пр.№ 2/759/5153/19
ун.№ 755/7661/19
15 липня 2019 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Войтенко Ю.В.
за участі секретаря судового засідання Маляренко М.М.,
позивача ОСОБА_1
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою та стягнення моральної шкоди. 10.07.2019 позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить винести ухвалу про забезпечення позову, шляхом заборони ОСОБА_2 виїжджати за кордон (межі України); накласти арешт на всі його рахунки в банках (ПриватБанк, ОщадБанк, Банк Аваль, Пумб, Альфабанк, Idta Bank, Universal Bank, Глобус Банк), та ОТП банк та повідомити НБУ щодо вжиття належних заходів для виконання рішення суду про забезпечення позову; накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 ; накласти арешт на рахунки ТОВ «Ра-Енерджи». Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 не вживає жодних дій, спрямованих на повернення грошових коштів, тому, в разі не вжиття заходів забезпечення позову може утруднити та зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Вказана заява була розглянута в підготовчому судовому засіданні.
З огляду на вимоги ч.1 ст.153 ЦПК України суд вирішив можливим провести розгляд вказаного клопотання за відсутності відповідачів.
В судовому засіданні позивач вимоги заяви підтримав, просив задовольнити.
Суд дослідивши заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).
У даному випадку заяву про забезпечення позову було подано в справі про стягнення боргу за борговою розпискою та моральної шкоди з загальною ціною позову - 1 563 578 грн. В заяві зазначено, що добровільно відповідач не збирається виконувати свої зобов'язання протягом тривалого часу. При цьому, до заяви позивач додав копію оголошення про продаж приватного будинку в АДРЕСА_1, без зазначення точної адреси та витяг про реєстрацію ТОВ «РА-ЕНЕРДЖИ», одним з засновників якого є ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Матеріали заяви не містять відомостей про право власності на вказаний будинок, про приналежність будинку комусь з відповідачів, ТОВ«РА-ЕНЕРДЖИ» взагалі не є стороноювказаної цивільної справи.
Окрім того, слід зазначити, що перелік заходів забезпечення позову визначено в ст. 150 ЦПК України
В той же час, як вже було зазначено в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 21.06.2019, вказана норма, не передбачає такого виду забезпечення, за яким суд вживає заходів у вигляді тимчасового обмеження особи у виїзді за межі України.
Відповідно до ст. 33 Конституції України право кожного вільно залишати територію України може бути обмежене лише законом.
Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року.
Так, стаття 6 цього Закону передбачає,що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, зокрема у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів (п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України»).
Таким чином в Цивільному процесуальному кодексі України, відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому ст. ст. 149-153 ЦПК України, застосувати такий захід забезпечення позову як тимчасове обмеження особи у виїзді за межі України у зв'язку зі звернення позивача до такої особи з позовом, а тому в задоволенні даної вимоги необхідно відмовити.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.149, 150, 153 ЦПК України, суд, -
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ю.В. Войтенко