15 липня 2019 року Справа № 160/4699/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Центрального об'єднаного управління пенсійного фонду України в м. Дніпрі, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Дніпропетровську (лист № 432/03.6-13 від 28.12.2018) про відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру";
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII та відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, половину строку навчання у період з 01 вересня 1992 року по 01 липня 1996 року денної форми навчання у вищому навчальному закладі Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю "Правознавство", із здобуттям кваліфікації "юрист";
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України у м. Дніпро призначити з 06 вересня 2018 року та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (Закон № 1697-VII від 14.10.2014).
Позовні вимоги вмотивовані тим, що на момент звернення 06.09.2018 року позивача із заявою до органу Пенсійного фонду, вислуга років для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становила 23 роки 9 місяців та 6 днів, тобто відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», позивач набув право виходу на пенсію після набуття ним стажу роботи не менше 23 років 6 місяців, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців, незалежно від віку, що давало можливість призначення йому пенсії за вислугу років. Обчислення стажу, яке проведене відповідачем, (за підрахунками відповідача становить 21 рік 10 місяців 15 днів) вважає помилковим. Так, на момент звернення позивача із заявою щодо призначення йому пенсії, безперервний стаж роботи в органах прокуратури України, в період з 16.10.1996 по 06.09.2018, складав 21 рік 10 місяців та 21 день, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується половина строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу денної форми навчання, а саме здобуття кваліфікації юриста на факультеті права та соціології Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Правознавство», денної форми навчання в період з 01.09.1992 по 01.07.1996, що становить 1 рік 11 місяців, та підтверджується архівною довідкою Дніпропетровського національного університету від 27.01.2017 № 88-568-37 та № 88-568 від 13.11.2018. Закінчення Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Правознавство» та набуття кваліфікації спеціаліста «Юрист», підтверджується також дипломом серії НОМЕР_2 . Таким чином, станом на 06.09.2018 року вислуга років для призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про прокуратуру» становить 23 роки 9 місяців та 6 днів. Однак, як випливає зі змісту листа пенсійного органу від 28.12.2018 № 432/03.6-13, відповідачем безпідставно відмовлено у зарахуванні до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, половини строку навчання, у період з 01.09.1992 по 01.07.1996 років, на денній формі навчання вищого навчального закладу, а саме на факультеті права та соціології Дніпропетровського державного університету за спеціальністю «Правознавство» із здобуттям кваліфікації юриста, що становить 1 рік 11 місяців та узгоджується із положеннями ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» N1697-VII.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.05.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
14.06.2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилається на те, що згідно наданих документів стаж роботи ОСОБА_1 на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, становить 21 рік 10 місяців 15 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів 14 років 3 місяці 4 дні, що недостатньо для призначення пенсії на дату звернення. До вислуги років зараховані наступні періоди трудової діяльності: з 16.10.1996 по 31.08.2018 роки - на посадах стажиста, слідчого, прокурора, старшого прокурора, начальника відділу прокуратури Дніпропетровської області. Отже, у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії позивачу за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з відсутність необхідного стажу роботи за вислугу років. Також, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зазначило, що позивач раніше вже звертався до суду з позовними вимогами щодо призначення пенсії з 17.01.2017 року. Так, 06.04.2017 року Кіровським районним судом міста Дніпропетровська була розглянута справа № 203/765/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугою років. Позов було задоволено частково та зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 . Не погодившись з рішенням першої інстанції, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 року №821) подавши апеляційну скаргу на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська по справі № 203/765/17 від 06 квітня 2017 року. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постановлено: апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Дніпрі було задоволено, а рішення першої інстанції скасовано. Не погодившись з постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду позивач подав касаційну скаргу. На теперішній час, в касаційному провадженні справа позивача не розглянута.
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року № 821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком 1, а саме, серед іншого, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. А отже, керуючись приписами ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне здійснити заміну первісного відповідача по справі на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.09.2018 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Дніпропетровську із заявою щодо призначення пенсії за вислугою років у відповідності до вимог ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», та надав відповідні документи.
Однак, листом відділу з питань призначення та перерахування пенсій № 2 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 28.12.2018 року за № 432/03.6-13 відмовлено у призначенні пенсії. Означена відмова пенсійного органу вмотивована відсутністю необхідного стажу роботи за вислугою років.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою за захистом прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
На час виникнення спірних правовідносин та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, питання пенсійного забезпечення прокурорів та працівників прокуратури врегульовано Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 р. (далі - Закон №1697-VII).
Відповідно до ст. 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є:1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4) заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); 6) заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 7) прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); 8) керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 9) перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 10) заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 11) керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 12) заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 13) прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); 14) керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 15) перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 16) заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); 17) керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Згідно ч. 1 ст. 86 Закону №1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
- з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р. - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
У відповідності до ч. 6 ст. 86 Закону №1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст. 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, слідчими, суддями, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, тощо.
Частиною 8 ст. 86 Закону №1697-VII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які, в тому числі, безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури.
Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (ч. 13 ст. 86 Закону №1697-VII).
Відповідно до п. 5 Перехідних положень Закону №1697-VII, положення цього Закону, в тому числі статті 86, що регулює пенсійне забезпечення працівників органів прокуратури, поширюється на слідчих органів прокуратури до початку діяльності державного бюро розслідувань.
З аналізу вищенаведених норм, є можливим дійти висновку, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку, за наявності на день звернення (з 01.10.2017 р. по 30.09.2018 р.):
1) вислуги років не менше - 23 роки 6 місяців;
2) у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.
При цьому, статус стажиста, помічника і старшого помічника прокурора, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, посада слідчого прокуратури, прирівнюються до статусу прокурора органу прокуратури, та зараховуються до статусу роботи на прокурорських посадах; посада слідчого прокуратури - до початку діяльності державного бюро розслідувань.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 16 Закону №1697-VII, гарантії незалежності прокурора забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.
У відповідності до ст. ст. 22, 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і формував правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, в т.ч. в прокуратурі (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсації і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційного Суду України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян під час проходження служби, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба (зокрема) в правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей. Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини з їх пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Частиною 1 ст. 58 Конституції України встановлено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішеннями Конституційного Суду України №1-рп від 13.05.1997 р., № 1-рп/99 від 09.02.1999 року та № 3-рп/2001 від 05.04.2001 р. встановлено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Згідно ч. 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-XII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Як вже зазначалось вище, 06.09.2018 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років.
За результатами розгляду заяви, 28.12.2018 р. відповідач листом № 432/03.6-13 відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років.
Відмова в призначенні пенсії була обґрунтована тим, що при розгляді наданих позивачем документів, які дають право на пенсію за вислугу років, суб'єктом владних повноважень було встановлено, що вислуга років становить 21 рік 10 місяців 15 днів, в тому числі 14 років 3 місяці 4 дні на посадах прокурорів, що не відповідає вимогам ст. 50-1 «Про прокуратуру».
Таким чином, оскільки іншого лист-відмова №№ 432/03.6-13 від 28.12.2018р. в собі не містить, суд приходить до висновку, що пенсійним органом при обрахунку спеціального стажу позивача не було взято до уваги стаж щодо половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі денної форми навчання або на юридичному факультеті вищого навчального закладу денної форми навчання.
За результатами дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , диплому з додатком серії ЛГ НОМЕР_3 , та архівної довідки Дніпропетровського національного університету від 27.01.2017 № 88-568-37 та № 88-568 від 13.11.2018, копії яких долучено до матеріалів справи, судом встановлено, що трудовий стаж позивача складається з наступних періодів.
Так, в період з 01.09.1992 по 01.07.1996 позивач проходив на денній формі навчання у Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію «Юрист».
Загальний строк навчання склав 03 роки 10 місяців 1 день. Половина строку на денній формі навчання у Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю Правознавство» складає 01 рік 11 місяців 15 днів та включається до спеціального стажу, відповідно до зазначених вище норм.
Аналогічна правова позиція щодо зарахування до стажу роботи половини строку навчання у вищому навчальному закладі на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2018 року по справі № 308/12260/16-а.
Також, позивач працював на посадах:
- стажиста на посаді слідчого прокуратури Дніпропетровського району з 16.10.1996 по 22.10.1997;
- слідчого прокуратури Дніпропетровського району з 23.10.1997 по 30.09.1999;
- прокурора відділу нагляду за додержанням законів з 01.10.1999 по 26.07.2000;
- старшого слідчого прокуратури області з 27.07.2000 по 03.08.2005;
- помічника прокурора м. Дніпропетровська з 04.08.2005 до 17.01.2006;
- прокурора відділу нагляду прокуратури з 18.01.2006 по 24.09.2007;
- старшого прокурора відділу нагляду прокуратури з 25.09.2007 по 28.12.2008;
- заступника начальника відділу нагляду прокуратури з 29.12.2008 по 30.12.2009;
- старшого прокурора відділу нагляду з 31.12.2009 по 12.05.2011;
- заступника начальника відділу нагляду прокуратури Дніпропетровської області з 13.05.2011 по 09.05.2016;
- прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури Дніпропетровської області з 10.05.2016 по 28.07.2016;
- прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області з 29.07.2016 по теперішній час.
Таким чином, станом на 06.09.2018 (дата звернення до відповідача з заявою при призначення пенсії) безперервний стаж роботи позивача на посадах прокурора і слідчого органів прокуратури України становив всього 21 рік 10 місяців 21 день, у тому числі стаж на посадах прокурорів 14 років 3 місяці 4 дні.
Вислуга років позивача становить 23 роки 9 місяців 6 днів: 21 рік 10 місяців 21 день + 01 рік 11 місяців 15 днів (половина строку навчання).
Таким чином, позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років.
З огляду на встановлені судом обставини справи та враховуючи пряму вказівку Закону №1697-VII про те, що статус стажиста, старшого стажиста, слідчого, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання, прирівнюються до статусу прокурора органу прокуратури та зараховуються до стажу роботи на прокурорських посадах, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років у відповідності до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» є протиправною, внаслідок чого позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
Щодо посилань відповідача на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.04.2017 року по справі №203/765/17 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Дніпропетровську про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугою років, зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за вислугою років, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, як убачається із інформації Єдиного державного реєстру судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua) - постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, оформлене протоколом № 777 від 19 січня 2017 року, про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі призначити з 17 січня 2017 року та виплачувати в подальшому пенсію за вислугою років ОСОБА_1 на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-ХІІ, виходячи із розміру 90 процентів від суми заробітної плати, визначеної у довідці прокуратури Дніпропетровської області від 17 січня 2017 року № 18-1вих17. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до положень частини 1 статті 50 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII, оскільки на час роботи на посадах в органах прокуратури для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури. Зміст та обсяг соціальних гарантій, які досягнуті працівниками прокуратури, не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі було задоволено. Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI. Оскільки для призначення пенсії за вислугу років у позивача не вистачає стажу роботи, визначеного Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, суд апеляційної інстанції вказав на правомірність дій Пенсійного органу.
За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року, постановою Верховного Суду від 12.06.2019 року касаційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін. При винесенні означеного рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій встановлено, що вислуга років позивача станом на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії складала 20 років 2 місяці 16 днів, тобто вислуга років позивача є меншою від 23 річного стажу, визначеного частиною 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, що не надає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років. Оскільки стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не порушив права позивача на пенсію. Коли стаж позивача за вислугу років не достатній для призначення пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а в період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Судом встановлено, що у справі №203/765/17 предметом розгляду було оскарження рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, оформлене протоколом № 777 від 19 січня 2017 року, тобто на момент звернення ОСОБА_2 до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії - 17.01.2017, коли у позивача ще не було відповідного стажу для призначення пенсії за вислугою років.
Предметом же розгляду у даній справі є оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 432/03.6-13 від 28.12.2018 року щодо відмови у призначенні пенсії за вислугою років, тобто на момент звернення ОСОБА_2 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії - 06.09.2018 року, позивач вже набув відповідний стаж.
Таким чином, суд вважає, щодо посилання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на справу №203/765/17, як на одну із підстав для відмови у призначенні пенсії є необґрунтованими та до уваги не суду не приймаються.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1361321113.1 від 21.05.2019 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 432/03.6-13 від 28.12.2018 року про відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII та відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ, половину строку навчання у період з 01 вересня 1992 року по 01 липня 1996 року денної форми навчання у вищому навчальному закладі Дніпропетровському державному університеті за спеціальністю "Правознавство", із здобуттям кваліфікації "Юрист".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 06 вересня 2018 року та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), сплачені згідно квитанції № 0.0.1361321113.1 від 21.05.2019 року.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник