Ухвала
12 липня 2019 року
м. Київ
справа № 263/9375/18
провадження № 61-12445ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» (далі - КУ ММЛШМД) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову посилалась на те, що з 05 травня 2015 року вона працювала в КУ ММЛШМД молодшою медичною сестрою (санітаркою) клініко-діагностичної лабораторії.
01 грудня 2017 року її примусово перемістили до інфекційного відділення КУ ММЛШМД.
Вказує, що її переміщення з посади молодшої медичної сестри (санітарки) клініко-діагностичної лабораторії до інфекційного відділення КУ ММЛШМД на посаду молодшої медичної сестри (прибиральниці) відбулось незаконно, без її згоди, оскільки змінились істотні умови праці.
Вказані дії роботодавця вважає фактичним переведенням, а запис у трудовій книжці з цього приводу недійсним, оскільки він не відповідає ані фактичним обставинам, ані змісту наказу № 123 від 01 грудня 2018 року.
Звернувшись із заявою про звільнення з 01 червня 2018 року, з підстав передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України (порушення роботодавцем законодавства про працю і трудового договору), фактично була звільнена 15 червня 2018 року, за власним бажанням, на підставі частини першої статті 38 КЗпП, наказом № 64ок.
Дії відповідача вважає незаконними, оскільки останній самостійно змінив правові підстави звільнення та не сплатив вихідної допомоги, згідно статті 44 КЗпП України.
Посилаючись на викладені обставини та уточнивши позов, просила поновити строк для звернення з оскарження наказу № 123 від 01 грудня 2017 року про переміщення ОСОБА_1 в інфекційне відділення молодшою медичною сестрою з 01 грудня 2017 року, та визнання недійсним запису № 44 від 01 грудня 2017 у трудовій книжці ОСОБА_1 про переміщення на посаду молодшої медичної сестри (санітарки) прибиральниці інфекційного відділення, на підставі наказу від 01 грудня 2017 року; визнати недійсним наказ № 123 від 01 грудня 2017 року та запис № 44 від 01 грудня 2017 року у трудовій книжці. Крім того, просила визнати недійсним наказ відповідача № 64ок від 15 червня 2018 року про звільнення на підставі статті 38 КЗпП України та визнати недійсним запис № 45 від 01 грудня 2017 року у трудовій книжці ОСОБА_1 про звільнення, на підставі статті 38 КЗпП України. Також просила зобов'язати відповідача змінити формулювання причин розірвання трудового договору, з статті 38 КЗпП України на частину 3 статті 38 КЗпП України, з підстав порушення законодавства про працю та трудового договору, та стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Поновлено позивачу строк звернення до суду з оскарження наказу № 123 від 01 грудня 2017 року про переміщення молодшої медичної сестри клініко-діагностичної лабораторії ОСОБА_1 в інфекційне відділення на ставку молодшої медичної сестри з 01 грудня 2017 року.
Визнано недійсним та скасовано запис у трудовій книжці за № 44 від 01 грудня 2017 року про переміщення ОСОБА_1 на посаду молодшої медичної сестри (санітарки) прибиральниці інфекційного відділення, на підставі наказу № 123 від 01 грудня 2017 року.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У липні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Верховний Суд урахував ціну та предмет позову, складність справи та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.
Разом із тим, Касаційний цивільний суд вважає, що наведені скаржником обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в
межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та
застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 лютого 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 23 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня швидкої медичної допомоги» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Коротенко