Постанова
Іменем України
09 липня 2019 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/9381/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді- Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області
в складі судді Чіркова Г.Є.
від 19 квітня 2019 року
у справі №363/5263/18 Вишгородського районного суду Київської області
за скаргою ОСОБА_1
на рішення державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ємельянової Ірини Олександрівни,
стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління капітального будівництва»,
В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Вишгородський РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) Ємельянової І.О. від 08.11.2018 про накладення штрафу за повторне невиконання рішення суду, від 10.12.2018 про стягнення виконавчого збору в сумі 7 466,00 грн та від 10.12.2018 про стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 320,00 грн.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19 квітня 2019 року в скарги відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої вказав, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для правильного вирішення питання.
Як на підставу скасування ухвали суду вказував на те, що суд формально пославшись на невиконання боржником рішення суду, не встановив об'єктивних підстав невиконання рішення та не з'ясував можливості його виконання без участі боржника. Судом не враховано, що виконавчі дії проведено без дотримання засад справедливості, неупередженості та об'єктивності, внаслідок чого заходи примусового виконання рішення порушують принцип співмірності, оскільки за фактично виконане до відкриття провадження рішення суду боржник має сплатити штраф та виконавчі витрати, при цьому формально рішення залишається невиконаним.
За вказаних обставин просив скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 квітня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі.
Учасники справи своїм правом на подання відзиву не скористалися.
Боржник ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Стягувач ТОВ «Управління капітального будівництва», належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Надіслав на адресу суду клопотання, в якому просив проводити розгляд справи без участі представника Банку.
Вишгородський РВ ДВС ГТУЮ у Київській області, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 березня 2017 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Управління капітального будівництва» (далі - ТОВ «Управління капітального будівництва») до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном. Усунуто перешкоди в користуванні та розпорядженні належним ТОВ «Управління капітального будівництва» гаражем №1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов'язання ОСОБА_1 звільнити гараж.
На підставі вищевказаного рішення Вишгородським районним судом Київської області 05 травня 2017 року видано виконавчий лист.
21 травня 2018 року старшим державним виконавцем Вишгородського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Ткачуком Б.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56436425.
В ході виконавчого провадження №56436425 постановою державного виконавця Вишгородського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Ємельяновою І.О. від 05.10.2018 накладено штраф на ОСОБА_1 у розмірі 1700.00 грн, у зв'язку з невиконанням рішення суду.
Постановою державного виконавця Вишгородського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Ємельяновою І.О. від 08.11.2018 повторно накладено штраф на ОСОБА_1 за невиконання рішення суду у розмірі 3400,00 грн.
Постановами державного виконавця Вишгородського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Ємельяновою І.О. від 10.12.2018 з ОСОБА_1 стягнуто витрати на проведення виконавчих дій в сумі 320,00 грн та виконавчий збір в розмірі 7 446,00 грн. Виконавче провадження закінчено.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті постанов державний виконавець діяв з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Проте, колегія суддів повністю не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.
Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2019 посправі №370/1034/15-ц,
Аналогічний висновок вже висловлювався Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року в рамках справи №921/16/14-г/15, справи №127/9870/16-ц, від 30 січня 2019 року (справа №161/8267/17) та інших.
За приписами частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, суд першої інстанції, розглянувши по суті скаргу ОСОБА_1 щодо оскарження останнім дій та рішень державного виконавця, пов'язаних зі стягненням штрафу, виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, не звернув уваги на те, що скарга з такими вимогами не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, у зв'язку з чим припустився порушення відповідних норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 ЦПК України.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у разі відкриття провадження у справі таке провадження підлягає закриттю, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, за приписами частини 2 статті 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала - скасуванню із закриттям провадження у справі.
На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 377, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 квітня 2019 року - скасувати.
Провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ємельянової Ірини Олександрівни, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Управління капітального будівництва», - закрити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 10 липня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай