянина у разі постановлення судом відносно нього виправдовувального вироку, незалежно від того, яка підстава слугувала для постановлення такого вироку; визначення розміру відшкодування моральної шкоди відноситься до компетенції суду, таке право може бути реалізоване як при винесенні виправдовувального вироку, так і у спосіб заявлення відповідного позову в порядку цивільного судочинства; шкода відшкодовується за рахунок Державного бюджету і відповідає за таку шкоду Держава в особі уповноважених органів, в тому числі і в особі Державної казначейської служби України, як органу, на який покладено виконання рішення суду про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, правильно керувався тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили. Судом вірно враховано, що законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством та судом з 24.07.2013 року (день повідомлення про підозру) по 09.11.2017 року (дата набрання виправдовувальним вироком суду законної сили), тобто 52 повних місяці.
Статею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2018 року визначено в сумі 3 723 гривні.
Враховуючи викладене, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачу на відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, з Державного бюджету України має бути сплачено 193 596 грн. (52 місяці х 3 723 грн.).
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, колегією суддів відхиляються, оскільки судом при визначенні розміру морального відшкодування було враховано характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і обґрунтовано визначено цей розмір на підставі частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин; такі доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об'єктивну оцінку у рішенні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги Державної казначейської служби України - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: