проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"16" липня 2019 р. Справа № 905/2399/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя
Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Маріупольської міської ради (вх. №1716 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2019 у справі № 905/2399/18 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Шиловою О.М., повне рішення складено та підписано 15.04.2019)
за позовом Маріупольської міської ради, м.Маріуполь Донецької області,
до Фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни, м.Маріуполь Донецької області,
про стягнення,
В грудні 2018 року Маріупольська міська рада звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни 37848,00 грн заборгованості та 5704,16 грн пені за невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №353-001 від 01.12.2016 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.04.2019 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції зазначено, що матеріалами справи не підтверджені факти надання позивачем дозволу відповідачу на розміщення тимчасової споруди та отримання відповідачем паспорта прив'язки тимчасової споруди, тобто не доведене отримання відповідачем права розмістити тимчасову споруду на вул.Троїцькій в м.Маріуполь, в зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 37848,00 грн заборгованості за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою №353-001 від 01.12.2016 є передчасними. Також судом враховано, що строк дії договору не є терміном дії зобов'язання. Як зазначено в оскаржуваному рішенні, у даному випадку термін дії зобов'язання відповідача сплатити пайовий внесок не розпочався, оскільки сторони не виконали всіх необхідних для початку його відліку умов - не оформили паспорт прив'язки тимчасової споруди.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2019 у справі № 905/2399/18 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки не враховано, що договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою № 353-001 від 01.12.2016 є дійсним, його умови обов'язкові до виконання сторонами. Як зазначає позивач, оскільки паспорт прив'язки тимчасової споруди, відповідно до законодавства України та рішення Маріупольської міської ради 7/11-729 від 28.09.2016, є лише підставою для розміщення підприємцем тимчасової споруди й не є підставою для укладення договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, його наявність/відсутність не впливає на виконання умов спірного договору. Позивачем до суду першої інстанції не надано доказів оформлення відповідачем паспорту прив'язки тимчасової споруди, оскільки цей доказ, на думку позивача, не підтверджує позовні вимоги. Однак, оскільки суд зробив висновок щодо наявності/відсутності та впливу оформлення відповідачем паспорту прив'язки на виконання умов спірного договору, позивач вважає за необхідне приєднати копію зазначеного документа до апеляційної скарги.
Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив, що розміщення тимчасової споруди її власником (відповідачем) можливе коли вже розпочав діяти договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою. При цьому, суд зробив в рішенні висновок, що спірний договір не розпочав свою дію, оскільки відповідач не розмістив тимчасову споруду. Тобто, як зазначає позивач, в рішенні суду першої інстанції містяться протиріччя, які не відповідають ані правовідносинам сторін, ані діючим нормативним актам, що регулюють такі відносини. Норми Порядку користування тимчасовою спорудою на території міста Маріуполя та п.5.4. спірного договору допускають, що відповідач взагалі може відмовитись від розміщення тимчасової споруди, але при цьому повинен виконувати умови договору, зокрема, в частині внесення коштів на рахунок позивача.
Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Маріупольської міської ради на рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2019 у справі № 905/2399/18 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк до 20.06.2019 для подання відзиву на апеляційну скаргу.
25.06.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6058) з доказами направлення позивачу, який був направлений до суду 19.06.2019, в якому відповідач проти скарги заперечує. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 10.11.2016 фізична особа-підприємець Тимофєєва Н.П. звернулась до голови Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м.Маріуполя Маріупольської міської ради з заявою про користування об'єктами благоустрою, в якій просила розглянути можливість користування об'єктами благоустрою в місці розміщення тимчасової споруди (реалізація хлібо-булочних виробів) на земельній ділянці СТС Ц-п-004 вул. 50 років СРСР (Троїцька). Бажаний строк розміщення тимчасової споруди з 01.12.2016 по 01.12.2017 (а.с. 10 т.1).
01.12.2016 між Маріупольською міською радою, уповноважений орган, та ФОП Тимофєєвою Наталією Павлівною , замовник, укладений договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою за № 353-001, згідно з яким замовник має намір розташувати на території м. Маріуполь тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: вул. Троїцька (№Ц п-з 004) в Центральному районі м. Маріуполя, для торгівлі (хлібобулочними виробами), що є власністю замовника та погоджується на пайову участь (внесок) у користуванні об'єктів благоустрою м. Маріуполь, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності. (а.с.9 т.1).
За умовами договору площа об'єктів благоустрою м. Маріуполь, за використання яких здійснюється плата (внесок) за пайову участь в користуванні об'єктів благоустрою, складає 19 квадратних метрів (п.1.2. договору).
Відповідно до п.1.3 договору замовник зобов'язується взяти пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь та перерахувати на рахунок уповноваженого органу кошти на їх утримання з призначенням платежу: плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м. Маріуполь.
Розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь з розрахунку на рік становить 18924,00 грн. Щомісячний розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполя складає 83,00 грн за один квадратний метр площі об'єктів благоустрою, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (п.1.4).
Згідно з п.1.5. договору плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь здійснюється замовником: при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяти календарних днів після підписання договору, при розрахунках рівномірно протягом року - до 10-го числа місяця, наступного за звітним, при розрахунках за розміщенні тимчасових споруд для проведення гастрольних, розважальних, рекламних та інших заходів на термін до 10 діб - до початку проведення заходу.
Умовами п.2.1.1. договору замовник зобов'язався своєчасно оплатити пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь відповідно до умов договору.
Відповідно до п.3.2 договору замовник у випадку несвоєчасної сплати внеску, передбаченого у розділі 1 договору, сплачує пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати від суми несплаченого платежу.
У разі двомісячної несплати пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою договір розривається в односторонньому порядку (п.3.4 договору).
Відповідно до пунктів 4.1., 4.3. договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01 грудня 2016 року до 01 грудня 2017 року.
Строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року (п.4.2. договору).
Пунктом 5.2 договору передбачено, що договір може бути розірвано за ініціативою однієї із сторін, при цьому ініціатор повинен письмово повідомити іншу сторону за 30 календарних днів, в результаті чого укладається угода про розірвання договору.
Одностороння зміна умов або одностороння відмова від договору неприпустима, крім випадків, передбачених Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (п.5.3 договору).
Відповідно до п.5.4. договору у разі припинення діяльності або відмови у розміщенні тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності сплачена сума пайового внеску поверненню не підлягає.
11 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №26.6.5-69094-26.6.5.2 про погашення заборгованості, зокрема, за договором №353-001 від 01.12.2016 на суму 37848,00 грн (за період з 01.12.2016 по 30.11.2017 на суму 18924,00 грн та за період з 01.12.2017 по 30.11.2018 на суму 18924,00 грн), яка залишилася без виконання з боку відповідача.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України констатовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до компетенції міських рад відноситься встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст.40 зазначеного Закону, виконавчі органи забезпечують організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Згідно із ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 N 244.
Згідно із ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування (ст. 36 зазначеного Закону).
На виконання приписів Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" 28 вересня 2016 року Маріупольською міською радою рішенням від 28.09.2016 №7/11-729 затверджено "Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності". За змістом вказаного Положення, діючого на час підписання між сторонами спірного договору, порядок користування об'єктом благоустрою передбачав подання суб'єктом господарювання відповідної заяви до Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м. Маріуполя.
Як зазначалось, відповідач звернулася з такою заявою 10 листопада 2016 року.
За змістом п.п. 3.6, 3.7 вказаного Положення, після прийняття відповідного рішення, протягом 5 робочих днів суб'єкту господарювання пропонується підписати договір щодо пайової участі в користуванні об'єктами благоустрою за типовою формою наведеною в додатку 5 до Положення та зберігається за останнім право відмовитися від укладання договору.
У відповідності до зазначеного Положення, розміщенню тимчасової споруди передує укладання договору про пайову участь в користуванні об'єктом благоустрою, залишаючи за суб'єктом підприємницької діяльності право розмістити тимчасову споруду протягом строку дії договору.
Як вже зазначалось, 01.12.2016 між сторонами укладений договір №353-001, за умовами якого відповідач прийняв на себе зобов'язання взяти пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь та перерахувати на рахунок позивача кошти на їх утримання при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяти календарних днів після підписання договору, при розрахунках рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним (п.1.5 договору).
Таким чином, з огляду на приписи статей 627-629 Цивільного кодексу України, при укладенні договору №353-001 від 01.12.2016 сторони, зокрема відповідач, не був позбавлений права на вільне визначення умов договору, на свій розсуд та з власної волі узгодив умови договору, а тому, в повній мірі погодився зі змістом договору, у тому числі з порядком та умовами здійснення платежів за договором, і визнав умови щодо сплати внесків обов'язковими для виконання, прийнявши на себе ризик настання негативних наслідків невиконання умов договору.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення жодної зі сторін до іншої сторони або до суду з вимогами про зміну або розірвання договору №353-001 від 01.12.2016 протягом його дії, як то передбачено умовами 5.2. договору.
Тобто, протягом строку дії договору, позивач мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, який в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельній ділянці об'єкта благоустрою.
Скаржник заперечуючи проти позову, посилається на те, що його фінансове становище погіршилося у зв'язку із запровадженням у 2014 році антитерористичної операції на території Донецької області, що стало причиною нерозміщення ним тимчасових споруд за спірним договором.
Однак, колегія суддів вважає необґрунтованим наведені посилання відповідача, з огляду на те, що спірні відносини виникли між сторонами наприкінці 2016 року та відповідач не довів об'єктивних обставин, з яких він уклав договір про пайову участь, в умовах заздалегідь відомої неспроможності на його виконання.
Колегія суддів також зазначає, що приписами ст.204 Цивільного кодексу України, згідно з якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, з огляду на неспростування сторонами презумпції правомірності договору №353-001 від 01.12.2016 всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Враховуючи, що обов'язок відповідача щодо сплати за користування об'єктом благоустрою виникає на підставі діючого договору від 01.12.2016 №353-001, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції стосовно відсутності підстав покладення на відповідача такого обов'язку у зв'язку з відсутністю доказів розміщення на земельній ділянці тимчасової споруди, з огляду також і на те, що договором №353-001 такої умови не визначено.
Тому, висновки позивача щодо порушення відповідачем умов договору №353-001 є законними, обґрунтованими та таким, що доведені матеріалами справи.
Разом з тим, відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що строк дії договору є істотною умовою договору, який має узгоджуватись шляхом волевиявлення обох сторін.
Відповідно до п. 4.2 договору строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується сторонами автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року.
Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 37848,00 грн, Маріупольська міська рада обґрунтовувала позовні вимоги невиконанням відповідачем умов договору протягом 2017 та 2018 років, відповідно, сума позовних вимог складається виходячи із заборгованості за два роки.
Однак, як зазначає Маріупольська міська рада, саме систематичне невиконання відповідачем умов договору щодо сплати внесків за користування об'єктом благоустрою і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи доведеність позовних вимог в частині наявності обов'язку відповідача сплачувати внески за договором щодо пайової участі у користуванні об'єктом благоустрою, що встановлено апеляційним господарським судом, колегія суддів вважає, що строк дії договору від 01.12.2016 №353-001 не продовжений на один рік, та припинив свою дію 01.12.2017.
Крім того, відповідно до заяви відповідача про користування об'єктами благоустрою від 10.11.2016 (вх.№13/149-0380), останній просив розглянути можливість користуватись об'єктами благоустрою за адресою: вул. вул.50 років СРСР (Троїцька) у м. Маріуполі строком на один рік.
В матеріалах справи відсутні докази продовження терміну користування об'єктами благоустрою за зазначеною адресою на 2018 рік.
Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Виходячи з встановлених п.1.5 договору строків оплати внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, враховуючи невиконання відповідачем умов договору щодо пайової участі в користуванні об'єктами благоустрою, обґрунтованим колегія суддів вважає стягнення з відповідача суми заборгованості за період дії договору №353-001 з 01.12.2016 по 01.12.2017, тобто у розмірі 18924,00 грн.
Крім того, позивачем було заявлено про стягнення з відповідача за порушення строків оплати внесків за договором пені у сумі 5704,16 грн, в порядку п.3.2 договору №353-001 від 01.12.2016, відповідно до якого у випадку несвоєчасної оплати внесків замовник сплачує пеню в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати від суми несплаченого платежу.
Відповідно до наданого розрахунку, позивач просив стягнути пеню в розмірі 5704,16 за період з 11.01.2017 по 12.12.2018 (а.с. 14 т.1).
Отже, при перевірці заявленої позивачем до стягнення пені колегією суддів враховується факт припинення строку дії спірного договору - 01.12.2017 та заявлене відповідачем в суді першої інстанції у відзиві на позов клопотання про застосування строків позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 2 п.1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
При цьому, колегія суддів зауважує, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з даним позовом - 20.12.2018 (вхідний штамп на позовній заяві).
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок пені здійснений позивачем за період з 11 січня 2017р. по 12 грудня 2018р., тобто період нарахування пені визначений без врахування спеціальної позовної давності в один рік.
Враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом 20.12.2018, строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, нарахованої до 19.12.2017 включно, є таким, що пропущений позивачем.
Здійснивши перерахунок пені з дотриманням вимог п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та з урахуванням заяви відповідача про пропуск позивачем встановленої ст. 258 Цивільного кодексу України спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність вимог в частині стягнення пені у сумі 478,29 грн.
Виходячи з наведеного, позов в частині стягнення пені у сумі 478,29 грн підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.
Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому підлягає частковому скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
У відповідності до статті 129 ГПК України, розподіл суми судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 2 ст. 275, ч.1 ст. 277, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Маріупольської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 04.04.2019 у справі №905/2399/18 скасувати в частині відмови в позові про стягнення з відповідача 18924,00 грн суми основної заборгованості та 478,29 грн пені.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов в частині стягнення з відповідача суми 18924,00 грн основної заборгованості та 478,29 грн пені задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Миру, 70 код 33852448) 18924,00 грн основної заборгованості, 478,29 грн пені, 784,96 грн судового збору за подання позовної заяви, 1177,44 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Донецької області видати відповідний наказ.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.07.2019
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя О.А. Пуль