Іменем України
15 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2531/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати дії Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області по припиненню ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року нарахування та виплати раніше призначеної пенсії за віком протиправними;
- зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 грудня 2017 року, та виплатити заборгованість, утворену з 01 грудня 2017 року.
- допустити до негайного виконання постанову суду (а.с.3-5).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, пенсіонером та отримує пенсію за віком, а також внутрішньо переміщеною особою. З 01.12.2017 Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області припинено виплату пенсії. На письмове звернення позивача відповідач надав відповідь від 07.05.2019 №158/Б-14, в якому зазначив, що Біловодське ОУПФУ відмовило у поновлені виплати пенсії на підставі інформації, отриманої з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 днів) за місцем проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 11.07.2019 за вхідним реєстраційним номером 36646/2019 надав відзив на позовну заяву від 11.07.2019 33815/07-18 (а.с.28-31), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що позивач звернувся 18 грудня 2015 року до управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області із заявою про взяття на облік. Раніше позивач проживав у м. Луганськ. Луганської області. Розпорядженням № 154866 від 20.01.2016 позивача взято на облік в управлінні як внутрішньо переміщену особу. Довідку внутрішньо переміщеної особи від 16.11.2015 НОМЕР_4 позивач оформив у відповідності до «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб». Пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась по 30.11.2017, що підтверджується витягом з Центральної бази одержувачів пенсії від 10.07.2019 сума останнього нарахування за листопад 2017 року становить 3034,58 грн. На підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб, по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії па підконтрольній території, пенсія позивачу була припинена з 01.12.2017. Із заявою про поновлення виплати пенсії, згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку № 22-1 позивач до управління не звертався. Пенсія з 01.12.2017 року не нараховувалася. тому надати інформацію про заборгованість відповідач не має можливості. Згідно листа управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 03.07.2019 р. № 10/09-1569 дію довідки позивача скасовано 22.11.2017 року. Станом на 03.07.2019 р. дію довідки не поновлено. Дані відносно проходження фізичної ідентифікації в ПАТ «Державний ощадний банк України» стосовно даної особи відсутні. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою суду від 21.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_1 виданий 12.07.2002 року Артемівським РВЛМУУМВС України у Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.10).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_3 від 05.11.2008 (а.с.11).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 16.11.2015 НОМЕР_4, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_2 (а.с.12).
На виконання ухвали суду від 21.06.2019 Управління праці та соціального захисту населення Біловодської райдержадміністрації надало інформацію від 01.07.2019 №10/09-1526, в якій зазначив, що довідку ВПО ОСОБА_1 від 16.11.2015 НОМЕР_4 скасовано 22.11.2017 на підставі п.п.3 п.1 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с.23).
18.12.2015 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу з Артемівського району (а.с.32).
Розпорядженням Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 20.01.2016 №33911 позивача взято на облік з 01.07.2014 (а.с.35).
На звернення позивача від 11.03.2019 відповідач надав відповідь від 07.05.2019 №158/Б-14, в якому зазначив, що пенсію отримував з 01.07.2014 по 30.11.2017. З 01.12.2017 виплата пенсія була припинена на підставі інформації, отриманої з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 днів) за місцем проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. У зв'язку з отриманням відповідної інформації виплату було призупинено до з'ясування місця фактичного проживання/перебування та підтвердження довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до листа Управління соціального захисту населення Біловодської райдержадміністрації №10/09-3493 від 22.11.2017, дію довідки скасовано 22.11.2017 на підставі ст.12 п.1 п.п.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». За поновленням виплати пенсії до управління ОСОБА_1 не зверталась (а.с.14).
Вважаючи протиправним дії відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як зазначив відповідач, пенсію позивачу припинено на підставі інформації, отриманої з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 днів) за місцем проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних доказів на підтвердження таких тверджень.
Крім того, з вищеописаних наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01.12.2017 взагалі не приймалося.
Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним, оскільки відбулось на підставі Постанов Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637, від 01.10.2014 №509, від 08.06.2016 №365 суд вважає неприйнятними з наступних підстав.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсію за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати та нарахування пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 01.12.2017.
Відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.12.2017.
Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з 01 грудня 2017 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв'язку з чим правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01 грудня 2017 року, а також зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 грудня 2017 року.
Що стосується скасування довідки ВПО позивача, то суд вважає, що вказана обставина не впливає на виплату пенсії позивачу, оскільки позивач продовжує бути громадянином України, який має конституційне право на пенсійне забезпечення і це право не ставиться в залежність від наявності або відсутності у нього довідки ВПО. Крім того, вказана підстава також не підпадає під випадки передбачені ч.1 ст.49 Закону № 1058-IV.
Верховний Суд з цього приводу висловив свою позицію у постановах від 27.06.2018 у справі № 688/1196/17 та від 21.06.2018 у справі № 243/8037/17.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачем фактично оскаржується бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності.
Таким чином, суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 21.06.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн (а.с.1-2).
Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.
Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені в повному обсязі, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року.
Зобов'язати Біловодське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, Біловодський район, смт.Біловодськ, вул.Центральна, буд.77, код ЄДРПОУ 41247269) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 грудня 2017 року.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92800, Луганська область, Біловодський район, смт.Біловодськ, вул.Центральна, буд.77, код ЄДРПОУ 41247269) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) у рахунок відшкодування судових витрат у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова