Справа № 760/3683/17 Головуючий у суді І інстанції Кушнір С.І.
Провадження № 22-ц/824/8662/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
17 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Ігнатченко Н.В.,
суддів: Кулікової С.В., Олійника В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Черниш С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, про припинення права власності на частку квартири, визнання права власності на житлову площу квартири та виділення в натурі житлового і нежитлового приміщення квартири,
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, в якому, з урахуванням уточнених 23 березня 2018 року позовних вимог, просив: припинити право власності відповідачки на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27,10 кв. м і житловою площею 11,85 кв. м, одночасно передавши вказану частку квартири позивачу із зміною часток права власності на цю квартиру; визнати за відповідачкою право власності на житлову площу в розмірі 27,10 кв. м, в тому числі житлову 11,85 кв. м в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_2 , припинивши право власності позивача на цю частку квартири; виділити в натурі позивачу житлову кімнату № 3 , розташованої в квартирі АДРЕСА_2 , житловою площею 19,4 кв. м, і нежитлове приміщення № 2 (вбиральню поєднану), площею 3,8 кв. м; стягнути з відповідачки понесені судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що з 7 серпня 2007 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення суду від 10 жовтня 2014 року було розірвано. Від спільного подружнього життя вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час шлюбу, відповідно до договорів купівлі-продажу від 10 жовтня 2007 року та 3 червня 2008 року, подружжям було придбано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 130,60 кв. м, житловою площею 73,70 кв. м, вартістю 378 740,00 грн, та однокімнатну квартиру № 39 у цьому ж будинку, загальною площею 54,20 кв. м, житловою 23,70 кв. м, вартістю 160 000,00 грн, відповідно.
Згідно із рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, позивач та відповідачка є співвласниками в рівних частинах трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , де кожна із сторін спору володіє часткою квартири в розмірі 65,30 кв. м, вартістю 189 370,00 грн, (130,60 : 2 = 65,30 х (2 900 - вартість 1 кв. м житла) = 189 370), в тому числі часткою житлової площі в розмірі 36,30 кв. м, вартістю 105 270,00 грн. (73,70 : 2 = 36,20 х 2 900 = 105 270).
Одночасно сторони є співвласниками в рівних частинах однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , де кожна сторона спору володіє часткою загальної площі квартири в розмірі 27,10 кв. м, вартістю 80 000,00 грн, (54,20 : 2 = 27,10 х (2 952 - вартість 1 кв. м житла) = 80 000), в тому числі житлової площі в розмірі 11,85 кв. м, вартістю 34 981,20 грн (23,70 : 2 = 11,85 х 2 952 = 34 981,20).
Наведене свідчить, що кожна із сторін спору є володільцем часток загальної площі однокімнатної квартири № 39 і трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною вартістю 269 370,00 грн (27,10 x 2 952,02 = 80 000 + 65,30 x 2 900 = 189 370), в тому числі загальної житлової площі спірних квартир в розмірі 48,70 кв. м кожний, вартістю 141 845,00 грн (11,85 + 36,85 = 48,70).
Як зазначає позивач, вони з відповідачкою є співвласниками по 1/2 частки однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальної площею 54,20 кв. м, тобто кожний є володільцем частини квартири площею 27,10 кв. м, вартістю 80 000,00 грн, що свідчить про те, що частка відповідачки в цій квартирі є незначною, яка не може бути виділена в натурі без втрати цільового призначення квартири, оскільки вона є неподільною, а спільне володіння і користування квартирою є неможливим у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідачки та відносинами, які склалися у сторін спору після розлучення, тому припинення права власності відповідачки на вказану частку квартири не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам сім'ї.
Також сторони на праві спільної часткової власності є власниками 1/2 частки трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальної площею 130,60 кв. м. Таким чином, кожна сторона спору є володільцем частки, площею 65,30 кв. м, вартістю 189 370,00 грн і житловою в розмірі 36,85 кв. м. Згідно технічного паспорту на квартиру № 40 , вона складається з трьох ізольованих житлових кімнат: житлова кімната № 3, площею 19,4 кв. м, вартістю 56 260 грн; житлова кімната № 4, площею 21,7 кв. м, вартістю 62 930 грн; житлова кімната № 6, площею 32,6 кв. м, вартістю 94 540 грн; кухні № 7, площею 16,0 кв. м; вітальні № 1, площею 21,5 кв. м; ванної кімнати № 5, площею 9,3 кв. м; та вбиральня № 2, площею 3,8 кв. м.
Тому, в рахунок компенсації вартості житлової площі, на яку можливо буде припинено право власності відповідачки, позивач просить передати у її власність 27,10 кв. м. загальної житлової площі квартири № 40 , вартістю 80 000,00 грн, часткою якої він володіє на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року.
Одночасно, для володіння і користування спірною часткою квартири позивач просить виділити йому в натурі житлову кімнату № 3, житловою площею 19,4 кв. м, вартістю 56 260 грн, розташованої в квартирі № 40 і нежитлове приміщення вбиральню (поєднану) № 2, площею 3,8 кв. м, вартістю 11 020 грн.
Загальну площу в розмірі 38,20 кв. м, в тому числі 25,0 кв. м житлової площі, що буде належати позивачу на праві власності в квартирі № 40 після визначення судом часток власності сторін спору у нерухомому майні, залишити у їх користуванні і володінні, відповідно до змінених часток.
Після припинення права власності частки відповідачки в квартирі № 39 позивач буде одноосібним власником з часткою 1/1, що складає 54,20 кв. м загальної житлової площі цієї квартири і одночасно буде володільцем 1/3 частки, що складає 38,20 кв. м житлової площі в квартирі № 40 і буде власником нерухомого майна, загальною площею 92,40 кв. м.
Відповідачка ж стане власником 2/3 частки квартири № 40, що складає 92,40 кв. м загальної житлової площі цієї квартири ( 65,30 + 27,10 ) , вартістю 269 370,00 грн (80 000 + 189 370), в тому числі житловою площею в розмірі 48,70 кв. м, (36,85 + 11,85), в зв'язку з чим частки (розміри) права власності на нерухоме майно сторін спору у цій квартирі, визначених рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня.2015 року підлягають перегляду і зміні.
Позивач вказав, що за його неодноразовими усними та письмовими зверненнями відповідач не виявила бажання вирішити спір шляхом купівлі-продажу частки у спірних квартирах та поділу коштів, або визначення та виділення часток в натурі для їх володіння і користування, вона чинить постійні перешкоди йому у праві користування часткою у спірній квартирі, визначеною рішенням суду, тому наведене дає правові підстави припинити право власності на частку відповідачки в квартитрі № 39 та виділити в натурі йому кімнату № 3 і нежитлове приміщення № 2 (вітальню) в квартирі АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим він звернувся до суду з позовом.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про ненадання позивачем технічного висновку компетентних органів щодо перепланування квартири суперечить приписам пункту 1 «Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об'єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», що має вищу юридичну силу від Правил утримання житла та інших актів, на які є посилання в рішенні суду. Технічна можливість перепланування квартир, підтверджена предпроектною пропозицією архітектора ОСОБА_4 у квітні 2017 року і висновком будівельно-технічної експертизи за № 2656 від 17 жовтня 2018 pоку, які повністю проігноровані судом.
Посилання суду на акт обстеження умов проживання малолітньої дитини в квартирі № 40 , складеного 21 березня 2018 року третьою особою, не можна визнати належним доказом, оскільки в акті відсутні дані про співвласників цієї квартири, що унеможливлює зайняття всієї квартири виключно відповідачкою, яка є співвласником лише 1/2 частки цієї квартири. Після виділення в натурі кімнати, сину та відповідачці будуть належати дві ізольовані кімнати, тобто співвласники стануть власниками окремих двокімнатних ізольованих квартир, тому приєднання кімнати № 3 до квартири № 39 не звузить обсяг майнових та житлових прав сина, оскільки при позитивному вирішенні позову останній буде користуватися кімнатою, що більша за площею займаною ним тепер кімнати.
