Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8761/2019
16 липня 2019 року місто Київ
справа №382/1065/16-ц
(382/2094/16-ц)
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Волошина В.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Литвин Л.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна, відшкодування збитків та моральної шкоди, -
У липні 2016 року позивач звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
витребувати у відповідача на свою користь земельну ділянку площею 1,00 га кадастровий номер НОМЕР_1 , яка призначена для ведення особистого селянського господарства та розташована на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, зобов'язавши ОСОБА_2 повернути її ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь в рахунок відшкодування завданих збитків кошти в розмірі 70888,98 грн.;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь в рахунок компенсації за завдану моральну шкоду кошти в розмірі 11600 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що згідно свідоцтва про право власності від 15 жовтня 2015 року йому належить земельна ділянка розміром 2 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , яка призначена для ведення особистого селянського господарства та розташована на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.
Вказував, що навесні 2016 року він засіяв вказануземельну ділянку соєю з метою подальшого продажу врожаю ПАТ «Катеринопільський елеватор».
Однак, 01 червня 2016 року відповідач незаконно, самочиннопередискував частину земельної ділянки площею 0,8981 га, внаслідок чого посіви сої, які знаходилися на ній були повністю знищені.
Зазначав, що після цього 06 червня 2016 року відповідач без відома та згоди власника земельної ділянки посіяв на ній кукурудзу, що підтверджується актом, складеним за участю в.о. сільського голови Пінчук Л.В., спеціаліста землевпорядника Солодкої О.П. , депутата сільської ради Кучми Г.М .
Зауважував, що він задля проведення сільськосподарських робіт на вказаній земельній ділянці використовував тракторну техніку, ніс витрати на закупівлю дизельного палива, вносив добрива для захисту посівів та підвищення врожайності, однак внаслідок протиправних дій відповідача врожай сої був знищений, а відтак, вважає, що відповідач повинен відшкодувати йому суму збитків та суму неотриманого ним доходу.
Вказував, що неправомірними діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягає у тому, що він витрачав свої зусилля та час на проведення сільськогосподарських робіт, придбання посівного матеріалу, добрив, палива, втратив врожай сої, яку об'єктивно розраховував продати та на виручені кошти утримувати себе та членів своєї родини, був порушений звичайний спосіб його життя, він був змушений займатися пошуком інших засобів існування для своєї родини, налагоджувати стосунки з близькими та родичами, відвідувати органи досудового слідства, приймати участь у судових засіданнях для захисту своїх прав та законних інтересів.
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24420 грн. збитків, 5000 грн. моральної шкоди, 587,18 грн. витрат за виготовлення кадастрової зйомки та 410,47 грн. судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просив:
рішення в частинівідмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди - прямих збитків у вигляді витрат на дизельне пальне та добрива у розмірі 15424,54 грн. та доходів від незаконного володіння земельною ділянкою у розмірі 34500 грн. скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, стягнувши з відповідача вказані кошти;
змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь компенсації за заподіяну моральну шкоду та судових витрат, стягнувши з відповідача компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та судові витрати у розмірі 23455,03 грн.;
в іншій частині рішення Яготинського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року залишити без змін.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції відмовляючи у стягненні з відповідача коштів, які він витратив на придбання дизельного пального та добрив не взяв до уваги те, що дані збитки повністю підтверджені наявними в матеріалах справи витягами з історії транзакцій з персонального кабінету користувача ОСОБА_1 на АЗС про придбання дизельного пального та товарними чеками про придбання добрив.
Вказував, що суд першої інстанції не надав належну оцінку письмовим доказам: акту від 06 червня 2016 року, висновку від 05 грудня 2016 року та довідці від 05 грудня 2016 року №90 та безпідставно відмовив у стягненні з відповідача на підставі ст.390 ЦК України всіх доходів від майна, які він одержав під час незаконного володіння його земельною ділянкою.
Зазначав, що суд задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, не в повній мірі врахував те, що неправомірними діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінив у 10000 грн. з урахуванням суттєвості порушених життєвих зв'язків, витрачених сил та часу на обробку посівів, неможливості користування своєю землею - джерелом свого доходу.
Зауважував, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача судові витрати лише частково, що також є несправедливим та не ґрунтується на вимогах закону.
Відзиву на апеляційну скаргу позивача до Київського апеляційного суду від відповідача не надійшло.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити з вказаних підстав.
Відповідач у судовому засіданні апеляційного суду проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року оскаржується апелянтом лише в частині відмови у стягненні з відповідача прямих збитків у вигляді витрат на дизельне пальне та добрива у розмірі 15424,54 грн. та доходів від незаконного володіння земельною ділянкою у розмірі 34500 грн. та в частині відшкодування моральної шкоди та судових витрат, а відповідно в неоскарженій частині рішення судом апеляційної інстанції не переглядається.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Порушення порядку набуття права власності на землю є порушенням публічного порядку та інтересів держави.
Згідно з ст.ст.152, 156 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Статтею ст.22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач самовільно захопив належну йому земельну ділянку та знищив посіви сої, які там вирощувалися з метою продажу, заподіяв йому збитків, а тому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість знищеного врожаю сої в сумі 24420 грн., витрати на дизельне пальне та добрива у розмірі 15424,54 грн.та на підставі ст.390 ЦК України стягнути з відповідача доходи від майна, який він одержав під час незаконного володіння спірною земельною ділянкою у розмірі 34500 грн.
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 15424,54 грн. та 34500 грн., суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником земельної ділянки, площею 2,00 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: К иївськ а област ь, Яготинський район, с. Лозовий Яр , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2015 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивач пояснював, що навесні 2016 року він засіяв вказану земельну ділянку соєю з метою подальшого продажу врожаю ПАТ «Катеринопільський елеватор». Однак, 01 червня 2016 року відповідач незаконно, самочиннопередискував частину земельної ділянки площею 0,8981 га, внаслідок чого посіви сої, які знаходилися на ній були повністю знищені.
Згідно з актом від 03 червня 2016 року, складеним за участю в.о. сільського голови Пінчук Л.В., спеціаліста землевпорядника Солодкої О.П. , депутата сільської ради Кучми Г.М. у присутності власника земельної ділянки ОСОБА_1 , комісія обстежила земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 та встановила, що на земельній ділянці орієнтовною площею 1,00 га дійсно знищено посіви сої шляхом дискування. На дискованій площі виявлені залишки стебел сої, що свідчить про те, що посіви сої там були.
З витягу з ЄРДР вбачається, що ОСОБА_1 06 червня 2016 року звернувся до Яготинського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції ГУ НП в Київській області з заявою про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, а саме: 06 червня 2016 року ОСОБА_2 використовуючи сільськогосподарську техніку для обробки землі, самовільно обробив земельну ділянку належну на праві власності ОСОБА_1 без відповідних на те документів, чим завдав останньому матеріальні збитки.
Відповідно до кадастрової зйомки, виготовленої ФОП ОСОБА_6 та схеми розташування земельної ділянки позивача (т.1 а.с.44-47) вбачається, що площа частини земельної ділянки, яка була засіяна відповідачем кукурудзою, становить 0,8981 га.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що спірна земельна ділянка була виділена йому на підставі рішення Лозовоярівської сільської ради народних депутатів від 15 травня 1996 року та починаючи з 1996 року він відкрито та безперервно користувався нею.
З метою захисту своїх прав, у грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області про скасування рішень сесії сільської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 , яке видане на ім'я ОСОБА_1 .
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 27 червня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 про скасування рішень сесії сільської ради, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності відмовлено.
Вказаним рішенням було встановлено, що рішенням 7 сесії 22 скликання Лозовоярівської сільської ради від 15 травня 1996 року «Про надання земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в тимчасове користування строком на три роки» на підставі заяви ОСОБА_2 останньому було надано 0,30 га ріллі у тимчасове користування строком на 3 роки для ведення особистого підсобного господарства за рахунок земель запасу. За данимрішенням батьку позивача ОСОБА_7 та ОСОБА_8 земельна ділянка в користування не виділялась. Рішенням Лозовоярівської сільської ради від 04 серпня 2015 року №341-47-VI та від 25 вересня 2015 року №355-48-VI ОСОБА_1 було передано у приватну власність 2 га ріллі для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: НОМЕР_1 , що знаходиться в с. Лозовий Яр в межах населеного пункту в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради за рахунок земель комунальної власності для сінокосіння і випасання худоби в межах населеного пункту в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради.
У рішенні Яготинського районного суду Київської області від 27 червня 2018 року зазначено, що 11 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до сесії Лозовоярівської сільської ради з заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 1,91 га, яка за планом-схемою знаходиться в іншому місці, ніж земельна ділянка, виділена у приватну власність ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача пояснила, що як на час ухвалення судом першої інстанції рішення, так і на даний час спірна земельна ділянка перебуває у користуванні позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач знищив посіви сої, які були на спірній земельній ділянці позивача, у зв'язку з чим останній не зміг отримати врожай та не отримав очікуваного доходу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що протиправними діями відповідача були порушені права позивача, як власника земельної ділянки.
Позивач на підтвердження своїх вимог щодо понесених витрат на дизельне паливо для тракторної техніки, якою оброблялася спірна земельна ділянка та добрива надав суду копії витягів з історії транзакцій, накладну та товарні чеки (т.1 а.с.155-161).
Відповідно до вимог статі 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зміст наведеної норми процесуального закону покладає й на позивача (незалежно від категорії спору) обов'язок підтвердити обґрунтованість заявлених ним вимог. Відсутність спростування підстав позову відповідачем не має наслідком безумовне задоволення позову, який не підтверджений доказами.
За приписами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Разом з тим, з наданих позивачем накладних та товарних чеків, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо витрат на добрива не вбачається, ким вони були придбані та те, що вони були внесені саме на земельній ділянці площею 0,8981 га.
Крім того, доказів, які б могли свідчити про необхідний розмір палива для проведення сільгоспробіт на земельній ділянці площею 0,8981 га, а також про необхідну кількість добрива для обробки вказаної земельної ділянки ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції надано не було, як і не надано доказів на підтвердження того, що позивачем було використано для обробки земельної ділянки розміром 0,8981 га саме таку кількість палива та внесено саме таку кількість добрива, яка зазначена у наданих витягах з історії транзакцій та накладних.
Як вбачається з довідки ПАТ «Миронівський Хлібопродукт» станом на 15 червня 2016 року ціна закупівлі сої на базі DAP на ТОВ «Катеринопільський елеватор» складає 11100 грн./т.
Згідно довідки Управління агропромислового розвитку середня урожайність сої станом на 11 жовтня 2016 року становить 24,5 ц/га.
При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції при обґрунтуванні стягнення з відповідача на користь позивача вартості неотриманого доходу у розмірі 24420 грн., що в дану суму входить чистий дохід, який би міг отримати позивач від продажу урожаю сої та понесені ним кошти на придбання посівного матеріалу, так і кошти на покриття понесених ним витрат на дизельне паливо для тракторної техніки, якою оброблялася спірна земельна ділянка та добрива.
А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги про стягнення з відповідача прямих збитків у вигляді витрат на дизельне пальне та добрива у розмірі 15424,54 грн. задоволенню не підлягають.
Згідно з ч.1 ст.390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.
Як вбачається з висновку начальника СРПП Яготинського ВП ГУ НП в Київській області від 05 грудня 2016 року, ОСОБА_2 по факту урожаю кукурудзи повідомив працівникам поліції, що навесні 2016 року він дійсно посіяв насіння кукурудзи, яке 26 листопада 2016 року змолотив (т.1 а.с.166).
Відповідно до довідки Яготинської районної державної адміністрації від 05 грудня 2016 року №90 середня урожайність кукурудзи по сільськогосподарських підприємствах Яготинського району станом на 05 грудня 2016 року складає 75,0 ц/га (т.1 а.с.164).
Згідно інформаційної довідки про закупівельні ціни ціна закупівлі кукурудзи ДП «Сантрейд» станом на 07 грудня 2016 року склала 4600 грн. за 1 тонну.
Позивач вказував, що у зв'язку з тим, що площа незаконно засіяної посівами кукурудзи відповідачем ОСОБА_2 земельної ділянки 0,8981 га, то сума доходу, яку ОСОБА_2 міг реально отримати, або ж отримав від незаконного користування належною йому земельною ділянкою становить 34500 грн., яку і просив стягнути з відповідача на свою користь.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач пояснив, що він поніс витрати на придбання насіння кукурудзи та палива, оплати робіт з її посіву приблизно у сумі 15000 грн., однак доказів на підтвердження вказаних витрат у нього немає. Також зазначив, що він зібрав невеликий врожай кукурудзи, який використав на корм для домашньої птиці.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено розмір доходу, який міг би одержати відповідач, оскільки він підлягає обрахуванню за вирахуванням понесених, необхідних витрат на придбання посівного матеріалу кукурудзи, його посів та збирання врожаю (витрат виробництва).
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не надав належну оцінку письмовим доказам: акту від 06 червня 2016 року,висновку від 05 грудня 2016 року та довідці від 05 грудня 2016 року №90 колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції дав вірну оцінку всім наявним у справі доказам.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь як неотриманий ним дохід від врожаю сої, яку він посіяв на своїй ділянці, понесені ним витрати на придбання палива та добрива (відшкодувати збитки на підставі ст.22 ЦК України та одночасно і дохід відповідача, який він одержав або міг одержати від незаконного користування належною позивачу тією ж земельною ділянкою за теж же період (на підставі ч.1 ст.390 ЦК України).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення з відповідача на користь позивача як суми неотриманого доходу від врожаю сої (збитків) на підставі ст.22 ЦК України, так і одночасно суми доходу ОСОБА_2 , який він одержав або міг одержати від незаконного користування належною позивачу тією ж земельною ділянкою за той же період на підставі ч.1 ст.390 ЦК України призвело б до подвійної відповідальності відповідача.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача доходів від майна, який він одержав або міг одержати під час незаконного володіння спірною земельною ділянкою у розмірі 34500 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн., суд першої інстанції виходив з розумності та справедливості, з урахуванням встановленого факту понесеної моральної шкоди позивачем, що виявилося у душевних стражданнях, яких ОСОБА_1 зазнав у зв'язку з знищенням відповідачем посівів сої та неотриманням прибутку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про часткове задоволення вказаних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з наступних підстав.