Виділення частки майна із спільної часткової власності технічно можливий і за виділення в натурі позивачу не потрібно сплачувати грошову компенсацію та перераховувати її на депозитний рахунок суду, оскільки фактично відповідачка отримає частку, якою володіла в квартирі № 39 за рахунок частки позивача в квартирі № 40 , тобто частки сторін спору залишаються практично рівними (92,40-77,40=15,0). Частка спірної квартири № 40 , яка після виділення частки в натурі позивачу і поділу часток співвласників буде більшою на 15 кв. м, тому ця частка нерухомого майна в квартирі № 40 буде відчужена на користь сина.
У зв'язку з неправомірною поведінкою відповідачки та відносинами, які склалися у сторін спору після розлучення, припинення права власності на вказані частки квартир та їх перерозподіл не завдасть шкоди інтересам відповідачки, позивача та їхнього сина, а лише упорядить справедливі і об'єктивні житлові умови сторін спору у користуванні квартирами, тому в апеляційного суду є всі правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 7 серпня 2007 року ОСОБА_1 перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2014 року було розірвано.
Від спільного подружнього життя сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 10 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Холод Т.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 343, ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 .
Загальна площа даної квартири становить 130,60 кв. м, а житлова площа - 73,70 кв. м, що підтверджується даними технічного паспорту.
Також, згідно договору купівлі-продажу квартири від 3 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Олофінським О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3606, ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Загальна площа даної квартири становить 54,20 кв. м, житлова площа - 23,70 кв. м, що підтверджується даними технічного паспорту.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2016 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та усунення перешкод у користуванні майном задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю сторін квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 130,60 кв. м, житловою площею 73,70 кв. м, одночасно припинивши у вказаній частині право власності ОСОБА_2 Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 . Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 1/2 зазначеної квартири шляхом передачі позивачу дублікату ключів від вхідних дверей квартири і не чинити перешкоди у користуванні цією частиною квартири. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю сторін квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 54,20 кв. м, житловою площею 23,70 кв. м, одночасно припинивши у вказаній частині право власності ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з позовом, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: припинити право власності відповідачки на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27,10 кв. м і житловою площею 11,85 кв. м, одночасно передавши вказану частку квартири позивачу із зміною часток права власності на цю квартиру; визнати за відповідачкою право власності на житлову площу в розмірі 27,10 кв. м, в тому числі житлову 11,85 кв. м в трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_2 , припинивши право власності позивача на цю частку квартири; виділити в натурі позивачу житлову кімнату № 3 , розташованої в квартирі АДРЕСА_2 , житловою площею 19,4 кв. м, і нежитлове приміщення № 2 (вбиральню поєднану), площею 3,8 кв. м.
Посилаючись на положення 183, 357, 358, 361, 364, 365, 367, 370, 379, 382 ЦК України, позивач зазначав, що спільне володіння і користування квартирами є неможливим, у зв'язку з неправомірною поведінкою відповідачки та відносинами, які склалися між ними після розлучення. Незважаючи на неодноразові зустрічі і телефонні перемовини протягом 2016 року відповідачка не виявила бажання вирішити спір шляхом купівлі-продажу частки у спірних квартирах та поділу коштів, чи/або визначення та виділення часток сторін спору в натурі для їх володіння і користування, оскільки відповідачка чинить постійні перешкоди у праві користування часткою у спірній квартирі, визначеною рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки неможливо встановити такий порядок, який має відповідати часткам співвласників у спільній частковій власності та буде дотриманий баланс часток кожного з них у праві власності, з врахуванням того, що правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. При вирішенні спору суд також врахував інтереси малолітнього сина сторін - ОСОБА_3 .
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду)кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Згідно із частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду), і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що відповідно до рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками по 1/2 частки трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 , де кожна із сторін спору володіє часткою квартири в розмірі 65,30 кв. м, в тому числі часткою житлової площі в розмірі 36,30 кв. м.
Одночасно позивач та відповідачка на праві спільної часткової власності є власниками по 1/2 частки однокімнатної кваритри АДРЕСА_1 , де кожна сторона спору володіє часткою загальної площі квартири в розмірі 27,10 кв. м, в тому числі житлової площі в розмірі 11,85 кв. м.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо користування цими житловими приміщеннями, частина яких перебуває у спільній частковій власності.
За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.
Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, передбачено статтею 364 ЦК України.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша-третя статті 364 ЦК України).
Стаття 367 ЦК України передбачає, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
При виділі частки із спільного нерухомого майна або при його поділі співвласникам має виділятися окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об'єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України.
З роз'яснень, наданих у пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику за позовами про захист приватної власності» (з послідуючими змінами та доповненнями) вбачається, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Системний аналіз статей 181, 183, 358, 364, 367 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку (квартири), що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку (квартири) із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку (квартири) в ізольовані приміщення, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частку житлового будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі.
У тих випадках, коли в результаті виділу співвласнику передається частина житлового будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 та від 3 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.
Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 ЦК України.
Згідно з висновками передпроектних пропозицій спеціаліста-архітектора ОСОБА_4 . перепланування квартир № 39 і АДРЕСА_2 можлива і для цього є технічна можливість приєднання житлової кімнати № 3 і вбиральні № 2 до квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи, складеного за результатами проведення будівельно-технічного дослідження по заяві ОСОБА_1 по справі № 760/3688/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення і виділення в натурі та визначення часток нерухомого майна № 2656 від 17жовтня 2018 року, об'єднання двох суміжних квартир № 39 та АДРЕСА_2 технічно можливе шляхом влаштування дверного отвору в самонесучій перегородці між кухнею з площею 13,4 кв. м квартири № 39 і житловою кімнатою з площею 19,4 кв. м квартири № 40.
Розподіл отриманої після перепланування новоствореної квартири, загальною площею 184,8 кв. м, технічно можливий при створенні двох окремих квартир № 39 і № 40 з існуючими входами. При цьому, експертом пропонується два технічно можливих варіанти розподілу новоствореної квартири, загальною площею 184,8 кв. м, що розташована на одинадцятому поверсі сімнадцятиповерхового житлового будинку АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що відповідач та неповнолітній син сторін ОСОБА_3 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають у трьохкімнатній квартирі АДРЕСА_2 .
Представниками Служби у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації було проведено обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт від 21 березня 2018 року З даного акту вбачається, що представниками служби у справах дітей з'ясовано, що кімнату, яку позивач просить виділити йому в натурі, облаштована під «дитячу», отже, після «приєднання» кімнати, яка є «дитячою», дитина втратить можливість користуватися нею, що значно звузить обсяг його майнових та житлових прав.
Статтями 76, 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як передбачено частиною четвертою статті 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідачка не надавали своєї згоди на отримання грошової компенсації вартості своєї частки спірного майна, а відповідач не бажає позабавлятися своєї частки у квартирі № 39 .
Доказів реальної вартості частки у майні, що є спільною частковою власністю, позивачем суду також не надано.
У вищезазначеному висновку експерта Київської незалежної судово-експертної установи № 2656 від 17 жовтня 2018 року за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, зазначено, що виділення в натурі можливо за умови перепланування будинку (новоствореної квартири).
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 55 від 18 червня 2007 року (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1.2 Інструкції поділ об'єкта нерухомого майна (виділ частки) в окремі самостійні об'єкти нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об'єкту поштової адреси.
Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
ЦК України і Інструкція не встановлюють можливості здійснення виділу (поділу) об'єкта нерухомого майна, який перебуває у спільній частковій власності, шляхом приєднання окремих його приміщень до інших об'єктів нерухомого майна і створення таким чином ізольованого приміщення з окремим входом і системою комунікацій.
Як стаття 364, так і стаття 367 ЦК України передбачає, що питання поділу (виділу частки із майна) вирішується співвласниками щодо конкретного об'єкта нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, яким у даній справі є квартири № 39 та АДРЕСА_2 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши, що здійснити поділ чи виділ частки із квартири № 39 як з окремого об'єкта нерухомого майна технічно неможливо без порушення вимог наведених положень, правильно застосувавши норми статей 364, 367 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку про неможливість поділу спірних квартир шляхом приєднання певних приміщень однієї квартири до іншої для забезпечення створення двох самостійних об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктами 3.2 - 3.4 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах. При цьому вказані в правовстановлювальних документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. При розрахунку частки кожного співвласника в будинку необхідно визначити всю внутрішню площу будинку, а також площу, яка належить кожному співвласнику окремо.
За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.
Відповідно до вимог частини другої статті 367 ЦК України у разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Виходячи зі змісту цієї норми, поділ є можливим, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом, що виключає можливість залишення у спільному користуванні співвласників будь-яких приміщень будинку. Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Так, відповідно до статті 152 ЖК України виконання власником робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання.
Перепланування (переобладнання) квартир та нежитлових приміщень повинно відповідати проектній документації, будівельним нормам і правилам, виконуватися згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків та Державним будівельним нормам України «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт».
Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
При поділі житлового будинку в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування до ухвалення рішення в матеріалах справи повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, правилам пожежної безпеки.
Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема, погодження щодо встановлення відокремленого газо-, водо- та електропостачання.
Переобладнання та перепланування будинку повинно відповідати проектній документації, будівельним нормам і правилам. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, тощо.
Водночас, при поділі житлового будинку в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування до ухвалення рішення в матеріалах справи повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно - епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки; висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій та інших відповідних органів про можливість встановлювати у кожному виділеному житловому приміщенні окремих лічильників, вентиляційних каналів, пов'язаних із цим переобладнанням і переплануванням; висновки інших служб, зокрема, погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.
Таким чином, виділення частини квартири в натурі, у випадку якщо для цього необхідно здійснити перепланування її як цілісного об'єкту нерухомості та суміжної квартири, можливе лише за умови наявності погодження з компетентними органами.
Частиною першою статті 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 № 572 передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 Житлового кодексу Української РСР.
Згідно ЖК України, виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується (стаття 152 ЖК України). Виконання робіт, визначених частиною першою цієї статті, внаслідок яких змінюється площа, кількість чи склад приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду, допускається за письмовою згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не передбачено договором найму (оренди).
Згідно з пунктом 1.4.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 № 76, переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.
Так, відповідно до пункту 1.4.5 Правил для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поверхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.
Рішення Київської міської ради від 24 травня 2012 року № 587/7924 Про затвердження Порядку перепланування житлових і нежитлових приміщень у будинках у місті Києві передбачає необхідність отримання дозволу на перепланування від дозвільного органу, порядок отримання такого дозволу та вимоги до перепланування.
Враховуючи вимоги чинного законодавства щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності, виконання робіт з перебудови та перепланування жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, яке передбачає втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування будинку, із подальшим використанням їх у власності одного із співвласників допускається за наявності відповідного на це дозволу та за погодженням з іншими співвласниками, без обмеження інтересів та житлових прав співвласників будинку.
Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.222009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 р. № 295 (ДБН), відповідно до якого реконструкція це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.
Також, відповідне визначення міститься у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, згідно яких реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-правових вимог. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
При цьому, суд звертає увагу на те, що здійснюючи виділ житлового та нежитлового приміщення в натурі необхідно здійснити певний перелік робіт з переобладнання та перепланування вказаних житлових квартир сторін, з'ясувати, чи передбачають вказані роботи втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування та, відповідно, перевірити чи потрібні відповідні висновки відповідних органів про допустимість пов'язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань, а також дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування житлового будинку (у разі втручання в несучі конструкції або інженерні системи загального користування).
Суд першої інстанції правильно вказав, що без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити судове рішення про поділ майна в натурі.
Слід врахувати, що за запропонованим позивачем варіантом припинення права власності відповідачки на частку квартири, визнання за ним права власності на житлову площу квартири та виділення йому в натурі житлового і нежитлового приміщення квартири спір між сторонами фактично не вирішується та конфлікт між сторонами не усувається, оскільки позивач так і залишається співвласником квартири № 40 .
Крім того, апеляційний суд також звертає увагу на те, що витрати на роботи по переобладнанню приміщень квартир, вартість необхідного матеріалу для встановлення перегородок має також бути поділено між колишнім подружжям після виділення приміщень в натурі, по витратам, які будуть мати вартісне підтвердження.
Правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року (справа № 6-4цс14).
Доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують та є власними тлумаченнями позивачем спірних правовідносин, під час апеляційного перегляду рішення суду ним так і наведено обгрунтованих підстав для його скасування.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення, а докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статтей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до пункту 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: С.В. Кулікова
В.І. Олійник