Відповідно до вимоги чинного законодавства України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є поставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів вважає, що розмір коштів на відшкодування моральної шкоди, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача суд визначив правильно, виходячи з обставин її заподіяння, пошкодження майна позивача та виходячи із засад розумності, співмірності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам заподіяння позивачу моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, оскільки судом вірно було встановлено, що саме з вини ОСОБА_2 було знищено посіви сої, які знаходилися на земельній ділянці позивача, що потягло зміну звичного укладу його життя та неотримання очікуваного доходу, а тому відповідач повинен відшкодовувати завдану моральну шкоду в розмірі визначеному судом першої інстанції.
Крім того, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь судові витрати у у розмірі 25212,95 грн., які складаються з:
5449,98 грн. - витрати, пов'язані з явкою представників позивача до Яготинського районного суду Київської області для участі у судових засіданнях;
1544,40 грн. - сума судового збору з комісіями банку;
15000 грн. - витрати на професійну правничу допомогу;
1740 грн. - витрати, пов'язані із залученням спеціаліста;
300,08 грн. - витрати, пов'язані із залученням свідків;
1178,75 грн. - витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій.
Згідно з ч.ч.2-4 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, 20 січня 2017 року між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Адвокатський кабінет Дмитра Сакучкіна» було укладено договір №566 про надання правової допомоги, згідно умов якого Адвокатське бюро зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта та приймає на себе обов'язки представляти права і законні інтереси Клієнта в суді, перед третіми особами, в підприємствах, установах та організаціях всіх форм власності, органах місцевого самоврядування, органах державної виконавчої служби, фінансових установах, банках і здійснювати професійну діяльність Адвокатського бюро згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені ЦПК України, а також іншими законами та підзаконними актами, у зв'язку із розглядом судами цивільних справ за позовами клієнта та (або) за позовами до нього.
Довіреністю від 19 січня 2017 року Адвокатське бюро «Адвокатський кабінет Дмитра Сакучкіна» уповноважило адвоката Шурхно А.А. бути представником Адвокатського бюро в судових органах.
Відповідно до п.4.1. договору №566 про надання правової допомоги за правову допомогу, що надається згідно з цим договором клієнт може сплачувати Адвокатському бюро винагороду (гонорар), розмір якого, в разі його наявності оговорюється додатковою угодою до названого договору.
На підтвердження сплати на рахунок Адвокатського бюро «Адвокатський кабінет Дмитра Сакучкіна» 15000 грн. за надання правової допомоги, позивач надав рахунок-фактуру №РФ-00017-1 від 26 січня 2017 року.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували обсяг наданих послуг і виконаних робіт Адвокатським бюро «Адвокатський кабінет Дмитра Сакучкіна» та їх адвокатом, їх вартість, що сплачена позивачем, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, а також не не надано додаткової угоди до договору №566 надання правової допомоги, яка передбачена п.4.1. вказаного договору, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування витрат за надання правової допомоги Адвокатським бюро «Адвокатський кабінет Дмитра Сакучкіна».
Позивач просив також відшкодувати йому витрати, пов'язані з явкою його представників до Яготинського районного суду для участі в судових засіданнях за маршрутами Київ-Яготин-Київ, Бровари-Київ-Яготин-Бровари та їх підтвердження надав чеки на придбання палива для авитомобіля.
Частиною 1ст.138 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
Однак, чеки на придбання палива на автозаправках не є належними доказами підтвердження витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту.
Також суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що суми витрат, пов'язаних із залученням свідків та з вчиненням інших процесуальних дій не підлягають стягненню з відповідача, оскільки позивачем не надано доказів, що він поніс витрати, пов'язані із залученням свідків та, що витрати на вчинення інших процесуальних дій були пов'язані з розглядом вказаної справи.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов ОСОБА_1 було задоволено частково, а відтак суд першої інстанції вірно стягнув з відповідача на користь позивача 410,47 грн. судового збору та 587,18 грн. 1витрат за виготовлення кадастрової зйомки пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, судом апеляційної інстанції при перевірці доводів апеляційної скарги не встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального та/або процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 18 липня 2019 року.
Головуючий:
Судді: